Точнісінько так!
Вітя Кулачковський реготав і казав, що все це дурниці, вигадки, ніяких НЛО нема, а є видумляка й брехун Балабайченко.
Ніна Закидон сказала, що брехунами обзивати одне одного неввічливо, але інопланетян, звичайно, не існує.
Леся Попеляста сказала, що взагалі-то інопланетяни можливі, але те, що бачив Балабайченко, навряд чи НЛО.
Валера сказав, що в НЛО та інопланетян він у принципі вірить, але Балабайченко, звичайно, брехун і навряд чи бачив НЛО на власні очі.
Вася промовчав. Він теж сумнівався, що Балабайченко каже правду, але йому було шкода того бідного Балабайченка, на якого всі накинулися.
Й отепер Кощій Безсмертний теж каже про НЛО. Отже, правда…
– Та облиште ви тих інопланетян! – роздратовано сказала Баба Яга. – Шукайте! Бо, от побачите, скажу Шефові! От скажу!
– А що ми робимо? Ну, Баба! Ху! – сердито глянув на неї Змій Горинич.
– Шукаємо ж! Весь час шукаємо. Але ж нема… – Кощій Безсмертний зітхнув. – А може, його взагалі… не той… не було…
– Що?! – визвірилась Баба Яга. – Ви ставите під сумнів агентурні дані самого Шефа?! Ну, цього я вже приховати не зможу. Мушу доповісти!
– У нього ж під кожним кущем агенти – темники-таємники. Ху! – озираючись, тихо сказав Змій Горинич. – Де темно, там і таємник.
– Тю! То чого ж ми рачкуємо? У мене вже коліна болять! – скривився Кощій Безсмертний. – Хай та агентура й шукає. Для неї це ж…
– Ні! Мовчати я не буду! – вигукнула Баба Яга. – Шеф усе одно дізнається. Нащо мені неприємності?
– А я хіба що?! Та я… ж навпаки! – намагався виправдатись Кощій Безсмертний.— Де ж логіка? Раз під кожним кущем таємник, значить, вони все бачать. їм же це просто – тьху! – раз плюнути.
– Тсс! – Змій Горинич знову сторожко озирнувся.— Все правильно, але… Ті таємники, по-перше, ледарі… По-друге, страшенні боягузи. Бояться із своєї темряви носа вистромити. Тому вони не все можуть. Але – тсс! – тихо! Бо ще почують, образяться. Можуть наробити неприєм ностей. З ними краще не зв'язуватися.
В цей час Баба Яга підрачкувала під самісінький кущ, де ховався Вася Глечик. Розсунула гілки і…
– Ой! – верескнула вона і так сахнулася, що перекинулась на спину.
– Ху!.. Що таке? Що з вами, Бабо? – перелякано хукнувши, спитав Змій Горинич.
Баба Яга мов нежива лежала горілиць із заплющеними очима, схрестивши на грудях руки.
– Що трапилось? – завмерши навкарачках, з однією піднятою рукою, як мисливський собака, спитав Кощій Безсмертний.
– Темник… Таємник… Наврочили… – не розплющуючи очей, прошепотіла Баба Яга.
– Ну… Ну то й що?.. Ми ж нічого такого… Ми ж. Гей! Друже! Дорогий! Ху! – гукнув Змій Горинич і став підповзати до куща. – Палкий привіт! Гей! Виходь! Друже! Ах, ти ж без темряви не можеш…
Вася завмер, не насмілюючись подати голос.
Нарешті Змій Горинич підповз, розсунув гілки і аж рота роззявив від подиву. Навіть хукнути, як завжди, забув. А тоді став реготати, хапаючись за живіт:
– Га-га-га! Ну, Баба! Ну, Яга! Га-га-га! Який темник?! Який таємник?! Це ж Васька Глечик, про якого ми забули зовсім!.. Га-га-га!
Баба Яга підхопилася, як ошпарена, і підскочила до куща:
– Ах ти! Ти що тут робиш?!
