БУГАЙ
Вже ж живучи на світі отак, як я,— сьомий десяток,— чого-чого не перебудеш: інколи така тобі пригода випаде, така халепа прикинеться, що й не стямишся, звідкіль вона, чого, й за що, й про що? От розкажу хоч про себе, яка мені трапилася пригода: далебіг, що й сором і шкода споминати! Ну, чи чув-таки хто з добрих людей, щоб де в світі чоловіка обернути на скотину та й ганяти в череду! Буває, і досить часто, що чоловік сам стане скотиною, поводиться з людьми, що твоя безрога, в "адин час" забреше по-песьки, завищить, мов зінське щеня; так се ж інша річ! Тут чоловік з доброї волі стає скотиною, але ж він перебуває з людьми — в сім'ї, в товаристві, в громаді. А то щоб чоловікові наказати стати конем чи волом і ганяти його в череду — сього хіба лише в нашому селі й можна, а то більш ніде в світі не чувано, не видано...
От же зо мною таке було! Трохи не два тижні велено було мені бути за бугая. Ну, як-таки його так, самі посудіть: чоловіка примусити, щоб ходив у череду наче бугай, щоб жив не в хаті з людьми, а в стайні з кіньми... Кому не скажи, не повірять, а от вам хрест святий, що не брешу. Та й старий уже я брехати.
Ось слухайте, хто охочий, як воно було. Давня се річ: либонь чи не сорок, а то і всіх п'ятдесят літ назад. Мені двадцятий рік минав, а тепер без одного сімдесят. От воно й виходить сорок і дев'ять. Давно. Чи пам'ятаєте, як нас з козацького уряду на казенний повертали? Ніхто не зазнає? Де вам і зазнати? Блазні ви проти мене! Щоб ви знали: був у нас колись свій, виборний козацький уряд, а ото після першої великої холери — цур їй! — зараз скасовано наш уряд; натомість заведено міні-стерію якусь, та й нас, козаків, до неї привернено. Що то за міністерія така — не скажу; зроду не бачив, нічого й брехати. А то вже міністерія постановила від себе "палати" по губерніях; а "палати" поміркували-поміркували та й виміркували від себе окружних начальників: се, значить, менше начальство, а сере-дільше — палата, а найстарше, значить, сама міністерія. Отже, окружний начальник — один на цілий повіт; де ж то видано, щоб одному чоловікові за всім надивитися, всьому дати і привид, і лад! Не можна сього, хоч би ти був з головою в винницький лембик завбільшки, то сам нічого не вдієш: день, другий, та й підтопчешся, перестанеш. Мусили ті окружні начальники вигадати ще менше від себе начальство — волосних голів, а сі ще менше пригадали — сільських старшин. Ото скільки начальства набралося! Тільки оте саме старше і підстарше начальство було від царя, значить, цар його настановлював; а менше начальство настановлювала від себе палата; а голови й старшини від громади, по вибору б то: кого громада подобає, того й обере собі. Отак і зник наш козацький уряд, і стали ми не то козаки, не то панські; зовемося козаками, а урядує над нами казенне начальство. Так воно, мабуть, від бога призначено було; а чоловік мусить коритися богу й царю; і в писанії так сказано.
Набіг і на наше село окружний начальник, зібрав громаду, гукає і наказує:
— Вибирайте собі урядників!
Вибрали десяцького, соцького, збирщика, отамана, старшину; а писаря, спасибі йому, сам привіз, а то що б ми й робили собі в світі, коли б не привіз! В нашому селі й духу письменного не було!
На старшину обібрали Осипа Марченка; чоловік він ще молодий, хоч трохи й непритаманний, то що ж робити, коли ніхто луччий нізащо не хотів старшинувати. Звісно: у кого є охота раз у раз біля начальства тертися? Певна річ, що й без начальства не можна, але ж люде не марне говорять: "Близько біля начальства, близько біля смерті". І Марченко довго сперечався, не хотів старшинувати, та громада перемогла, мусив покоритися.
Добре! Старшинує ото він; чи добре, чи не добре старшинує, вже про те не скажу: не тямлю. Тільки за щось ото вони з писарем не зійшлись, якось глек розбили, та й пішло у них роз-брату-брату. А нам що до того: вони собі начальство, а ми люде; нехай собі як знають. Гаразд! Прийшла якось моя черга іти на стійку. Тямите, що то значить на стійку? Цілий тилсдень мусить чоловік перебувати і день і ніч у розправі: пильнувати, щоб і в хаті в розправі, і на дворі було чисто; де сміття попадеться — мітлу в руки та замети; одне слово — порядку доглядати; куди пошле писар, чи отаман, чи старшина — так збігати; кого покликати, кого привести, коли трапиться кого під різки, то се вже діло стійкового,— і різок пучок принести, і бити-сікти його діло. Бридка се річ, та що лс, на те воля начальства,— свята його воля; та воно і в писанії сказано: "Повинуйтеся і покоряйтеся, та не вийдете в напасть". Чи, може, й не так там сказано, та се вже дарма; хоч і не так, аби до ладу...
Кличе ото мене старшина Марченко:
— Гей ти, стійковий! На завтра вранці громаду щоб скликав, та щоб усі були, чуєш! Щоб ніхто нічим не змагався: від начальства таке важне діло прийшло. Щоб без слова усі приходили.
Се було на самому вже останку весни: люде оборались, обсіялись, в полі роботи ніякої; домували люде та коло двору — яка в кого робота була — справляли. Зібралася уся громада біля розправи; навіть і московські люде, паруб'ята, що ще не ходили в громаду, поприходили: цікаво всім стало послухати, яке таке "важне діло" прислало до нас начальство.
Вийшов до громади Марченко з писарем, стали на рундуці.
— Так і так! — почав Марченко.— Прийшов від начальства наказ такий: аби ми громадою вибрали собі бугая... Чуєте?
— Бугая? Себто як?
— Як? Звісно як — вибрали, та й годі.
— Нащо нам той бугай? — озвався хтось.
— Се вже не наше діло! — промовив старшина.— На се вже воля начальства; коли начальство каже, щоб був у нас свій обчеський бугай, так що ж тут діяти? Щоб був — значить, і треба щоб був.
— Адже досі якось обходилися і без бугая? — знов хтось ^ змагається.
— Обходилися і без старшини, і без голови, а тепер не можна обходитися, от і все! Начальство велить, і годі! — од-повів старшина.
Загомоніла громада, стала змагатися, що вік прожила, обходячись без бугая, то й далі обійдемось, а се вигадки тільки. Тут писар як визвіриться на громаду:
— Та що се ви бунтувати хочете, чи що? Забули хіба, що ви під новим начальством? Не тямите, либонь, досі не оговталися, що тепер не те, що було колись! Начальство наказує бугая завести, а вони змагаються, колотнечу піднімають, та за се!..