Побачивши його раптом перед собою, дівчина вигукнула:
— Ах, господи Ісусе, як ви мене налякали!
Але він не чув її слів, він був п'яний, він збожеволів, охоплений іншою несамовитою пристрастю, могутнішою за голод, розпалившись від алкоголю й нестримного шалу молодого, палкого мужчини, який два місяці був gозбавлений усього, а тепер захмілів і враз відчув усі бажання, закладені природою в його дужому тілі.
Дівчина відступала від нього, злякавшись його обличчя, очей, напіврозтуленого рота, простягнутих до неї рук.
Він схопив її за плечі й мовчки перекинув на дорогу.
Вона впустила відра, і вони з грюкотом покотились, виплескуючи молоко; потім закричала, але розуміючи, що марно кликати на допомогу в цьому безлюдному місці, і бачачи, що він не збирається її вбивати, — не стала особливо опиратись і навіть не дуже розгнівалась, бо хлопець був дужий, хоч, правда, надто вже грубий.
Але коли вона підвелась і побачила порожні відра, її охопила шалена лють і, скинувши з ноги дерев'яний черевик, вона в свою чергу кинулась на мужчину, щоб проломити йому голову, якщо він не заплатить їй за молоко.
Але він не розумів причини цього лютого нападу і, вже трохи протверезившись і жахнувшись того, що накоїв, кинувся навтьоки щодуху, а вона шпурляла в нього каміння, і деякі з них влучили йому в спину.
Він біг довго, довго, поки не відчув таку втому, як ще ніколи. Ноги в нього підломлювались і не держали його, думки переплутались, він нічого не пам'ятав, ні про що не міг думати.
Тоді він сів під деревом і через п'ять хвилин поринув у сон.
Прокинувся він від сильного стусана і, розплющивши очі, побачив прямо над собою два блискучі трикутні капелюхи. Ті ж двоє жандармів, що й ранком, тримали його за руки і в'язали його.
— Я не сумнівався, що ти мені ще попадешся, — глузливо сказав бригадир.
Рандель встав, не кажучи ні слова. Жандарми шарпали його, готові й до більш суворих заходів, коли він тільки поворухнеться, бо тепер він був їхньою здобиччю, тюремною дичиною, яку ці мисливці за злочинцями спіймали і тепер уже не випустять.
— Рушай! — скомандував жандарм.
Вони пішли. Надходив вечір, розстеляючи над землею важкі й похмурі осінні сутінки.
Через півгодини вони прийшли в село.
Усі двері стояли навстіж, бо подія була вже відома. Селяни й селянки, розлючені так, наче кожного з них обікрадено, наче кожну з них зґвалтовано, дивились, як ведуть назад нещасного, і осипали його лайкою.
Прокльони супроводили арештованого від першого будинку села і до самої мерії, де мер теж уже чекав бродягу, радіючи, що може помститись на ньому.
Ще здалеку побачивши його, він крикнув:
— А, голубе, попався-таки!
І став потирати руки, дуже задоволений.
Потім сказав:
— Я ж так і казав, я так і казав, як тільки побачив його на шляху!
І додав з особливою радістю:
— Ах, негіднику! Ах, підлий негіднику! Тепер ти матимеш двадцять років, голубе мій!
1. Кавалерист колоніальних військ в Алжірі, в Сенегалі.