За годину, зробивши ще понад десять миль і успішно проминувши "Найбільшу в світі крамницю усякої всячини", ми були вже вдома, і я повернувся до того спокійного, але глибоко незадовільного стану, відомого як "перебування в здоровому глузді".
Малоймовірно, щоб людство в цілому відмовилося б колись від Штучного раю. Більшість чоловіків і жінок ведуть, у гіршому випадку, життя такою мірою прикре, а в кращому — таке нудне, мізерне й обмежене, що прагнення втекти, жадання хоча б на якусь мить вийти за межі свого світу, були й залишаються головними спонуками душі. Мистецтво і релігія, карнавали й сатурналії, танці й слухання ораторій — все це служило, за словами Г. Дж. Уеллса, Дверима в Стіні. А для особистого, щоденного вжитку завжди були під рукою хімічні інтоксикаційні речовини. Всі рослинні заспокійливі й наркотичні засоби, ейфориногени, що росли на деревах, галюциногени, що достигали в ягодах або видобувалися з коріння — все це, без винятку знали люди й систематично вживали з незапам'ятних часів. До цих природних модифікаторів свідомості сучасна наука додала свою частку синтетичних речовин — скажімо, хлоралу і бензоналу, бромідних сполук і барбітуратів.
Більшість із цих модифікаторів свідомості нині можна вживати лише з дозволу лікаря або незаконно, на свій страх і ризик. Лише алкоголь і тютюн дозволено вживати на Заході без жодних обмежень. Усі ж інші хімічні Двері в Стінці позначають як наркотики, а їхніх незаконних споживачів називають наркоманами.
Сьогодні ми більше часу присвячуємо чаркуванню й курінню, ніж освіті. І в цьому, природно, нема нічого дивного. Прагнення до втечі від себе й навколишнього середовища постійно живе майже в кожному. Бажання зробити щось для молоді притаманне лише батькам, та й то протягом кількох років, поки діти не підуть до школи. І так само не дивує сучасне ставлення до пиятики й куріння. Незважаючи на зростаючу армію алкоголіків, незважаючи на сотні тисяч людей, щорічно скалічених чи вбитих п'яними водіями, популярні коміки так само пускають дотепи на тему алкоголю й п'яниць. І незважаючи на очевидність зв'язку між сигаретами й раком легень, кожен вважає куріння майже таким самим звичайним явищем, як харчування. З погляду раціонального утилітариста це може видатися дивним. Однак для історика — це саме те, чого й слід було чекати. Тверда переконаність у матеріальності Пекла зовсім не стримувала середньовічних християн від учинків, до яких їх підштовхували марнославство, жадоба і хіть. Рак легень, дорожні пригоди і мільйони бідолашних, обтяжливих для суспільства алкоголіків — усе це факти навіть очевидніші за факт існування Пекла в часи Данте. Але, разом з тим, усі ці факти далекі й не істотні порівняно з близьким, відчутним фактом пристрасного бажання в певний момент визволитись, заспокоїтись, випити чи закурити.
Окрім усього іншого, ми живемо в епоху автомобілів і зросту населення. Алкоголь несумісний з безпекою на дорогах, а вирощування тютюну, по суті, стерилізує багато мільйонів акрів найродючіших грунтів. Проблеми, поставлені алкоголем і тютюном, неможливо — тут і казати зайве — вирішити шляхом заборони. Універсальне і вічносуще прагнення до самопіднесення не можна скасувати простим захлопуванням популярних нині Дверей у Стіні. Єдинорозумною політикою буде відчинити інші, кращі двері, в надії, що це змусить чоловіків і жінок змінити свої старі погані звички на нові, менш шкідливі. Деякі з цих нових, кращих дверей, залишаючися соціальними й технологічними за характером, будуть іншими в плані релігійному, психологічному, дієтичному, освітньому й естетичному. Однак потреба в постійному хімічному відпочинку від нестерпної особистості й відразливого середовища, безперечно, збережеться. І в цьому випадку знадобиться новий наркотик, що б заспокоїв і розрадив спраглих, але щоб шкода від його тривалого вживання не перевищила користі від вживання обмеженого. Такий наркотик має бути міцнодіючим на короткий проміжок часу й легковідтворюваним. За браком цих якостей його виробництво, як і виробництво вина, пива, спирту і тютюну, стане перешкодою для випуску таких необхідних їжі й одягу. Він має бути менш токсичний, ніж опій чи кокаїн, менш соціально небезпечний, ніж алкоголь чи барбітурати, менш шкідливий для серця і легень, ніж сигаретні смоли й нікотин. А з другого, позитивного боку, має викликати в свідомості зміни цікавіші й цінніші за своєю сутністю, ніж просте заспокоєння чи мріяння, ілюзії всемогутності чи визволення від стримуючих шор.
Для більшості людей мескалін цілковито нешкідливий. На відміну від алкоголю, він не підштовхує того, хто його приймає, до неконтрольованих дій, що виливаються у бійки, насилля й дорожні пригоди. Під впливом мескаліну людина спокійно займається своєю справою. Більше того, поглинута тим, що найкраще її просвітлює, і при цьому не розплачується протверезуючим похміллям. Про наслідки регулярного і тривалого вживання мескаліну відомо дуже мало. Індіанці, що вживають бутони пейота, не виглядають фізично чи духовно деградованими внаслідок цієї звички. Однак очевидних доказів явно недостатньо і вони поверхові[18].
Незважаючи на перевагу мескаліну над кокаїном, опієм, алкоголем, тютюном, він, однак, не є ідеальним наркотиком. За більшості щасливо призвичаєних до мескаліну, існує меншість, що відкриває в наркотику лише пекло і чистилище. Окрім того, як для наркотику, розрахованого, на зразок алкоголю, на загальне вживання, його дія триває неприйнятно довго. Одначе хіміки й фізіологи сьогодні можуть практично все. Якщо психологи й соціологи визначать, що ж є ідеалом, можна бути впевненим, що невропатологи й фармакологи відшукають шляхи, як досягти цього ідеалу, чи принаймні (оскільки такого ідеалу, по самій своїй суті, ніколи не можна цілковито досягти), підійти до нього набагато ближче, ніж у винно-хмільному минулому й очманілому від віски, обкуреному марихуаною і напханому барбітуратами теперішньому.
Бажання подолати свідому особистість є, як я вже сказав, головним прагненням душі. Коли хоч з яких причин чоловікам і жінкам не вдається подолати самих себе шляхом віросповідування, благих діянь або духовних пошуків, вони звертаються до хімічних сурогатів релігії — алкоголю і "дурманних пігулок" на сучасному Заході, алкоголю й опію на Сході, гашишу в мусульманському світі, алкоголю і марихуани в Центральній Америці, алкоголю і коки в Андах, алкоголю і барбітуратів у модернізованіших країнах Південної Америки. У своїх "Святих отрутах, божественних сп'яніннях" Феліппе де Феліче докладно і з численними фактами описав давній зв'язок між релігією і вживанням наркотиків. Ось його висновки у стислому викладі й безпосередньому цитуванні. Застосування токсичних речовин з релігійною метою "дивовижно поширене... Розглянуту в цій книжці практику можна спостерігати повсюди на Землі, рівною мірою як серед первісних народів, так і серед тих, хто досяг високого рівня цивілізації. Таким чином, ми маємо справу не з винятковими фактами, що їх дозволено обминути увагою, а із загальним, навіть у найширшому розумінні цього слова, загальнолюдським явищем — тим, що його аж ніяк не можна проігнорувати, якщо намагатися встановити, що таке релігія і які глибокі потреби вона покликана задовольнити".