ПОЩАСТИЛО
Пісенька-жарт
У неділю нашій Варі
пощастило на базарі
Для курей золотокоса
підкупила гречки й проса.
А для себе — босоніжки,
стало легше тюпать пішки.
Легко серцю молодому,
йде співаючи додому:
"Трошки гречки, трошки проса,
трошки взута, трошки боса".
БІЖИТЬ БЕЗ НІГ
Загадка
Біжить без ніг в ярки, в рови,
без рук, а має рукави.
Я відгадав уже, а ви?
Що це таке?
(Річка)
СИРОТА ДО НАРОДЖЕННЯ
Загадка
А відгадайте, що за дивовина
в умові загадки незвичні дані:
іще не народилася дитина,
а вже у мачухи на вихованні
Що воно?
(Зозулине яйце)
ДИВНИЙ ПОЛІГЛОТ
Загадка
Що не скажеш їй — повторить
з гарною вимовою.
І не вчила, а говорить
будь-якою мовою.
Що це таке?
(Луна)
ВИМОВ СКОРО СКОРОМОВКУ
Вимов скоро: тітка, квітка,
крига, кринка, бровка,
скроня, скриня, сковорідка
буде скоромовка!
БАБИНЕ ЛІТО
Стала осінь луками ходити,
наснувала з павутин антен... [7]
Літо, літо бабине, куди ти
захурчало в триста веретен?
Ох, бабусям, дідусям до серця
ця теплінь (підмічено давно)!
Чом же літо бабиним зоветься
і чому не дідове воно?
Кажуть люди: то літає в ступі
баба вітрогониста Яга:
всі шляхи, усі стежини любі
скоро біла замете юга.
Може, то на бабиних маршрутах
прядива тонкого ниточки?
Ні, летять на срібних парашутах
на нові домівки павучки.
І Яга тут, мабуть, ні при чому,
бо тоді від бабиного зла
у ясному небі голубому
павутина б чорною була…
Пригріває сонечко потрішки,
і сьогодні здогадались ми:
то бабусі Осені усмішки
в передодень білої зими.
ВІД МАЛОГО
ДО ВЕЛИКОГО
Загадка
Я суцвіття злаків, де плоди на мливо
достигають жовті, наче віск.
З наголосом іншим — велетенське диво,
статуя, колона, обеліск.
Хто я?
(Колос)
ТІПУН ТОБІ НА ЯЗИК!
Дідусь вируша в кожусі,
онук подає башлик:
— Простудитесь ви, дідусю...
—Тіпун тобі на язик!..
Недавно читав я нарис,
дізнався наприкінці:
тіпун — хрящуватий наріст
у птаха на язиці
І на язиці в людини
вискакує прищ — тіпун.
Звичайно, не без причини,
коли людина — брехун.
Поводься завжди зразково.
Якщо ж, пустий балакун,
сказав ти брехливе слово —
то й сів на язик тіпун!..
Коли щось лихе віщуєш,
галдикнеш, як той індик, —
одразу ж на це почуєш:
— Тіпун тобі на язик!
ЧОМУ ДЕСНА?
Люблю я завзятих хлоп'ят і дівчат
за те, що до знань вони ласі;
люблю завітати й розмову почать
з кмітливими в класі:
— А що, коли, друзі, спитаю я вас:
що значить, приміром, десниця —
І весело й дружно гукає весь клас:
— Правиця! Правиця!
—Десниця, — кажу, — знає й бабця стара, —
є правою дійсно рукою.
Чому ж тоді ліва притока Дніпра
зоветься Десною!
— Колись я по радіо чула одне
пояснення, — каже Марічка, —
Десна — це від скіфських словечок спо, сне —
вода, тобто річка.
— Чудово! Міркуйте, шпаркі, молодь…
дітей заохочую знову.
Принишкли, мовчать. І я далі тоді
веду свою мову:
— Є ще одна версія, друзі мої,
що теж нам цікавою буде:
угору ішли по Дніпра течії
селитися люди.
Дорога на північ була нелегка,
немало зазнали клопоту.
А назва Десна — бо була їм ріка
праворуч по ходу.
НАВЧИЛА
Жарт
Ох ці шпаки-витівники!
їм пишуть слово ворон,
вони читають навпаки,
виходить слово норов.
Сороко, ти не скрекоти
даремно коло хати.
У гай за вчительку лети,
навчи шпаків читати.
Сорока вчить, усе як слід
шпачки на вус мотають.
Черкнула їм: потоп і дід,
дід і потоп читають.
Дай ще урок шпачкам своїм,
сороко-білобоко!
Черкнула слово око їм,
вони читають: око!
Про неї слава навсебіч —
недарма скре-ке-чила.
— О, — кажуть, — зовсім інша річ,
як правильно навчила!
* * *
Читать слова звичайно і навспак
цікаво так, що не списать пером.
У нас це зветься літеральний рак,
а греки називають паліндром.
ХТО Я?
Загадка
Річкою красивою я взяла розгін,
раптом перша літера попливла в затоку,
а коли поставили іншу навзамін —
стала несподівано я… порою року.
Хто я?
(Десна, весна)
"КОЗАЦЬКІЇ КОНИ
НЕ ТОПЧУТЬ БАРВІНКУ"
Т. Сергійчуку
Є речі на світі суціль загадкові:
звідкіль срібні цоки в звичайній підкові?
Поляже козак, повний сили і моці, —
звідкіль людські сльози в коневому оці?
Головоньку клонить... Жалобна година...
Казав було батько: "Не кінь, а людина".
Недарма в народі говориться, синку:
"Козацькії коні не топчуть барвінку..."
А я не спитав, хоч ішли тоді поряд:
"Скажіть мені, тату, чому так говорять?"
МОРОЧИТЬ ГОЛОВУ
Не буду зайвого торочить,
щоб не сказали: чув десь дзвін...
Є вираз: голову морочить.
Але звідкіль походить він?
На це знавець лінгвіст-історик
відкаже (сумніву нема):
"Морочить — це від слова морок,
а морок — це туман, пітьма".
Тоді й синоніми нам стануть
ясніші — що вже говорить —
такі слова, як затуманить,
як спантеличить, одурить.
Отож коли підкреслить хочуть,
що водить хтось когось за ніс —
"От, — кажуть, — голову морочить,
ошукує, як сущий біс!"
ДІСТАНЬ ІЗ ПІД ЗЕМЛІ
До мене запитання
в листівках і листах.
Питає Шендрик Таня,
питає Ваня Стах:
"Відкіль походить вислів
із-під землі дістать?"
Подумав я, помислив —
доводилось читать,
що в люду, хай і бідність,
лиш дрантя та торби, —
буває необхідність
ховать якісь скарби.
Крадіжки. І стихії.
Й навали ворогів.
Які ж були надії
не втратити скарбів?
Тоді ж не те, що нині,
у наш новітній час —
таж не було в помині
ніяких ощадкас.
Був спосіб для людини
свої скарби сховать
надійний і єдиний —
у землю закопать.
До слушного їх часу
і клали всі туди,
в підземну "ощадкасу",
подалі від біди.