— Чоловіче, дайте мені спокій! Ідіть собі своєю дорогою, бо вас до суду подам...
— Ой, вже не подаси! Я вже так зроблю, що не подаси, паноньку, ласкавий! Видиш, злодюго, що ти з мене зробив? Жебрака! А я був ґазда, волоцюго! А я мав родину свою, мав жінку любу, діточок, а все те з'їла твоя Бразілія. Тепер зроблю з тобою останній рахунок.
Петро вхопив панка за комір і поставив на коліна. Сам став шукати чогось. Панок скористався з того і зірвався тікати, але не зробив і двох кроків, як був у руках Петра.
— Та тобі до чорта спішно? Добре! Спішімся й ми!
— Чоловіче, даруй мені життя! На, тут маєш п'ятдесят золотих, тут годинник золотий, візьми, а мене пусти! Знаєш, що гріхлюдей убивати! Великий гріх перед Богом, а на землі шибениця!..
Панок хотів бути поважним, хоч тремтів усім тілом.
— Твої гроші людською кривдою набуті, і я їх не хочу. А шкода, що ти собі скоріше не нагадав, що гріх людей убивати, бо був би-сь не убив стільки людей, що в твою петлю засилились. Тебе не гріх убити! А чому убивають скаженого пса? Аби людям не шкодив!
Тепер Петро одним розмахом засилив панкові на шию тугий шнурок;' що держав у руці, закинув кінець
на гілляку, і пан повис. Іще старався руками вхопитися за шнурок, але Петро притримав його руки. Панок здригнувся два-три рази і сконав. Петро скочив у кущі і вийняв з-поміж сухого листя клунок. Тут була гарна міщанська одежа. Скинув з себе лахи і поклав у ногах панка, а сам швидко переодягнувся. Вбрав білу чисту сорочку, сурдут, узув добрі чоботи, і палиця гарна знайшлася. Петро відірвав приправлену бороду, обтер лице і не той стаа Ті, що його нині рано бачили, тепер його не пізнали б.
— Так, так! — бурмотів Петро сам до себе.— Петро Рубаха пропав, він зробив свій останній порахунок... Настину обітницю виконав... Тепер буду жити як Петро Сорока. Капітан дав мені письмо, що я моряк російського корабля, по дорозі заробив трохи гроша! Гайда в дорогу до Одеси!
З лісу вийшов порядно одягнений, не старий ще міщанин чи ремісник і пішов поволі до містечка, де була залізниця.
Іванівський пан улаштував у своєму лісі полювання. Пси стали страшно гавкотіти в Циганській дебрі.
— Певно, дика присіли! — сказали мисливці і побігли туди.
Пси шарпали лахи з чоловіка, який висів на дереві. Ворони видзьобали йому очі і лице. Лише по одежі пізнали, що це той панок, що записував до Бразілії. Одежина на ньому зігнила. В кишені знайшли надгнилу п'ятдесятку в гаманці та й золотий годинник, що перестав іти.
Чи Петро Сорока доїхав до Одеси, де на російському кораблі мав стати за сокирника? Але людям у Мо-хнатівці та і по сусідніх селах відпала "х*"та шукати щастя в Бразілії.