Чайка

Сторінка 9 з 14

Антон Чехов

Сорін сміється.

Ні!

Сорін (насвистує). Так-с. Прости, мила, не сердься. Я тобі вірю... Ти великодушна, благородна жінка.

Аркадіна (крізь сльози). Немає у мене грошей!

Сорін. Якби в мене гроші, зрозуміла річ, я б сам дав йому, але у мене нічого немає, ні п'ятачка. (Сміється.) Всю мою пенсію у мене забирає керуючий і витрачає на землеробство, скотарство, бджільництво, і гроші мої пропадають даром. Бджоли дохнуть, корови дохнуть, коней мені ніколи не дають...

Аркадіна. Так, у мене є гроші, але ж я артистка; одні туалети розорили зовсім.

Сорін. Ти добра, мила... Я тебе поважаю... Так... Але знову зі мною щось того... (Похитується.) Голова паморочиться. (Тримається за стіл.) Мені погано і все.

Аркадіна (злякано). Петруша! (Намагаючись підтримати його.) Петруша, дорогий мій... (Кричить.) Допоможіть мені! Допоможіть!..

Входять Треплев з пов'язкою на голові, Медведенко.

Йому погано!

Сорін. Нічого, нічого... (Посміхається і п'є воду.) Вже пройшло... і все...

Треплев (матері). Не лякайся, мама, це не небезпечно. З дядьком тепер це часто буває. (Дядькові.) Тобі, дядьку, треба полежати.

Сорін. Трошки, да... А все-таки в місто я поїду... Полежу і поїду... зрозуміла річ... (Іде, спираючись на тростину.)

Медведенко (веде його під руку). Є загадка: вранці на чотирьох, опівдні на двох, увечері на трьох...

Сорін (сміється). Саме. А вночі на спині. Дякую вас, я сам можу йти...

Медведенко. Ну ось, церемонії!..

Він і Сорін йдуть.

Аркадіна. Як він мене налякав!

Треплев. Йому нездорово жити в селі. Сумує. Ось якщо б ти, мамо, раптом розщедрилася і дала йому в борг тисячі півтори-дві, то він міг би прожити в місті цілий рік.

Аркадіна. У мене немає грошей. Я актриса, а не банкір.

Пауза.

Треплев. Мама, переміни мені пов'язку. Ти це добре робиш.

Аркадіна (дістає з аптечного шкапа иодоформ і ящик з перев'язувальним матеріалом). А доктор запізнився.

Треплев. Обіцяв бути до десяти, а вже опівдні.

Аркадіна. Сідай. (Знімає у неї з голови пов'язку.) Ти як у чалмі. Вчора один приїжджий питав на кухні, якої ти національності. А у тебе майже зовсім зажило. Залишилися самі дурниці. (Цілує її в голову.) А ти без мене знову не зробиш чик-чик?

Треплев. Ні, мамо. То була хвилина божевільного відчаю, коли я не міг володіти собою. Більше це не повториться. (Цілує їй руку.) У тебе золоті руки. Пам'ятаю, дуже давно, коли ти ще служила на казенній сцені, — я тоді був маленьким, у нас у дворі була бійка, сильно побили жилицу-пралю. Пам'ятаєш? Її підняли без почуттів... ти ходила до неї, носила ліки, мила в кориті її дітей. Невже не пам'ятаєш?

Аркадіна. Немає. (Накладає нову пов'язку.)

Треплев. Дві балерини жили тоді в тому ж будинку, де ми... Ходили до тебе каву пити...

Аркадіна. Це пам'ятаю.

Треплев. Богомольные вони такі були.

Пауза.

Останнім часом, ось у ці дні, я люблю тебе так само ніжно і зворушливо, як в дитинстві. Крім тебе, тепер у мене нікого не залишилося. Тільки навіщо, навіщо між мною і тобою став цей чоловік.

Аркадіна. Ти не розумієш його, Костянтин. Це захід особистість...

Треплев. Однак, коли йому доповіли, що я збираюся викликати його на дуель, благородство не завадило йому зіграти боягуза. Їде. Ганебне втеча!

Аркадіна. Який дурниця! Я сама відводжу його звідси. Наша близькість, звичайно, не може тобі подобатися, але ти розумний і інтелігентний, я маю право вимагати від тебе, щоб ти поважав мою свободу.

Треплев. Я поважаю твою свободу, але і ти дозволь мені бути вільним і ставитися до цієї людини, як я хочу. Захід особистість! Ось ми з тобою майже сваримося через нього, а він тепер де-небудь в вітальні або в саду сміється наді мною і над тобою, розвиває Ніну, старається остаточно переконати її, що він геній.

Аркадіна. Для тебе насолоду говорити мені неприємності. Я поважаю цю людину і прошу при мені не висловлюватися про нього погано.

Треплев. А я не поважаю. Ти хочеш, щоб я теж вважав його генієм, але, вибач, я брехати не вмію, від його творів мені до вподоби.

Аркадіна. Це заздрість. Людям не талановитим, але з претензіями, нічого більше не залишається, як засуджувати справжні таланти. Нічого сказати, втіха!

Треплев (іронічно). Справжні таланти!

(Гнівно.) Я талановитіший вас всіх, коли на те пішло! (Зриває з голови пов'язку.) Ви, рутинеры, захопили першість у мистецтві і вважаєте законним і дійсним лише те, що робите ви самі, а решту ви гнетете і душіть! Не визнаю я вас! Не визнаю ні тебе, ні його!

Аркадіна. Декадент!..

Треплев. Вирушай в свій милий театр і грай там в жалюгідних, бездарних п'єсах!

Аркадіна. Ніколи я не грала в таких п'єсах. Залиш мене! Ти і жалюгідного водевілю написати не в змозі. Київський міщанин! Приживал!

Треплев. Скнара!

Аркадіна. Оборвыш!

Треплев сідає і тихо плаче

Нікчема! (Пройшовшись в хвилюванні.) Не плач. Не потрібно плакати... (Плаче.) Не треба... (Цілує його в лоб, щоки, в голову.) Миле моє дитя, прости... Прости свою грішну мати. Прости мене нещасну.

Треплев (обіймає її.) Якби ти знала! Я все втратив. Вона мене не любить, я вже не можу писати... пропали всі надії...

Аркадіна. Не впадай у відчай... Все обійдеться. Я зараз відвезу його, вона знову тебе полюбить. (Витирає їй сльози.) Буде. Ми вже помирилися.

Треплев (цілує їй руки). Так, мама.

Аркадіна (ніжно). Помирись з ним. Не треба дуелі... Адже не треба?

Треплев. Добре... Тільки, мамо, дозволь мені не зустрічатися з ним. Мені це важко... вище сил... (Входить Тригорін.) Ось... Я вийду... (Швидко прибирає в шкап ліки.) А пов'язку вже доктор зробить...

Тригорін (шукає в книжці). Сторінка 121... рядки 11 і 12... От... (Читає.) "Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми її".

Треплев підбирає з полу пов'язку й іде.

Аркадіна (подивившись на годинник). Скоро коней подадуть.

Тригорін (про себе). Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми її.

Аркадіна. У тебе, сподіваюся, всі вже укладено?

Тригорін (нетерпляче). Так, так... (В задумі.) Чому у цьому заклику чистої душі почулася мені печаль і моє серце так болісно стислося?.. Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми її. (Аркадиной.) Залишимося ще на один день!