— Бачили Гудвіна?
— О, ні, я його ніколи не бачу! — пролунало у відповідь. — Великий Гудвін завжди розмовляє зі мною через двері: напевне, його вигляд такий жахливий, що він не бажає даремно лякати людей. Я доповів про ваше прибуття. Спочатку Гудвін розсердився і не забажав мене слухати. Потім раптом почав розпитувати про те, як ви одягнуті. А коли дізнався, що на вас срібні черевички, то надзвичайно зацікавився цим і сказав, що прийме вас усіх. Однак до нього допускатиметься лише один прохач у день — такий у нього звичай. А тому ви проживете тут кілька днів, і він наказав виділити для вас кімнати, щоб ви змогли відпочити після такої дороги.
— Передайте нашу подяку Великому Гудвіну, — відповіла Еллі. Дівчинка вирішила, що Чарівник не такий уже й страшний, як кажуть, і він поверне її на батьківщину.
Дін Гіор засвистів у свій зелений свисточок, і тієї ж миті з'явилась красуня-дівчина у зеленій шовковій сукні. Вона мала гладеньку зелену шкіру, зелені очі й розкішну зелену косу. Фліта (так звали дівчину) низенько вклонилась Еллі і сказала:
— Ходімте зі мною, я покажу вам вашу кімнату.
Вони проминули чимало інших покоїв, багато разів спускались і підіймались сходами, і нарешті Еллі опинилась у відведеній для неї кімнаті. Це була найгарніша і найзатишніша кімната у світі, з маленьким ліжком, з фонтанчиком, з якого тоненькою цівкою била вода і падала в красивий басейн. Звичайно, і тут усе було зеленого кольору.
— Почувайтесь, як дома, — сказала Фліта. — Великий Гудвін прийме вас завтра вранці.
Залишивши Еллі, дівчина розвела решту мандрівників по інших кімнатах, чудово умебльованих і розташованих у найкращій частині палацу.
Проте на Страшила довколишня розкіш не справила аніякісінького враження. Опинившись у своїй кімнаті, він байдуже простояв біля дверей, не сходячи з місця, до самого ранку. Усю ніч витріщався на павучка. котрий так безтурботно снував своє павутиння, неначе він опинився не в прекрасному палаці, а в якійсь убогій хатині шевця.
Залізний Дроворуб хоча й ліг у ліжко, але зробив це за звичкою, що лишилася в нього з того часу, коли він ще був із плоті й крові. Але й він не спав всю ніч, раз по раз ворушачи то головою, то ногами й руками, аби переконатися, чи вони не заіржавіли.
Лев із задоволенням розлігся б десь на подвір'ї, на соломі, та йому цього не дозволили. Тоді він забрався на ліжко, згорнувся клубком, як кіт, і захріп на весь палац. Його голосному хропінню вторував Тотошко, котрий цього разу захотів лягти разом із своїм надійним другом.
НЕЗВИЧАЙНІ ПЕРЕВТІЛЕННЯ ЧАРІВНИКА ГУДВІНА
ранці Фліта вмила й причесала Еллі і повела її до тронної зали Гудвіна. В залі, що поряд із тронною, зібрались ошатно вбрані придворні кавалери і дами. Гудвін ніколи не виходив до них і не приймав їх у себе. Однак протягом багатьох років вони кожний ранок проводили в палаці у пересмішках і плітках, називаючи це придворною службою і дуже цим пишаючись.
Придворні поглянули на Еллі з подивом і, помітивши на ній срібні черевички, низько вклонились їй.
— Фея… Фея… Це Фея… — почувся шепіт.
Один із найсміливіших придворних наблизився до Еллі і, безперестану вклоняючись, спитав:
— Насмілюсь поцікавитися, ласкава пані Феє, невже ви дійсно удостоїтесь прийому в Гудвіна Жахливого?
— Так, Гудвін хоче мене бачити, — скромно відповіла Еллі.
Юрбою прокотився гомін. У цю мить задзеленькало.
— Сигнал! — мовила Фліта. — Гудвін запрошує вас у тронну залу.
Солдат прочинив двері. Еллі боязко увійшла і опинилася у дивовижному місці. Тронна зала Гудвіна була кругла, з високою склепінчастою стелею; і всюди — на підлозі, на стелі, на стінах — виблискувало коштовне каміння.
Еллі глянула вперед. У центрі зали стояв трон із зеленого мармуру, що сяяв смарагдами. І на цьому троні лежала величезна Жива Голова, сама голова, без тулуба…
Голова мала настільки вражаючий вигляд, що Еллі зомліла від страху. Обличчя було гладеньке й лискуче, з повними щоками, величезним носом, з великими, міцно стиснутими губами. Голий череп виблискував, мов опукле дзеркало. Голова здавалась неживою: ні зморшки на лобі, ні складки біля вуст, на всьому обличчі жили тільки очі. Вони з незрозумілою проворністю обернулись в орбітах і втупилися у стелю. Коли очі повертались, у тиші зали чулося поскрипування, і це вразило Еллі.
Дівчинка дивилась на незрозумілий рух очей і так розгубилася, що забула вклонитися Голові.
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Хто ти така і з якої речі турбуєш мене?
Еллі помітила, що рот Голови не рухається, і голос, тихий і навіть приємний, лунає начебто десь збоку.
Дівчинка підбадьорилась і відповіла:
— Я — Еллі, маленька і слабка. Я прийшла здалеку і прошу вашої допомоги.
Очі знову повернулися в орбітах і застигли, дивлячись убік; здавалося, вони хотіли глянути на Еллі, проте не могли.
Голос запитав:
— Звідки у тебе срібні черевички?
— Із печери злої чаклунки Гінгеми. а неї впав мій будиночок, розчавив її, і тепер славні Жувани вільні…
— Жувани звільнені? — пожвавішав голос. — І Гінгеми більше немає? Приємна звістка! — Очі Голови завертілися і нарешті втупились у Еллі. — То чого ж ти від мене хочеш?
— Відправте мене додому, в Канзас, до тата й мами…
— Ти із Канзасу? — перебив її голос, і в ньому залунали добрі людські нотки. — А як там зараз… — Але раптом голос змовк й очі відвернулись від Еллі.
— Я з Канзасу, — повторила дівчинка. — Хоча ваша країна і чудова, я не люблю її, — хоробро вела вона далі. — Тут на кожному кроці чатує небезпека.
— А що з тобою трапилося? — поцікавився голос.
— Дорогою на мене напав Людожер. Він мене з'їв би, якби не врятували вірні друзі, Страшило та Залізний Дроворуб. А потім за нами гнались шаблезубі тигри… А потім ми потрапили на жахливе макове поле… Ой, то справжнє сонне царство! Ми з Левом і Тотошком поснули там. І якби не Страшило, та Залізний Дроворуб, та ще миші, ми спали б там доти, доки й не померли б… Та щоб розповісти про все це, мало й дня. Тому я вас прошу: виконайте, будь ласка, три заповітних бажання моїх друзів, і коли ви їх виконаєте, то й мене вам доведеться повернути додому.
— А чому я повинен повертати тебе додому?