Хіба Джордано Бруно був спалений не за свою віру в численність розумних світів? Хіба ми — не його нащадки? Звідки ж у нас з'явився оцей аж надто запізнілий геоцентризм?..
Але повернемось до наших космічних пращурів.
Ні, друзі, їх чекати марно! Вони ніколи більше до нас не прилетять — сівачі давним-давно загинули. Може прилетіти хтось інший. Але не вони…
Голос. Невже всі загинули?..
Микола. Так, усі… Бо загинув цілий розумний світ. Загинула планета, яка була колись нашою сусідкою. Від неї зостався тільки дрібний космічний пил та безліч малих і великих уламків…
Голос. Як же вона називалась?
Микола. Давайте запитаємо у Платона. Цей старогрецький філософ жив дві з половиною тисячі років тому. Йому поталанило залишити значно більше цікавих свідчень, ніж будь-кому іншому. Предки Платона були філософами і поетами. Вони збирали перекази про минуле і передавали своїм синам. Так до Платона дійшли розповіді про Атлантиду, які ще й досі мають виняткове значення. Є в нього також цікаві свідчення про катастрофи, які переживало людство.
Зосередимо увагу на походженні одного міфа. Очевидно, цей міф бере свій початок на Атлантиді, бо він однаково переказувався і в Греції, і в Єгипті. Предки старовинних греків, як свідчить Платон, колись воювали з атлантами і багато чого запозичили з їхньої культури.
Попередник Платона, філософ Солон, відвідав єгипетське місто Саїс. Там він розмовляв з жерцями, які зберігали у своєму храмі чимало переказів про старовину.
Ось що сказав Солонові старий жрець: "Багато катастроф пережило людство. У вас, еллінів, також передається міф, нібито колись Фаетон, син Сонця, запустив колісницю свого батька, але, не маючи сил спрямувати її по шляху, якого тримався батько, спалив усе на Землі і загинув сам, знищений блискавицями…"
Розмова між Солоном і єгипетськими жерцями відбувалась близько трьох тисячоліть тому. Але вдумайтесь, товариші, у глибинний зміст цього міфа. Син Сонця… Які ж у Сонця є діти? Сьогодні їх дев'ять. Дев'ять планет. Та ось питання: чи завжди було їх дев'ять? Чи ніколи не було десятої?.. А яка ж у батька колісниця?.. Сьогодні ми знаємо всі її властивості. Сонце живиться ядерною енергією. Мільярди років їздить на цій колісниці Сонце-батько, але ще не спалив жодної планети. Батько нею користується розумно, обережно, зігріваючи своїх дітей лагідним промінням, запліднюючи їх новим життям. Та ось його нерозумний син Фаетон вирішив і собі запустити таку ж саму колісницю. Мабуть, позаздрив батькові. Виявивши злочинну необережність, він загинув сам і спалив усе на Землі…
Зверніть увагу: не просто загинув, а був знищений блискавицями! Ця метафора дуже добре малює вибух. Ядерний вибух…
Чи міг скорботний "бог" у скафандрі з більшою образністю й точністю розказати землянам про ту страшну катастрофу, яка сталася на його рідній планеті? Він мусив розмовляти з земними людьми тією мовою, яку вони здатні були зрозуміти — мовою образів, мовою міфа…
А може, ми надто осучаснюємо цей міф, укладаючи в нього власні поняття? Може, він не має ніякого відношення до космосу? Може, це просто звичайна казка, вільний політ фантазії наших предків і через те не варто надавати цій розповіді серйозного значення? І чому ми раптом вирішили, що Фаетон — це якась планета?.. Можливо, це був легковажний герой старовини, якого міфологія зробила сином Сонця? То чому ж тоді жрець пов'язує смерть Фаетона з катастрофами, які переживало людство? Чому він посилається на цей міф як на доказ того, що катастрофи — не вигадки далеких попередників, а трагічні факти земної історії?
Ні, друзі, це не ми вигадали для Фаетона космічну біографію.
Послухайте, що далі каже Солонові старий єгипетський жрець, і зверніть увагу на те, як "сучасно" звучать його слова: "Це, звичайно, розповідається як міф, але під ним ховається та істина, що світила, які рухаються в небі, ухиляються зі свого шляху і через довгі відтинки часу винищується все живе на Землі від сильного вогню… Кожного разу, як тільки вкорениться письмо та інші засоби, необхідні людям, знов через певне число років, ніби пошесть, падає небесний потік і залишає в живих тільки неписьменних і невчених…"
Тут треба відмежувати коментарі жерця від самого міфа. Нам важко уявити, щоб десятки Фаетонів зривалися зі своїх орбіт і падали на Землю. Фаетон, який виявив злочинну легковажність, був, звичайно, один. Це була десята планета, якої зараз немає. Вона, за свідченням академіка Фесенкова, "розірвалась як бомба".
От бачите! Доісторична старовина каже: "Знищений блискавицями". А сучасна наука порівнює загибель Фаетона з вибухом бомби.
Чи є тут істотна різниця?!
Про який же "небесний потік" розповідає жрець? Що ж то була за "пошесть", яка винищувала людство? Така "пошесть" справді час від часу траплялася, бо в цьому разі йдеться про великі уламки загиблої планети…
Отже, ми здобули відповідь: планета, яка загинула, називалася Фаетон. Звичайно, вона дістала цю назву значно пізніше — на підставі міфа про легковажного сина Сонця…
А по суті вчені використали для неї стару назву — ту, що прийшла з легенд…
Голос. Хіба можна в легендах вбачати історичні факти?
Микола. Ми дуже довго не довіряли біблії, яка розповідає про світові потопи. А сьогодні геологи змушені визнати: світові потопи справді були…
Голоси:
— Де це сказано?
— Треба стежити за науковими журналами.
Микола. Так, сьогодні наука приймає світові потопи як доведені факти. Хіба це не міняє погляду на історію земного людства? Чому ж ми не хочемо заглянути в той світ, який земні народи називають допотопним? Хіба це не наша власна історія?..
Після потопів нічого, окрім легенд, не могло залишитись. Отже, не слід відкидати міфи — їх треба розумно дослідити. Так само, як ті нечисленні знахідки, про які згадував Євген…
Голос. А може, і сама планета — це тільки міф?
Микола. Ні, товариші… Така планета справді була!.. Ще Йоганн Кеплер у 1596 році…
Помітка олівцем. Чи не дуже я скорочую стенограму?.. Треба обережніше!.. На сьогодні досить — незабаром прийде Микола…
7. Те, що пам'ятав бумеранг
…І ось він летить, його надійний друг-бумеранг. Летить у якомусь іншому, незнайомому світі. Сонця тут набагато менше. Майже втроє менше, ніж на Землі. Микола обмацує себе, помічає на собі тонкий, напівпрозорий одяг. Але одяг той дуже теплий, хоч нічого не важить і не сковує рухів. Навпаки, він начебто допомагає рухатись.