"Буревісник" виходить у море

Сторінка 14 з 32

Тендюк Леонід

Нас зацікавило інше.

Там, де йшлося про історію "Буревісника", було написано чітко й підкреслено червоним олівцем — боцман, той, що давно працював на судні, звичайно ж, пишався ним і, мабуть, вважав себе прямим продовжувачем і спадкоємцем славних попередників мореплавців. "В історії вітчизняної океанології, — записав він, — судно "Буревісник" згадується тричі. Перший "Буревісник" — гвинтовий корвет, другий — вітрильно-паровий корвет, що проводив океанографічні дослідження.

На честь цих кораблів і названо судно, на якому я плаваю…"

Останній рядок — "на якому я плаваю" — було написано врозбивку, виділено себто. Чмихун штовхнув мене під бік: схоплюєш, мовляв, нюанс!

— Так, — мовив я стиха.

У схемах, де і яке приміщення розташовано на судні, ми не стали розбиратись, як і в таблиці порівнянь "Буревісника" з іншими експедиційними кораблями: на-скільки-то він і водотоннажністю й іншими якостями кращий за "Персей", "Карнегі", "Умітаку-мару".

Якщо "Буревісник" названо найкращим експедиційним судном, обійдемось без порівнянь. Нас зацікавило інше… Каюта наша розташована на кормі, по лівому борту. В тісному продовгуватому закутку, ніби засовки, на яких в інкубаторі вилуплюються курчата, одна над одною якимсь дивом вмістилося чотири койки. Мені дісталася верхня, Чмихуну — нижня. В каюті, пригвинчені до підлоги, два стільці, невеликий столик. На стіні біля кожної койки — розклад: що слід робити на випадок пожежної тривоги. Мій товариш встиг наклеїти туди вирізку з журналу — фотографію Софі Лорен. "Для натхнення", — пояснив.

Я від подібних ілюстрацій утримався…

На кормі взагалі помешкання для матросів, але наше чи не найгірше. Угорі над ним — румпельна. Кожен порух керма на містку, щонайменше відхилення судна ліворуч-праворуч складними приводами передається в румпельну, і там скрегочуть трибки, посилаючи імпульси вниз, до головного стерна. А внизу гуркоче п'ятитонний гребний гвинт, велетенськими лопатями перемелюючи гори води. Гуде, лящить, брязкає, тремтить усе: перетинки, стеля, підлога. Койка мене підкидає, ніби я на батуті. Дрижить тіло, цокотять зуби.

Тому-то в конспекті Андрійовича нас так зацікавило про наше помешкання.

"Ліворуч на борту під каютами 6 і 7 крюйт-камера для вибухівки, а праворуч на кормі — спиртосховище. Шпиталь, амбулаторія та ізолятор у носовій частині".

— Гм, — прочитав і по хвилині мовчання промимрив Чмихун. — Чи немає, Олегу Захаровичу, взаємозв'язку між кормою і носовою частиною судна?

— Якого? — не зрозумів боцман.

— Прямого, — відказав Антип Чмихун.

— Ось ти про що! — зареготав дракон. — Ні, друже, зв'язку немає. Бо коли щось скоїться, шпиталь тобі вже не допоможе.

Вибухівка — для глибоководних досліджень: звукові хвилі під час вибуху торкаються дна, і по тому, з якою швидкістю вони проходять крізь товщу океанського ложа, вчені визначають, що за породи лежать на дні.

— Це зветься методом відбитих хвиль, — розтлумачив дракон, коли ми залишали його каюту.

Нам від цього не полегшало.

— … Пізнувато, керманичу, пізнувато! — докірливо хитнув головою хлопець, якого я мав змінити біля керма.

Чмихун, мій напарник по вахті, вже був на містку. Я, правда, теж не спізнився: до вахти лишилося кілька хвилин, та їх, бач, тому бурчуну замало!

— Умовились так, — обізвався він, і його й без того непривітне, з вишкіреними зубами обличчя набуло виразу розлютованого тигра, — на місток з'являєшся за десять хвилин до вахти. Ясно?

— Кому ясно, а кому й ні, — ухиливсь я од відповіді. — І взагалі, чого раптом тинятися зайве?

— А ти не тиняйся, — відказав "тигр". — Познайомся з обстановкою, уточни курс. Може, боцман робітки підкинув — теж поцікався.

Мене щось підбивало йому заперечити, і я огризнувся. Хлопець не загаявся мені відповісти. Ще і ще!

Воно, може, й треба заздалегідь заступати на вахту, хоч такого у статуті морського флоту й не написано, — а тільки це було сказано таким тоном, що в будь-кого викликало б протест. Та й взагалі, чого то всі мною повинні командувати — капітан, старпом, штурмани, боцман, підшкіпер, тесля і ще з десяток начальників! Дарма, що я новачок, — відразу поставлю себе так, щоб відбити охоту наді мною верховодити.

Так вирішив я, на цьому й наполягав.

— Годі! — втрутився штурман. — Сергієнко діло говорить. Вахту прийматимеш за десять до восьмої.

Які спритні! Двоє на одного.

Аби припинити суперечку, мовчки взявся за стерно.

Чмихун на крилі містка. Вахтування ми розподілили навпіл: спочатку я біля стерна, він на крилі впередзорящий, і — навпаки. Чмихун — теж птиця водоплавна! — почув, що мова зайшла про наше вахтування, одразу уник розмови, майнув з рубки.

Потім він став до стерна, а мені наказали зайти до капітана: в його каюті засмітився гальюн.

Довго я лагодив той "агрегат". Руки закуціліли, в чоботях хлюпотіла вода, і я забіг у каюту перевзутися.

На столику лежала розгорнута книга, яку, мабуть, щойно читав підвахтовий — Вадим Погорілий.

"Сір! Ваша величність знайшла за доцільне використати мирний період, щоб збагатити географію знаннями, корисними людству. Під вашим покровительством, Сір, ми вступили на це поприще. Щокроку на нас чатували всілякі випробування, проте терпіння й наполегливість не залишали нас. Історію цих наших зусиль я наважуюсь піднести вашій величності".

Дивина! Після того, що я тільки-но виконував, ці слова Бугенвіля з його "Кругосвітньої подорожі на фрегаті "Будзе" здалися мені надто пишномовними.

От маєш — знання, корисні людству!

І я вголос вилаявся.

— А, це ти. Чого розкричався? — підвівши голову з-за ширми, якою була завішена койка, запитав підвахтовий Погорілий.

— Дивлюсь, чим захоплюєшся. Романтика?

— Ага, — погодився він. — Гарно, чортяка, пише! Від його слів не в одного голова замакітриться.

— І в тебе замакітрилась?

— Трохи.

— Гм… — не стримав я подиву, очима вп'явшись у Погорілого, з цікавістю розглядаючи його зморшкувату, як кулак завбільшки голівку — як то вона, маленька така, могла замакітритись! (В уяві моїй дієслово це пов'язувалось з чимось великим, принаймні хоч би таким, як макітра.) — Цікаво! — єдине, що я знайшовся сказати. І додав: — Книгу Бугенвіля мені доводилось читати. Що ж, цікаво, а тільки забагато патетики. Не здається тобі, — перемотуючи онучі, вів далі я, — дещо несумісним в його розповіді про морські мандри?