— Хоча я і страхополох, але доведеться мені завтра помірятися силою з Гудвіном. Якщо він з'явиться в подобі звіра, я так ревну, як недавно на шаблезубих тигрів, і налякаю його. Коли ж він вийде у вигляді Морської Діви, то я схоплю його і побалакаю з ним по-своєму. А найліпше, коли б він був Живою Головою, — я б котив її з кутка в куток та підкидав, як м'яча, аж доки він не виконав би наших бажань.
Наступного ранку настала Левова черга йти до Гудвіна, та, ступивши до тронної зали, він вражено відсахнувся: над троном коливалась і сяяла Вогненна Куля. Лев заплющив очі. З кутка долинув голос:
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Хто ти і чому докучаєш мені?
— Я — Полохливий Лев! Я хотів би одержати від вас трохи сміливості, щоб стати царем звірів, як мене усі величають.
— Допоможи прогнати Бастінду з Фіолетової країни, і вся сміливість, яка тільки є у палаці Гудвіна, буде твоєю! Та коли ти цього не зробиш, назавжди зостанешся боягузом. Я зачарую тебе, і ти страхатимешся навіть мишей і жаб!
Розгніваний Лев став підкрадатися до Кулі, щоб схопити її, та на нього повіяло таким жаром, що він завив і, підібгавши хвоста, вибіг із зали.
Лев повернувся до друзів і розповів про прийом, який влаштував йому Гудвін.
— Що з нами тепер буде? — злякано запитала Еллі.
— Нічого не лишається, як спробувати виконати наказ Гудвіна, — сказав Лев.
— А якщо не поталанить? — запитала дівчина.
— Я так і залишуся полохливим, — відповів Лев.
— А я ніколи не матиму в голові мозку, — сказав Страшило.
— А я ніколи не матиму серця, — додав Дроворуб.
— А я ніколи не повернусь додому, — мовила Еллі й заплакала.
— А сусідський Гектор усе життя стверджуватиме, що я втік з ферми лишень тому, що злякався помірятися з ним силою, — підсумував Тотошко.
Потім Еллі витерла сльози й мовила:
— Спробую! Але я впевнена, що ні за що в світі не відважусь підняти на Бастінду руку.
— Я піду з тобою, — сказав Лев. — Хоч я і боягуз, та, може, мої послуги тобі в чомусь і знадобляться в боротьбі зі злою чаклункою.
— Я також піду, — сказав Страшило. — Щоправда, я нічим не зможу бути тобі корисним: адже я занадто нетямущий!
— У мене не вистачить снаги образити Бастінду, хоч вона й препогана жінка, — сказав Залізний Дроворуб. — Та коли ви йдете, я, звичайно ж, піду з вами, друзі!
— Ну, а Тотошко, — поважно заявив песик, — Тотошко, ясна річ, ніколи не залишить друзів у біді.
Еллі гаряче подякувала вірним друзям. Вирішили відправлятися наступного ранку.
Залізний Дроворуб нагострив сокиру, добряче змастив усі свої суглоби і доверху наповнив маслянку найкращим мастилом. Страшило попрохав набити його свіжою соломою. Еллі роздобула пензлик і фарби й заново підвела йому очі, рота і вуха, що поблякли від дорожньої куряви та яскравого сонця. Фліта наповнила кошик Еллі смачними наїдками. Вона розчесала Тотошчину шерстку і почепила на шию срібного дзвіночка.
На світанку їх розбудив крик зеленого півня, який жив на задньому дворі.
ОСТАННЄ ЧАКЛУНСТВО БАСТІНДИ
о воріт Смарагдового міста мандрівників відвів зеленобородий Солдат Дін Гіор. Вартовий Брами зняв з усіх окуляри і сховав їх у торбину.
— Ви вже покидаєте нас? — ввічливо запитав він.
— Так, ми змушені йти, — сумно відповіла Еллі. — Де починається шлях до Фіолетової країни?
— Туди немає дороги, — відповів Фарамант. — Ніхто добровільно не ходить у країну злої Бастінди.
— Як же ми знайдемо її?
— Можете не турбуватися! — вигукнув Вартовий Брами. — Тільки-но ви прийдете у Фіолетову країну, Бастінда сама вас знайде і забере у рабство.
— А може, нам поталанить позбавити її чарівної сили? — сказав Страшило.
— О, ви хочете перемогти Бастінду? Тим гірше для вас! З нею ще ніхто не намагався боротися, окрім Гудвіна, але і той, — Вартовий Брами притишив голос, — зазнав поразки. Вона намагатиметься захопити вас у полон раніше, ніж ви встигнете щось проти неї зробити. Будьте обережні! Бастінда дуже зла й хитромудра чаклунка, і подолати її дуже важко. Йдіть туди, де сходить сонце, і ви прийдете в її країну! Бажаю вам успіху!
Подорожні розпрощалися з Фарамантом, і він зачинив за ними ворота Смарагдового міста. Еллі повернула на схід, решта Пішли за нею. Всі були засмучені, розуміючи, яке перед ними. стоїть важке завдання. Лише безтурботний Тотошко весело гасав полями, ганяючись за метеликами: він вірив у силу Лева і Залізного Дроворуба й сподівався на винахідливість Страшила.
Еллі поглянула на песика і зойкнула від здивування: стрічечка на шиї Тотошка із зеленої перетворилась на білу.
— Що б це могло означати? — запитала вона друзів.
Усі ззирнулися, і Страшило глибокодумно заявив:
— Чаклунство!
За браком іншого пояснення, всі погодилися з ним і рушили далі. Смарагдове місто зникало вдалині. Країна ставала пустельною: подорожні наближалися до володінь Бастінди.
До самого полудня сонце світило мандрівникам в очі, засліплюючи їх, однак вони йшли кам'янистим плоскогір'ям, і не було жодного дерева, щоб заховатися в тінь. Надвечір Еллі стомилася, а Лев поранив лапу і накульгував.
Зупинилися на ночівлю. Страшило і Залізний Дроворуб стали на варті, а решта поснули.
* * *
У злої Бастінди було лише єдине око, зате вона бачила ним так, що не було в країні жодного куточка, куди не сягав би її гострий зір.
Вийшовши увечері посидіти на ґанку, Бастінда обвела оком свої володіння і здригнулася від люті: далеко-далеко, на кордоні своїх володінь вона побачила маленьку сплячу дівчинку та її друзів.
Чарівниця свиснула у свисток. До палацу Бастінди збіглась зграя величезних вовків з лютими жовтими очима та гострими іклами, що стирчали з роззявлених пащ. Вовки сіли на задні лапи і, важко дихаючи, дивились на Бастінду.
— Біжіть на захід! Там знайдете маленьку дівчинку, що нахабно вдерлася до моєї країни, а з нею і її супутників. Роздеріть усіх на шматки!
— Чому ти не візьмеш їх у рабство? — запитав вожак зграї.
— Дівчисько слабке. Її супутники не здатні працювати: один напханий соломою, другий — із заліза. І з ними Лев, від якого теж мало користі.
Ось як бачила Бастінда своїм єдиним оком! Вовки помчали.
— На шматки! На шматки! — верещала чаклунка їм навздогін.