— Нічого я не бачив!
—— Не сумуйте. Там, нагорі, можна дещо підглянути.— Колмен кивнув у бік Ай-Петрі, що, мов сердита квочка, розвісивши скелясті крила, закривала півнеба.— Ви ще не були там?
— Ні.
— Підіть і гарненько роздивіться. Заради цього можна й ризикнути. Та ще ради Севастополя. У пих тутобов'яз^ ково є військові об'єкти, отож будьте уважні.
— А вам не небезпечно тут появлятись?
— Нітрохи. Я ж відпросився, щоб вас навідати. Сам гід сказав мені, що ви тут. Проте застерігаю, містере Ройс, будьте якомога обережніші. Вони за всіма стежать. Навіть за вами. До того ж хитро вміють викривати, що ти за птиця. Ті двоє німців удавали з себе мистецтвознавців і мали чудові зв'язки.
Руперт помітив, що Ніна піднімається вгору за ним, і поспішив розпрощатися.
— Нас цікавлять перш за все радари,—підкреслив Колмеп.— Особливо сферичні антени. Вони мусять бути поблизу Севастополя... Ми покладаємось на вас.
Колмеп потис йому руку і вскочив до автобуса, що чекав біля брами санаторію, і
— Руперте,— сказала Ніна, підходячи,— я хочу поговорити з вами про Роланда.
— Що трапилось?
— Я вважаю, що його слід влаштувати до "Артеку". Навіщо йому водитися з такими дітьми.
— Що ви? То дуже гарні хлопці.
— Гарні-то гарні, але в "Артеку" йому було б цікавіше.
— Чому?
— Там діти багато дечому вчаться: самі турбуються про свій побут, грають в цікаві ігри, читають книжки, ходять на природу, влаштовують концерти.
— А де той табір?
— Тут, недалеко. Роланду мусить сподобатись. А коли поїдемо до Севастополя, нам буде спокійніше.
— Я думав, що ви залишитеся з ним...
— Ні, я поїду з вами.
— Я запитаю в нього. Якщо він схоче, то гаразд.
* * *
Роланд подумав і сказав:
— Ну що ж, коли там цікаво, то я згоден.
Руперт признався, що не знав, та Ніна все вирішила за них. Вона пішла до свого таємного порадника і заявила, що все полагоджено.
Вранці вони поїхали машиною до "Артеку". Дорога в'юнилась повз виноградники, потім проскочили чистеньку Ялту і, поминувши оксамитові схили гір, спустилися на узбережжя.
Табір виявився чудовим місцем відпочинку для тисячі дітей в червоних краватках. Хлопчики й дівчатка мешкали в справжніх палацах, оточених парками й садами з асфальтовими доріжками. Над морем височів білий павільйон з колонадою. Три групи дітей одразу заволоділи Рупертом, Роландом і Ніною. Карапуз із волоссям їжачком та дівчинка, трохи старша, з двома чорними кісками, вхопила Руперта за йоли й потягли до головного корпусу, де в спальнях стояли біленькі ліжечка, а меблі було оббито червоним плюшем. Потім одвели його в парк, де діти водили російські хороводи під гармоньку. Тут були негри й китайці, монголи й таджики, а також мальовничі лапландці. Ніде не видно доглядачів, сахмі діти.
Руперт запитав дванадцятилітню дівчинку, яка вміла говорити по-англійськи, чи ведуть з ними політичні бесіди.
— Атож.
— А про що саме?
— Про Леніна.
ЇЙ
Одну з кімнат звали Ленінською. Руперт пішов до начальника табору і став його розпитувати. Так, тут провадять бесіди про політику, як і з усіма радянськими дітьми.
— Це мені не подобається,— заявив Руперт Ніні. Ніна переклала, і начальник сказав, що Роланд може
не відвідувати цих бесід. Та важко було б відсторонити його од інших занять — змагань, роботи в гуртках, літературних диспутів, піонерських лінійок тощо.
— А є тут книги англійською мовою?
— Звичайно, є. Теккерей, Джек Лондон, Смоллет, Честертон, Діккенс, Драйзер.
— Ну, в них небагато політики,— полегшено зітхнув Руперт,— хай тоді відвідує й бесіди.
— Ми їх тут, власне, нічого не вчимо,— переклала Ніна,— а надаємо право самим учити одне одного. Ось чому важко було б одмежувати вашого сина од їхніх численних розваг і турбот.
— Що ж, ризикнемо.
Невже англійське виховання не вистоїть протягом одного тижня проти їхньої пропаганди? Руперт був певен, що вистоїть.
Він спитав Роланда, чи хоче він залишитися.
— А чом би й ні? — одказав хлопчик.
Руперт знав, що гордість не дає йому відступати, хоч малий дуже сумнівався, і, коли вже прощалися і Роланд зостався з валізкою перед дверима, Руперт і сам не знав, чи добре він вчинив. Джо не схвалила б цього. Вже сидячи в машині, побачив, як діти оточили Роланда: дівчинка з кісками взяла його за одну руку, маленьке китайча — за другу.
Не встигла машина од'їхати, як Руперт згадав про Дж. Б. Лілла, Колмена й радарні станції, що розташовані десь у горах. Чомусь навіть охопив страх: якщо росіяни схоплять його, що станеться з Роландом? Чи не зоставлять вони дитину як заручника? І чи дозволять коли-небудь повернутися в Лондон?
Ці сумніви так налякали бідолаху, ґцо він уже хотів зупинити авто та їхати рятувати сина.
— Не турбуйтесь так,— мовила Ніна.— Нічого з ним не трапиться. Він хлопчик міцний.
Вона знову вгадала його думки.
— Авжеж,— тільки й спромігся одмовити Руперт.
І вирішив, що росіяни нізащо не схоплять його — адже він усе триматиме в голові. А туди їм проникнути зась.
♦ * *
Так, вопп пе вгадають, що він думає,— лише Руперту Ройсу це буде відомо. Хоч насправді його думками часто керували адмірал Лілл, Ніна, Федір. Невже він потрібен і тим, і другим?
Часто йому навіть здавалося, що лінія фронту проходить десь у його голові.
За завданням Колмена він попрохав Ніну одвезти його на Ай-Петрі. Ніна з охотою погодилась. І ось він задумано дивиться на густу мережу локаторів, що розбіглися по схилу. Це були не ті сферичні антени, яких так розшукував Колмен. Але за їх розміщенням Руперт робив висновок, що вони є ланкою цілої системи стеження, бо були скеровані на південь і на захід. А де ж ті, які звернені на схід і на північ? Може, там, за горою? Внизу біліла кайма Чорного моря, а біля самих ніг під густими хмарами ховалася ущелина. Верхівка гори виявилась зеленим лугом, помережаним безліччю стежок і доріг.
Якщо поблизу й немає великих радарних антен, то пристрої завчасного попередження можуть міститися потойбіч.
— Може, прогуляємось он туди? — спитав він Ніну, вказуючи на полощи спуск, що оперізував гору.
— Англійці люблять ходити пішки,— мовила Ніна, встаючи.
— Чекайте нас тут! — гукнув він Федорові, який розлігся під чавунною кулею на гранітній підставці, що увічнювала геофізичний рік. Почувши Руперта, той одразу підхопився й пустився бігти стежкою вниз.