Вася зацокотів зубами:
– Так ви ж сказали не рипатися… Поки свисту не почую…
– Правильно! Сказали! – засміявся Змій Горинич. – І забули. Ху!
– Це ж треба! – тільки й вимовив, чухаючи потилицю, Кощій Безсмертний.
Баба Яга скреготнула зубами і раптом підняла вгору палець:
– Я знаю, хто дзеркальце знайшов! Він! – тицьнула пальцем на Васю.
Змій Горинич і Кощій Безсмертний перезирнулися.
– Знайшов? – пильно глянув на Глечика Змій Горинич.
– Ні-ні! Н-не знаходив! – замотав головою Вася.
– Неправда! – просичала Баба Яга.
– Ти не обманюєш? Кажи чесно! Ху! Бо, як знайдем, пощади не жди! – грізно прогарчав Змій Горинич.
– Не знаходив! Слово честі! – вдарив себе у груди Вася. "Я ж таки не знаходив! Спокійно можу поклястися",— подумав він.
– Не вірю! От не вірю – і все! – тупнула костяною ногою Баба Яга.
"Робити обшук вони не будуть, вони ж тоді казали, що не можна", – згадав Вася і вигукнув:
– Ах, не вірите? То шукайте, шукайте! – він почав вивертати кишені, висмикнув з-під ремінця й потрусив сорочку.— Ну, де воно? Де?
Потім розкрив портфель, висипав з нього на землю все – і зошити, і підручники, і щоденник, і пенал.
Він брав по черзі кожен зошит, кожен підручник і трусив над землею. Одним з перших потрусив підручник математики, де лежало дзеркальце. Навіть під обгортку демонстративно зазирнув:
– Ну де? Ну нема ж! Нема! Бачите?.. Нарешті був витрушений останній підручник.
– Нема! Ху! Таки нема! – сказав Змій Горинич.
– Нема! – погодився Кощій Безсмертний.— Якби він знайшов, то віддав би. По очах видно. Хлопець чесний… – І боягуз! – сказав Змій Горинич.— Теж по очах видно.
– Так де ж воно ділось? Де? – не могла заспокоїтися Баба Яга. І раптом наставила вухо, прислухалася і зблідла:
– Ой! Агент Страху Бабай! Біжить.
– Де? Нічого не чую, – приставив долоню до вуха Змій Горинич. – І я, – прислухаючись, підтакнув Кощій Безсмертний.
– Не панікуйте, Бабо! Ну вас! Ху! – відмахнувся Змій Горинич. – І без того гидко,— зітхнув Кощій Безсмертний.
– А я кажу – біжить! Уже близько! Вам слон на вухо наступив, а в мене слух тонкий, музикальний.
– А таки, здається, біжить. Ху!
– Ну, зараз буде! – почухав потилицю Кощій Безсмертний.
Не встигли вони це сказати, як з лісу вибіг невеличкий головатий чоловічок із вирячкуватими сердитими очима. З рота в нього стирчала сигарета, з носа пахкав дим.
– Бачу! Бачу! – закричав він пронизливо. – Нічого не знайшли! Ледарі! Халтурники! Бракороби!.. Ну, кадри! Повиганяю з роботи!
– Бабаю Бабайовичу! – жалібно верескнула Баба Яга. – Я шукала! Голови не підводила! Чесне враже! Клянусь костяною ногою! Клянусь останнім зубом!.. А от вони… точно!.. Про НЛО, про інопланетян балакали… замість того, щоб… Вони – точно!..
– Ну, Бабо! Ху! – 3 рота Змія Горинича вирвалося полум'я, наче з паяльної лампи.
– А це що за фрукт? – сердито спитав Бабай, побачивши Васю.
– Та! – відмахнулась Баба Яга.— Вася Глечик! З четвертого "Б". Нічого особливого. Тишко й боягуз. Дзеркальця в нього нема. Ми перевіряли.