Бухгалтер

Роберт Шеклі

Містер Ді сидів у великому кріслі. Його пояс на штанях був ослаблений, на колінах лежали вечірні газети. Він мирно попихкував люлькою і насолоджувався життям. Сьогодні йому пощастило продати два амулети й пляшку приворотного зілля, дружина домовито господарювала на кухні, звідки долинали апетитні аромати, та й люлька курилася легко. Задоволено зітхнувши, містер Ді позіхнув і потягнувся.

Через кімнату прошмигнув його дев'ятирічний син Мортон, навантажений книгами.

— Як справи у школі? — окликнув його містер Ді.

— Нормально, — відповів хлопчик, сповільнивши кроки, але не зупиняючись.

— Що там у тебе? — запитав містер Ді, вказавши на оберемок книг у руках сина.

— Так, підручники з бухгалтерського обліку, — промовив Мортон, дивлячись кудись убік, і зник у своїй кімнаті.

Містер Ді похитав головою. Хлопець втовкмачив собі в голову, що хоче стати бухгалтером. Бухгалтером! Щоправда, Мортон справді швидко рахує, але все ж цю примху доведеться забути. Його чекає інша, краща доля.

Задзеленчав дзвінок біля дверей.

Містер Ді підтяг ремінь, квапливо накинув сорочку й відчинив вхідні двері. На порозі стояла міс Грииб, вчителька і класний керівник його сина-четвертокласника.

— Будь ласка, заходьте, міс Грииб, — запросив Ді. —Дозвольте вас чим-небудь почастувати?

— Мені ніколи, — сказала вчителька і, взявшись в боки, застигла на порозі. Сиве розпатлане волосся, вузьке довгоносе обличчя й червоні сльозливі очі робили її на диво схожою на відьму. Що, власне й не дивно, адже міс Грииб і справді була відьмою.

— Я прийшла поговорити про вашого сина, — заявила вона.

У цю хвилину, витираючи руки об фартух, з кухні вийшла місіс Ді.

— Сподіваюся, він не пустує? — з тривогою мовила вона.

Міс Грииб зловісно пирхнула.

— Сьогодні ми писали річну контрольну. Ваш син ганебно провалився.

— О боже, — сказала місіс Ді. — Це, напевно, весна...

— Весна тут ні до чого, — урвала міс Грииб. — Минулого тижня я задала Великі Закляття Кордуса, першу частину. Ви ж знаєте, наскільки вони прості. Він не вивчив жодного.

— Гм, — промовив містер Ді.

— З біології він не має анінайменшого уявлення про основні магічні трави. Анінайменшого.

— Немислимо! — сказав містер Ді. Міс Грииб зловісно розсміялася.

— Мало того, він геть забув Таємний алфавіт, який ми вчили в третьому класі. Не пам'ятає Захисної Формули, імен дев'яносто дев'яти молодших бісів Третього кола, забув навіть той мізер, який знав із географії Пекла. І що найгірше — він просто не бажає вчитися.

Містер і місіс Ді мовчки перезирнулися. Усе це було дуже-серйозно. Певною мірою хлоп'яча неуважність була припустимою і навіть заохочувалася, тому що свідчила про силу характеру. Але дитина повинна знати основи ремесла, якщо сподівається коли-небудь стати повноцінним чаклуном.

— Скажу прямо, — вела далі міс Грииб, — у давні часи я б його відрахувала, і оком не зморгнувши. Але зараз нас лишилося так мало.

Містер Ді сумно кивнув. Чаклунське ремесло в останні сторіччя занепало. Старі родини вимерли, загинули від рук демонів або стали науковцями. А примхлива публіка майже цілковито втратила інтерес до давніх чар та заклять.

На сьогодні тих, хто володів Давнім Мистецтвом, можна було перерахувати на пальцях. Вони зберігали його та викладали дітям у таких навчальних закладах, як приватна школа міс Грииб для дітей чарівників. Це була спадщина і священний скарб.

— Це ж треба — хотіти стати бухгалтером! — сказала вчителька. — Не розумію, де він цього набрався. — Вона докірливо поглянула на містера Ді. — Не розумію, чому цю дурну забаганку не роздавили в зародку.

Містер Ді відчув, як його обличчя наливається кров'ю.

— Майте на увазі, поки в Мортона в голові ця дурня, він не зможе приділяти належну увагу Тавматургії!

Містер Ді не витримав погляду червоних очей відьми. Так, це його провина. Не можна було приносити додому той іграшковий арифмометр. А коли він уперше застав Мортона за грою в подвійний бухгалтерський облік, слід було спалити гросбух!

Але хто міг знати, що ця безневинна витівка переросте в нав'язливу ідею?

Місіс Ді розгладила руками фартух і сказала:

— Міс Грииб, уся надія на вас. Що ви порадите?

— Усе, що могла, я зробила, — відповіла вчителька. —Лишається одне — викликати Борбаса, Демона Дітей. Але це, природно, маєте вирішити ви самі.

— О, навряд чи все так серйозно, — швидко промовив містер Ді. — Виклик Борбаса — крайній захід.

— Повторюю, вирішувати вам, — сказала міс Грииб. — Хочете — викликайте, хочете — ні. Але за нинішнього стану справ вашому синові ніколи не стати чарівником.

Вона повернулася й попрямувала до виходу.

— Може, залишитесь на чашечку чаю? — поспішно запропонувала місіс Ді.

— Ні, я спізнююся на шабаш відьом у Цинцинаті, — кинула міс Грииб і зникла в клубах помаранчевого диму.

Містер Ді розігнав рукою дим і зачинив двері.

— Фе, — сказав він. — Могла б скористатися ароматизованим видом.

— Старомодна, — пробурмотіла місіс Ді.

Вони мовчки стояли біля дверей. Містер Ді лише тепер почав усвідомлювати, що відбувається. Важко було уявити, що його син, його кров і плоть, не хоче продовжувати сімейну традицію. Цього просто не може бути!

— Після вечері, — нарешті вирішив містер Дні, — я з ним поговорю. По-чоловічому. Впевнений, що ми обійдемося без втручання демонів.

— Гаразд, — сказала місіс Ді. — Сподіваюся, ти зможеш його напоумити.

Вона посміхнулася, але чоловік побачив, як в її очах блиснули знайомі відьомські вогники.

— Моя печеня! — раптом згадала місіс Ді, і вогники згасли. Вона поспішила на кухню.

Вечеряли мовчки. Мортон знав, що приходила вчителька, і їв, немов почуваючи свою провину, час від часу поглядаючи на батька. Містер Ді різав м'ясо, суворо насупивши брови. Місіс Ді навіть не намагалася заговорити.

Проковтнувши десерт, хлопчик сховався у своїй кімнаті.

— Мабуть, почнемо, — сказав містер Ді. Він допив каву, витер рот і підвівся. — Спробую переконати його. Де мій Амулет Переконання?

Дружина на якусь мить глибоко замислилась, потім підійшла до книжкової шафи.

— Ось він, — сказала вона, витягаючи його з книги в яскравій обкладинці. — Я ним користувалася замість закладки.