– Еге ж, пане сенатор, сто літ!.. І один бідний, а інший багатий…
– Добре, Гроблебене, дуже добре! – І сенатор тицьнув старому монету в руку зі щіткою.
Він поминув приймальню і зайшов до контори. Назустріч йому підвівся касир, худий чоловік з відданими очима, і у вишуканих словах привітав його від імені всього персоналу. Сенатор коротко подякував і сів на своє місце біля вікна. Та тільки-но він почав проглядати приготовані газети й розпечатувати пошту, як у двері постукали і з'явилися вітальники.
Це була делегація від робітників з комор – шість чоловік. Вони зайшли до контори, широко розставляючи ноги, ступаючи важко, як ведмеді, з надмірної пошани витягти обличчя і мнучи в руках шапки. Їхній проводар виплюнув на підлогу буру тютюнову жуйку, підсмикнув штани і вкрай розчулено сказав щось про "сто літ" і "ще багато разів по сто літ"… Сенатор пообіцяв їм чималу добавку до платні за цей тиждень і відпустив.
З'явилися податкові службовці, щоб від імені управління привітати свого шефа. Йдучи назад, вони зустрілися в дверях з купкою матросів, яких під командою двох штурманів прислали "Вулленвевер" і "Фрідеріка Евердік", двоє суден, що саме стояли в гавані. Прибула також делегація від вантажників – у чорних куртках, штанях під коліно і в циліндрах. Заглядали й окремі городяни. Кравець Штут із Дзвоноливарної з'явився в чорному сурдуті поверх вовняної сорочки. Зайшов привітати дехто з сусідів, наприклад, квітникар Іверсен. Старий листоноша з білою бородою, сережками у вухах і каправими очима, дивак, якого сенатор, коли бував у доброму гуморі, вітав на вулиці й звав "паном старшим поштмейстером", вигукнув ще з порога:
– Я не тому прийшов, пане сенатор, не тому. Я добре знаю, люди скрізь гомонять, що тут кожному щось перепадає… Але я не тому!..
А проте взяв гроші, подякував і пішов… І так без кінця.
О пів на одинадцяту з'явилася служниця й сказала, що пані Будденброк приймає в салоні перших гостей.
Томас Будденброк залишив контору й поспішив парадними сходами нагору. Там, перед дверима до салону, він на мить спинився коло дзеркала, поправив краватку і вдихнув запах одеколону з своєї хусточки. Він був блідий, і, хоч весь спітнів, руки й ноги в нього заклякли. Відвідувачі в конторі вже майже виснажили його… Він зітхнув
1 зайшов до залитої сонячним світлом кімнати, де його привітали консул Гунеус, торговець деревом і п'ятиразовий мільйонер, його дружина, дочка та її чоловік, сенатор доктор Гізеке. Всі вони приїхали з Травемюнде, перервавши, як і багато інших значних родин міста, свій липневий курс морських купелей тільки задля того, щоб ушанувати ювілей фірми "Будденброк".
Не просиділи вони й трьох хвилин у світлих, гнутих кріслах, як прийшов консул Евердік, син покійного бургомістра, з дружиною з роду Кістенмакерів; а коли консул Гунеус уже попрощався, то зустрів свого брата, що мав на один мільйон менше, зате був сенатором.
Відтепер гості прибували без упину. Великі білі двері, оздоблені барельєфом з амурами, майже не зачинялися, і з салону весь час було видно яскраво освітлені сонячним промінням, що пробивалося крізь скляну стелю, парадні сходи, якими то підіймалися, то спускалися люди. Оскільки салон був великий і вони спинялися групами порозмовляти, то тих, що входили, стало більше, ніж тих, що виходили, і скоро служницю звільнили від обов'язку відчиняти й зачиняти двері, а лишили їх розчиненими навстіж, і гості заповнили також коридор.
Гомін дзвінких жіночих і глухіших чоловічих голосів, потиски рук, поклони, жарти й голосний веселий сміх котяться вгору між колонами й відлунюють під скляною стелею сходової клітки. Сенатор Будденброк, стоячи вгорі на сходах або коло входу в еркер, приймає вітання – то чисто формальні, стримані, то щирі й веселі. Ось усі шанобливо зустрічають бургомістра Ланггальса, показного низенького добродія з виголеним підборіддям, що тоне в пишній білій краватці, з короткими сивими баками і стомленим поглядом дипломата. Зразу ж за ним заходить торговець вином консул Едуард Кістенмакер та його дружина з Меллендорфів, а також його брат і компаньйон Стефан, приятель і палкий шанувальник сенатора Будденброка, з дружиною, дочкою великого землевласника; вона аж пашить здоров'ям. Вдова сенатора Меллендорфа королює в салоні. Вона велично розсілася посеред канапи, а її син, консул Август Меллендорф, та невістка Юльхен з роду Гагенштремів, щойно зайшли, склали свої поздоровлення і вітаються з гостями. Консул Герман Гагенштрем наліг опасистим тілом на поруччя і, важко дихаючи в руду бороду плескатим, навислим над верхньою губою носом, розмовляє з сенатором доктором Кремером, начальником поліції; на обличчі в Кремера, облямованому темно-рудими сивуватими баками, грає лагідна, хитрувата усмішка. Доктор Моріц Гагенштрем, поряд з яким стоїть його вродлива дружина з гамбурзької родини Путфаркенів, щирить гострі щербаті зуби. Ось видно, як старий доктор Грабов тисне обома руками правицю сенатора Будденброка, а за мить поступається місцем будівничому Фойгтові. Сходами, з розкритими обіймами і ясним обличчям, підіймається пастор Прінгсгайм; сьогодні він у цивільному вбранні, і тільки сурдут, довший ніж заведено, натякає на його духовний сан. Фрідріх-Вільгельм Маркус теж тут. Ті гості, що представляють сенат, громадську раду, торговельну палату чи якісь корпорації, з'явились у фраках…
Пів на дванадцяту. Спека дужчає. Господиня дому чверть години тому залишила гостей…
Раптом знизу, з вестибюля, долинає такий тупіт і човгання, ніби туди відразу ввалив цілий натовп, і водночас на весь будинок розлягається гучний, басовитий голос… Усі поспішають з салону, з їдальні, з кімнати для курців, тиснуться до поруччя й зазирають униз. А там уже лаштуються музики, чоловік п'ятнадцять-двадцять, з інструментами в руках, під орудою добродія в рудій перуці, з сивою моряцькою бородою і жовтими штучними зубами, які тепер, коли він отак кричить, видно всім… Що ж там діється? То консул Петер Дельман привів оркестр міського театру! Ось він уже переможно ступає на сходи, видихуючи жмутом програм!
І на лункій сходовій клітці з неможливою акустикою, від якої зливаються окремі звуки, акорди поглинають один одного і стають безглуздими, а над усім домінує гучне хрюкання фагота – в нього дме товстий музикант з розпачливим виразом на обличчі, – оркестр виконує серенаду на честь ювілею фірми "Йоганн Будденброк". Вона починається хоралом "Воздаймо славу богу", потім іде парафраз із Оффенбахової "Прекрасної Єлени", а далі – попурі з народних пісень… Чимала програма.