Фатіма, граючись димом, красиво усміхається до Белі, лежачи на канапі, прощається з нею, вже не цілує, не обіймає, а тільки простягає лебедино руку, як мужчині для поцілунку, і Беля, повна розпуки й одчаю, залишає Фатіму.
VII
Робочий день у кравецькій майстерні розпочався трагедією. Робітниця з косою помаранчевого кольору загнала під ніготь голку. Всі збіглися коло неї, гомонять. Одні шкодують, співчувають їй, інші глузують. Як таки так, наче людина перший раз у житті взялася за шитво. Деякі просто сердилися. Поміж жінок зашкутильгала Надя. Всі розійшлися на свої місця, застукотіли машини, загомоніли розмови. Над майстернею знявся енергійний одностайний шум, наче височезний водоспад жбурляє з себе кипучу воду. Слів не чути. Одне одного розуміють по губах. Мова все ще йшла про випадок з голкою. Цей випадок неодмінно попаде до стінгазети.
— Карочко, — каже Діна, — ти до газети писала коли-небудь?
— Ні. А що це таке? Я навіть не розумію.
— Ну… ну напиши про свого хазяїна, як він із тобою поводився, а ми вмістимо в нашій газеті. Чи хазяїн не зобіжав тебе, не експлуатував, може, чого доброго, вдарив коли. — Потім на вухо: може, ліз коли… — Мідні очі аж блиснули. А Карочці лице вогнем ударило. От чортяка. От злякала. — А Діна далі:
— Напиши, мовляв, так було в хазяїна, а тепер он як.
— Ну, добре, а що з цього вийде?
— О, все може вийти. Як серйозне що-небудь, то, брат, Галанові аж он як влетить. Його, брат, так притиснуть. — Але Кара махнула рукою. Слово "серйозне щось" аж укололо.
— Та ну його. Не хочу порахунків зводити. Ну їх. Я на них дивитися не хочу. — Карі зробилося ніяково, вона почервоніла.
— Секретарю, секретарю, — гукнула Надя до Діни, жартуючи, — що ти позапартійних розважаєш? Хай збільшує продукційність праці. — Діна усміхнулася своїми мідними очима, ямочка заграла на повній, рожевій щоці. Усмішка миттю ховається за серйозний вигляд обличчя, й Діна йде до своєї машини. Кара порається коло своїх рукавів. Поринула в думках, підсьорбуючи кругленьким носиком і хилитаючи, як кущиком, кудлатою голівкою то в один, то в другий бік. Кущик нервово здригнувся. До неї підійшла Надя, вдарила легенько по плечі й неохоче сказала:
— Там якийсь просить, щоб ти вийшла.
Вона жужмом склала свою роботу й вибігла. За дверми в брудній білій толстовці стояв Джонатан Свіфт. Він не привітався з Карочкою. Його вугрувате лице здригнулося, рот якось широко перекосився, зелені жабині очі розгублено забігали, і з кривого рота вилетіло: га-га-га-га-га!
— Чого ви смієтеся? — питає Карочка.
— Ти… той, як ти сюди попала? — собі питає Джонатан і, не чекаючи на відповідь, тягне далі: — Веди мене всередину. Мені треба побачити, як працюють. Мені треба вивчити побут фабрики. Жива газета в вас є?
— Є. Стінна газета є.
— Женяться, розводяться?.. аборти… а? Це все є?
Карочка гнівається й ніяковіє. Мовчить. Але Джонатан і не цікавиться відповіддю. Він і не дивиться на Карочку. Він грубо роззявив рота й ловить щось, вишукує над головами швачок, що здивовано повернулися всі до нього.
— Познайом мене ти… ти… познайом мене з кимсь старшим…
Кара знайомить його з Надією.
— Джонатан Свіфт? — перепитує Надя. — Не родич того Свіфта, що Ґулівера написав? Та ви ж той… на ногу, т. Свіфте, не наступайте…
Джонатан навіть не чує.
