І коли старий бандажист покинув прилавок
З асортиментом багатим, то сів
У садку своєму в Отейї, де овдовілі від ароматів
Цинії проткнулися між листами заліза, вкритого
лаком.
Лорану Тейяду ця сцена видалася просто непристойною. Але якби продавець гумових виробів, який відійшов від справ, так само сидів там, Вюйяр убачив би в ньому лише тіло дхарми і зобразив би серед циній ставок з карасями, мавританську вежку і китайські ліхтарики вілли, райський куточок напередодні Падіння.
Однак моє запитання так і лишилося без відповіді. Як таке очищене сприйняття узгоджувалося з відповідною турботою про людські взаємини, з необхідними обов'язками й роботою, не кажучи вже про милосердя і практичне співчуття? Давня суперечка між діячами й споглядачами спалахнула знову — в моїй голові — з надзвичайною гостротою. До цього ранку мені було відомо споглядання лише в приземлених, заяложених формах — як дискурсивне міркування, як захоплене занурення в поезію, живопис чи музику, як терпляче очікування натхнення, без якого і найпрозаїчніший письменник не здатний нічого створити; як випадкові проблиски того, що Вордсворт назвав "чимось глибинним"; як систематичне мовчання, що часом приводить до "невиразного знання". Однак тепер я спізнав споглядання в його найвищій точці. У найвищій точці, але не в усій повноті. Адже при повноті споглядання підхід Марії включає в себе підхід Марти, підносячи його, якщо можна так висловитися, на власну височину. Щодо мескаліну, то він відкриває шлях підходу Марії, але заступає для Марти[13]. Він уможливлює споглядання — але споглядання, що не має нічого спільного з дією, навіть із самим бажанням діяти, самою думкою про це. У проміжках між одкровеннями той, хто приймає мескалін, відчуває, що якщо, з одного боку, все лишається таким, яким і повинно бути, то, з другого, відбувається щось ненормальне. Його проблема, по суті, та сама, з якою стикається квієтист, архат чи, на іншому рівні, пейзажист і майстер людських натюрмортів. Мескалін не здатний розв'язати проблему: він може лише пророчо сформулювати її тому, хто раніше ніколи з нею не стикався. Цілковите й остаточне рішення зуміє відшукати лише той, хто готовий утілити в життя правильний Weltanschauung[14] шляхом правильної поведінки і постійної природної пильності. Квієтисту протистоїть діяч-творець, святий, людина, яка, за висловом Екхарта, готова спуститися з сьомого неба, щоб принести чашку води своєму хворому брату. Архатові, що пішов від життя в цілковиту трансцендентальну нірвану, протистоїть бодхисаттва, для якого Сутність і світ випадковостей складають одне ціле, і чиє безмежне співчуття використовує кожну з цих випадковостей не лише для піднесення душі, а й для найефективнішого милосердя. А в світі мистецтва Вермеру та іншим художникам людських натюрмортів, майстрам китайського та японського живопису, Констеблю, Тернеру, Сіслею, Сьора, Сезанну, протистоїть усеохопне мистецтво Рембрандта. Великі імена, недосяжні висоти. Щодо мене, то того пам'ятного травневого ранку я міг лише завдячувати одкровенню, що як ніколи ясно показало мені істинну природу потенційності і вказало на рятівне рішення.
Додам ще, перш ніж покінчити з цією темою, що нема такої форми споглядання, навіть найквієстичнішого, яка б існувала поза моральними цінностями. Принаймні половина всієї моралі несе заперечення, захищаючи від лихого. Молитва до Бога складається менш ніж з п'ятдесяти слів, і шість з них присвячені проханню, звернутому до Бога, щоб він не вводив нас у спокусу. Однобічний споглядач не здійснює багато, що мусив би здійснити, але при цьому уникає й маси іншого, що чинити йому не слід. Зла у світі поменшало б, зауважив Паскаль, якби люди навчилися лише спокійно сидіти в своїх кімнатах. Споглядачеві, чиє сприйняття очистилося, не обов'язково залишатися в кімнаті. Він може йти у своїх справах, бо відчуває таке глибоке задоволення від бачення і дотичності до божественного Порядку речей, що ніколи не спокуситься тим, що Трахерн[15] назвав "брудними каверзами світу". Коли ми почуваємося єдиними спадкоємцями всесвіту, коли "море вирує в наших венах... а зірки замінюють нам коштовності", коли всі речі сприймаються як нескінченні й священні, нащо нам зажерливість і самовпевненість, прагнення до влади чи ще похмуріші форми насолоди? Споглядачі не можуть стати гравцями, звідниками чи алкоголіками; вони, як правило, не проповідують нетерпимості чи війн, заперечують грабіжництво, шахрайство чи приниження злиденних. Цим страшним порокам можна протиставити протилежну якість, що хоч і важко піддається визначенню, є позитивною і важливою. Архат і квієтист не здатні здійснити споглядання в усій його повноті; однак якщо вони просто зануряться в нього, то зможуть донести просвітницьке повідомлення про іншу, трансцендентальну область розуму; а якщо цілковито віддадуться спогляданню, то зуміють стати провідниками, крізь які проллється благотворний вплив з тієї іншої області розуму в цей світ похмурих особистостей, що постійно гинуть через брак такого впливу.
Тим часом, на вимогу експериментатора, я перейшов від портрета Сезанна до тих видінь, що виникали в мене при заплющених очах. Цього разу внутрішня картина виявилася на диво дріб'язковою. Поле бачення було заповнено яскраво-розцяцькованими, постійно змінюючими одна одну структурами, зробленими, схоже, з пластмаси чи емальованої жерсті.
— Дешево,— прокоментував я. — Банально. Наче в крамничці "все за п'ять-десять центів"[16].
І всі ці дешеві дрібні вироби перебували у замкненому, обмеженому просторі.
— Так наче зайшов до трюму плавучої крамнички,— сказав я. — Дешевої крамнички. Вдивляючись, я раптом ясно усвідомив, що ця крамничка певним чином відбиває людську претензійність. Цей задушливий інтер'єр дешевої плавучої крамнички був моїм власним "я"; а погано вироблені "мобайли" з жерсті й пластмаси були моїм особистим внеском у всесвіт.
Я зрозумів корисність отриманого уроку і тільки жалкував про те, що він був даний саме в цей час і в цій формі. Як правило, той, хто випиває мескалін, сприймає внутрішній світ таким самим очевидним і безперечно нескінченним і священним, як і видозмінений зовнішній світ, який я бачив розплющеними очима. На самому початку в мене був особливий випадок. Мескалін наділив мене тимчасовим даром внутрішнього бачення, але не міг показати чи принаймні не показував (як у даному випадку) картини, що хоч віддалено нагадували б квіти, стілець чи фланелеві штани "звідси". Те, що він дозволив мені сприйняти внутрішньо, було не образно переданим тілом дхарми, а моїм власним розумом; не архетипом Сутності, а низкою символів — іншими словами, грубим замінником Сутності.