– Може, зараз краще не треба про це?.. – запропонував Еллері, дивлячись на Еліс.
– Ми так і не знаємо, що сталося насправді – чи Сільвестр її прогнав, чи вона, не в змозі витримати знущань, покинула його сама. У всякому разі, через кілька років я випадково довідався, що вона померла в злиднях.
Еліс дивилася на Райнака з огидою.
– Невже батько міг так… зробити?
– Припиніть! – крикнув Торн. – Бідолашна дівчина скоро стане заїкою. Яке відношення це має до будинку?
– Містер Квін поцікавився… – відказав товстун.
Еллері, мов зачарований, дивився на полум'я.
– Йдеться про те, Райнаку, – нагадав адвокат, – що ви слідкували за мною з тієї хвилини, коли я ступив сюди ногою. Ви боялися залишити мене самого навіть на мить. Обидва рази ви посилали Кейта зустрічати й відвозити мене своєю машиною. Ви робили все, щоб я на п'ять хвилин не зостався зі старим господарем сам на сам. А потім ота його непритомність схожа на глибокий сон. Говорити він уже не міг до самої смерті. Чому? Навіщо ви наглядали за мною? Бачить бог, я людина терпляча, але ви дали мені всі підстави підозрювати вас.
– Ви, судячи з усього, не згодні з Цезарем.
– Тобто?
– "Якби він був багатший…" – процитував Райнак. – Хай навіть настане кінець світу, джентльмени, але це не причина, щоб ми залишалися без сніданку. Міллі! – гукнув він.
Повільно прокидаючись, Торн, мов старий мисливський собака, відчув якусь небезпеку. В кімнаті було холодно. У вікно зазирало бліде ранкове світло. Торн сягнув рукою під подушку й крикнув:
– Стій! Ні з місця!
– То у вас теж є револьвер? – почувся голос Еллері. – Це я, Торне. Треба порадитись. Між іншим, зайти до вас непоміченим зовсім не важко.
– Що ви маєте на увазі? – запитав адвокат, сідаючи в ліжку й відкладаючи набік свій старий револьвер.
– Я бачу, у вас тут замок теж зник як і у мене та в Еліс. Як зник Чорний дім і невловиме золото Сільвестра Мейх'ю.
Губи в Торна посиніли від холоду. Він натяг на себе ковдру й знову запитав:
– Що сталося, Квіне?
Еллері припалив сигарету й хвилину дивився у вікно на густий сніг, що падав без упину вже другий день.
– Дивна виходить річ, Торне, хоч із якого боку поглянути. Дух і матерія змішалися так, що аж не віриться. Знаєте, я щойно провів розвідку. Вам буде цікаво довідатись, що зник і наш юний велет.
– Зник Кейт?!
– На його ліжку ніхто не спав.
– Учора його теж майже цілий день не було.
– Отож-бо. Наш похмурий геній, який ніби втілює собою світову скорботу, час від часу кудись зникає. Куди? Багато б я дав, щоб дістати відповідь на це запитання.
– По таких заметах він далеко не зайде, – промовив адвокат.
– Як кажуть французи, треба думати. Наш приятель Райнак також зник.
Торн аж закляк від подиву.
– Атож. Правда, в його ліжку хтось спав, але, на мою думку, не довго. Як вони зникли – разом чи окремо? Справа стає надзвичайно заплутаною, Торне.
– Я цього просто не можу збагнути, – промовив, здригнувшись, Торн. – І ладен уже відступитися. Я не бачу змоги довести цю справу до кінця. Крім того, весь час щось порушує рівновагу. Будинок зник…
Еллері зітхнув і глянув на годинник. Була одна хвилина на восьму. Торн відкинув ковдру й нахилився, щоб узяти з-під ліжка пантофлі.
– Ходімо вниз! – рішуче сказав він.
– Чудова грудинка, місіс Райнак, – мовив Еллері. – Завозити сюди харчі, мабуть, нелегко?
– У наших жилах тече кров перших поселенців, – бадьоро похвалився Райнак, перше ніж здобулася на відповідь його дружина. Він зі смаком їв яєчню-бовтанку з грудинкою. – На щастя, запасів у нашій коморі вистачить надовго. Зими тут суворі, ми це торік відчули.
Кейт на сніданок не прийшов. Зате за столом була стара місіс Фелл. Вона їла з неприхованою пожадливістю старої людини, в якої в житті не лишилось іншої втіхи, крім заповнити шлунок. Місіс Фелл жувала мовчки, не відводячи погляду від зляканого обличчя Еліс.
– Я дуже погано спала, – поскаржилась Еліс хрипким голосом, нервово покручуючи кавову чашечку. – Та ще оцей осоружний сніг!.. Сьогодні ми не зможемо звідси вибратися?
– Боюся, поки йтиме сніг, не зможемо, – лагідно відказав Еллері. – А ви, докторе? Ви теж погано спали? Чи те, що з-під вашого носа зник цілий будинок, не вплинуло на ваші нерви взагалі?
Товстун прикрив почервонілі очі важкими повіками й, усміхнувшись, промовив:
– Я? Я завжди сплю добре. Сумління в мене чисте. А чому ви питаєте?
– Просто так. А куди це зранку подівся наш приятель Кейт? Він дуже потайний хлопець, правда ж?
Місіс Райнак проковтнула, не розжувавши, шматок гарячої булочки. Господар зиркнув на неї, і вона, похопившись, кинулася на кухню.
– А хто його знає, – відказав нарешті Райнак. – Він хлопець загадковий. Не турбуйтесь, з ним нічого не станеться.
Еллері зітхнув і вийшов з-за столу.
– Минула вже ціла доба, а ця дивна подія зрозумілішою не стала. Якщо не заперечуєте, піду ще раз подивлюся на будинок, що так таємниче зник.
Торн також хотів був підвестися.
– Ні, ні, Торне, краще я піду сам.
Еллері тепло вдягнувся і вийшов.
Кучугури вже сягали вікон першого поверху. Дерева майже сховалися під снігом. Стежка, яку недавно хтось розчистив на декілька кроків від входу, тепер була знову наполовину засипана.
Еллері зупинився на стежці, глибоко вдихнув холодне повітря й подививсь на прямокутник праворуч, де колись стояв Чорний дім. Через цей прямокутник до узлісся вели ледь помітні сліди. Щоб захиститися від пронизливого вітру, Еллері звів комір пальта й пірнув по пояс у глибокий сніг.
Іти було важко, але щоб неприємно, то ні. Еллері швидко зігрівся. Його оточував білий, мовчазний, незнайомий світ.
Коли він, подолавши відкрите місце, почав заглиблюватись у ліс, світ знову дивовижно змінився. Все було спокійне, незаймано біле, прекрасне. Сніг, що лежав на деревах, надавав їм нових, незвичайних форм.
Раптом з низької гілки впала снігова шапка. Тут, під деревами, таємничі сліди замітало не так швидко, як на галявині. Вони рівною пунктирною лінією вели кудись у далечінь. Схвильований передчуттям відкриття, Еллері наддав ходи.
І раптом світ зробився чорним.
Це була справжня дивовижа. Спочатку сніг став сірим, потім, поступово, темно-сірим і нарешті чорним як смола – так ніби його залили друкарською фарбою. Щокою Еллері підсвідоме відчув холодний, мокрий поцілунок замету.