— Ви… — питає він Надію, — до котрої години тут працюють?
— Та чого ми тут стоїмо, ходімте далі, — пропонує Надя. І пішла, шкандибаючи, поміж машинками. Свіфт ішов за нею з олівцем та блокнотом, штовхаючи всіх. Кароліну, що тут же йшла з Надією, уже забув, вона вже для нього не існує. Наче її й не було. Він іде за Надією, підвівши високо голову з роззявленим ротом. Якось зачепився об машину, мало не звалив її, але тільки розірвав собі толстовку. Тоді побачив, що коло нього Кароліна.
— Ага… ти… заший мені…
Пішли до Кариного місця.
— Так, значить… — Свіфт не доказав. Він сів на рукави, що лежали жужмом із голкою. Раптом схоплюється й голосно скрикує. Ззаду звисав рукав і стриміло вушко голки.
— Ах… пробачте, Кароліно… — Свіфт вириває голку й продовжує. — Це єрунда. В мене ось цікаві новини. Я ось, наприклад, був у Сибірі. Вивчав історію кумису. Навіть пив. Розумієш, пив кумис.
— А що то таке кумис? — питає Кароліна.
Але Свіфт наче й не чув. Він уже забув, що біля нього Кароліна. Дивиться кудись убік. Потім вийняв блокнот і щось записував. Потім довго розпитував Надю про життя на виробництві і, навіть не попрощавшися з нею та з Кароліною, пішов із майстерні. Білоголова робітниця гукнула йому вслід:
— Нахаба! Шантрапа!..
Коло порога Свіфт висякався й так незграбно махнув рукою, що полетіло робітниці на рукав.
VIII
Діна змахнула з опуклого чола волосся, заграла ямочкою на гарячій щоці, блиснула мідними очима, труснула повними грудьми й тоненьким дитячим голосом відкрила комсомольські збори кравецької майстерні. За списком головує такий-то, а за секретаря такий-то. Діна просить збори дотримуватись тиші. Он там у кутку хтось курить і балакає. Вона взяла в руки дзвоника, й кожен похапцем, пошепки кінчав розмову. Нарешті всі уважно дивилися на стіл. Діна передає дзвоника чубатому голові. Він весело всміхається до авдиторії, підіймає високо дзвоника догори й дзвонить з усієї сили, аж нагнувся лицем до стола. Авдиторія зашуміла легеньким сміхом. Але сміх цей зразу втих. Чубатий голова оголосив програму зборів.
Виступає промовець. Він частенько позирає в блокнота й поволі, трохи незв’язно говорить про становище молоді на виробництві. Із такої ось кількості молоді більша частина комсомольців. Найдисциплінованіша молодь комсомольська. Бувають, звичайно, випадки, що й комсомольці не без гріха. Треба зробити ще те й те. Продуктивність праці більша в комсомольської молоді. Он стільки білизни, шинелей пошито для Червоної армії, а стільки сорочок та штанів для будинків безпритульних. Недбало працює санкомісія, слабо поставлена справа зі стінгазетою. Молодь під час роботи їсть не миючи рук, плюють на підлогу. Частенько під час роботи зачинені вікна, дехто курить за роботою й навіть кидає на підлогу недокурки, п’ють сиру воду, хоч для цього є варена. До газети мало пишуть. В статтях мало торкаються болючих питань виробництва. Мало гумору. Нам же треба й сміятися. Тут доповідач усміхнувся, й цей сміх передається на авдиторію. Авдиторія наче чекала цього. Наче це було для неї найважливіше. А тепер уже уважно слухала промову доповідача й вичікувала, чи не скаже чогось смішного. А доповідач "криє" — те не так і те не так. Он і парткерівник двічі на бюро не з’явився. А дехто з молоді під час роботи переморгується та "секретки" пише, а то й виходять за двері та шушукаються. Промовець кінчає тим, що треба всі хиби на виробництві викорінити, повиривати, як негідний бур’ян серед жита, й спалити та ще й попіл розвіяти.