Бувайте, і дякуємо за рибу

Сторінка 11 з 40

Дуглас Адамс

Він слідував за Землею по її днях, дрейфував з ритмами міріадів її пульсацій, проникав через тенета її життя, рухався разом з її припливами, обертався разом з її вагою. І завжди розлом повертався, як притуплений роз'єднаний біль.

Зараз він летів через землі світла, а світло було часом, хвилі, якого − минаючі дні. Він відчув розлом, той другий розлом, він знаходився на відстані, відчувався наче волосинка на безкраїх просторах Землі.

І раптом він став вище всього цього.

Він запаморочливо танцював на краю запаморочливої безодні, яка закінчувалася нічим, в яку звалилася країна мрій і він, дико крутився, чіпляючись за порожнечу, розмахуючи руками у страхітливому просторі, кружляв і падав.

Через зубчасту прірву були інші землі, інший час, старіший світ, не розбиті, а ледве з'єднані дві Землі. Він прокинувся.

Холодний вітерець здмухнув гарячковий піт з його чола. Кошмар пройшов, і ось він відчуває себе собою. Він опустив плечі і м'яко потер очі кінчиками пальців. Нарешті прокинулося бажання заснути пропорційне його втомі. А щодо того, що це означало, якщо це хоч щось означало, він подумає про це зранку, а зараз він краще дістанеться до ліжка і ляже спати.

В його власному ліжку, його власний сон.

Він міг побачити свій будинок здалеку, і йому стало цікаво чому так виходить. Виявилось, що це силует, вималюваний місячним світлом, і розпізнав він його скоріше за тьмяною квадратною формою. Артур поглянув на силует і виявилося, що він стоїть приблизно на вісімнадцять дюймів над кущами троянд його сусіда Джона Ейнсворта. Його троянди були акуратно доглянуті, підрізані на зиму, підв'язані і марковані. Артуру стало цікаво, що його тримає над кущами, а коли він зрозумів, що нічого, то незграбно впав на землю.

Він піднявся, обтрусився і пошкутильгав додому.

Артур роздягнувся і повалився на ліжко.

І поки він спав телефон знову дзвонив. Він деренчав цілих п'ятнадцять хвилин і змусив Артура перевернутись в ліжку двічі, однак не мав шансів змусити його прокинутись.

Розділ 8

Артур прокинувся і почувався чудово, абсолютно казково, оновлено, нестямно від радості бути вдома, він стрибав від надлишку енергії, навіть ледве розчарувався тим, що зараз середина лютого.

Він протанцював до морозильника, дістав звідти якісь три найменш волохаті штуки, поклав на тарілку і спостерігав за ними зосереджено принаймні зо дві хвилини. Оскільки за відведений час вони не зробили спроби поворухнутись, він назвав їх сніданком і з'їв. Разом з тим, ці штуковини вбили заразну космічну хворобу, яку Артур підчепив, сам не знаючи того, на Фларґатонських Газових Болотах кілька днів тому, і яка інакше вбила б половину населення Західного Півкулі, осліпила б другу половину, а всіх інших зробила б стерильними психами. Тому населенню Землі неабияк пощастило.

Артур почувався сильним і здоровим. Спочатку енергійно вигріб лопатою всі непотрібні листи, а потім поховав кота.

Як тільки-но він закінчив свою роботу, задзвонив телефон. Артур дозволив йому дзвонити далі, поки вшановував хвилиною мовчання свого улюбленця. Хто б це не був він передзвонить, якщо це важливо.

Артур обчистив бруд з черевиків і повернувся всередину.

Серед куп непотрібних листів знайшлася невелика кількість важливих: документи з міської ради датовані трьома роками тому, з пропозицією знести його дім, кілька листів про оформлення офіційного розслідування щодо всієї схеми будівництва проїзду, а також трохи листів з Грінпісу, інформаційно-пропагандистської групи, до якої він одного разу випадково зробив пожертвування, вони просили допомоги з їхнім планом випустити на волю дельфінів і косаток; ще кілька листівок від друзів, які невпевнено скаржились на те, що він не виходив на зв'язок останнім часом.

Він все це зібрав і поклав у коробку з написом "Потрібно Зробити". Оскільки він почувався таким рішучим і енергійним цього ранку, то навіть додав слово "Негайно!"

Пізніше Артур дістав нового рушника і ще кілька дивних дрібничок з пластикового пакета, якого він отримав в Мегамаркеті Порту Браста. Слоган на його боці був розумним і ретельно спланованим каламбуром на центаурійській мові, однак він був повністю незрозумілий на будь-якій іншій мові і тому зовсім безглуздий для безмитного магазину в космопорті. Також в пакеті була дірка, тому він викинув його геть.

Артур раптом зрозумів, що там мало бути щось ще, але воно випало через дірку у маленький космічний корабель, який привіз його до Землі, люб'язно з'їхавши з основного маршруту, щоб висадити його прямо за А303. І справді, він загубив свою копію пошарпаної і побитої речі, яка допомогла йому знайти шлях через неймовірні звалища космосу, які він перетнув. Він загубив Путівник по Галактиці для космотуристів.

Ну, що ж, подумав Артур, цього разу він мені вже точно не знадобиться.

Йому треба було зробити кілька дзвінків.

Артур вже знав, як справитися з масою протиріч, які могли проявитися в його історії повернення. Він просто буде нахабним.

З цими думками Артур подзвонив в БіБіСі і попросив, аби його з'єднали з головою його відділу.

— О, привіт, це Артур Дент. Слухайте, вибачте, мене не було на роботі шість місяців, а ще я збожеволів.

— О, та не турбуйтесь. Я так і думав, що з вами щось таке. В нас це трапляється часто. Коли нам вас чекати?

— Коли їжаки виходять зі сплячки?

— Приблизно на весні.

— Я прийду одразу після цього.

— Чудовенько.

Він переглянув Жовті Сторінки і виписав список номерів, аби дещо спробувати.

— Здрастуйте, це госпіталь Старого Ельма? Так, я телефоную вам, щоб дізнатись чи можу поговорити з Фенеллою, ее... Фенелла — святий боже, от я дурний, та я скоро забуду своє ім'я, хм, Фенела — хіба це не сміховинно? Ваша пацієнтка, темноволоса дівчина, прибула вчора...

— Боюсь в нас немає жодних пацієнтів з ім'ям Фенелла.

— Справді? Я мав на увазі Фіона, звісно Фіона, ми просто часто називаємо її Фен...

— Вибачте, на все добре.

Клік.

Шість розмов поспіль залишили слід на його рішучому, енергійному, оптимістичному настрою, тому перед тим, як він його остаточно покине, Артур вирішив піти в паб і трохи скористатися цим.

Його осяйнула ідеальна ідея, яка пояснювала всі його непояснювані дивацтва разом, тому він більше нічим не переймався і, посвистуючи під ніс, штовхнув двері, які так бентежили його минулого вечора.