Самсон Медок, який їхав за Шарлеєм і Рейневаном, мовчав, тільки час від часу глибоко зітхав. Беренгар Таулер й Амадей Бата, які слідували за Самсоном, поринули у розмову. Розмова —можливо, причиною цього була погода, — досить часто переходила у сварку, на щастя, настільки ж короткочасну, наскільки гостру. У самому кінці, змоклі та похнюплені, їхали керетяни й пелетяни [21]. На жаль.
Шарлей, Самсон, Таулер і Бата прибули під Білу Гору у переддень святої Урсули, наступного дня після від'їзду Флютика, який на виклик Прокопа Голого вирушив під Колін. Рудоволоса Маркета, доповіли вони, у Празі була надійно розміщена в домі на розі Щепана і На Рибнічку, у пані Блажени Поспіхалової. Пані Блажена прийняла дівчину, бо мала добре серце, до якого Шарлей для впевненості апелював ще й сумою сто двадцять грошів готівкою й обіцянкою наступних дотацій. Отож Маркета — прізвища дівчина явно воліла не розкривати — була у відносній безпеці. Обидві пані, запевняв Самсон Медок, припали одна одній до душі і впродовж найближчих місяців не мали би одна одну повбивати. А потім, резюмував він, буде видно.
Той факт, що Беренгар Таулер і Амадей Бата далі трималися товариства, дещо дивував, бо, щиро кажучи, після розставання Рейневан не сподівався більше їх побачити. Таулер часто про щось радився з Шарлеєм, осторонь і потайки, тому Рейневан підозрював, що демерит спокусив його якоюсь дурнею, вигаданою перспективою фантастичної здобичі. Коли Рейневан запитав його прямо, Беренгар загадково усміхнувся і заявив, що надає їм перевагу перед таборитами Прокопа, яких покинув, бо війна — річ без майбутнього, а воячка — річ без перспектив.
— Звичайно, що так, — додав Амадей Бата. — Справді перспективна річ — це взуттєвий промисел. Усім потрібні черевики, хіба ні? Мій тесть — швець. Нехай-но я тільки назбираю трохи грошиків, нехай-но світ владнається, і я цим ділом займуся, розбудую тестеву майстерню до мануфактури. Буду виробляти чижми. У великих кількостях. Скоро весь світ буде носити чижми марки "Бата", от побачите.
Дощ перестав мрячити й почав мжити. Рейневан став у стременах, озирнувся. Керетяни і пелетяни, намоклі й похнюплені, їхали за ними. Не загубилися в сльоті й імлі.
На жаль.
* * *
Паскудним товариством, строкатим і смердючим набродом ощасливив їх, як виявилося, Флютик. Посередньо. Безпосередньо це щастя спіткало їх з боку Гашека Сикори, заступника шефа сектора пропаганди.
— Ах, добрий день, добрий день, — привітав їх Гашек Сикора, коли Рейневан з'явився в нього з Шарлеєм і Таулером. — Ах, я знаю. Похід на Під'єштеддя. Я отримав відповідні інструкції. Усе приготоване. Моментик, хай-но я тільки закінчу з гравюрами... Ах! Мушу закінчити, емісари чекають...
— Можна, — запитав Шарлей, — кинути оком?
— Ах? — Сикора явно обожнював цей вигук. — Ах! Кинути оком? Звичайно, звичайно. Будь ласка.
Пропагандистська гравюра, одна з багатьох, якими був завалений стіл, зображувала страшило з рогатою головою цапа, цапиною бородою й огидною, знущальною цапиною міною. На плечах страховиська було щось на кшталт далматики , на рогатій морді — палаюча тіара, на ногах — пантофлі з хрестами. В одній руці воно тримало вила, другу піднімало в жесті благословення. Над страховиськом виднівся напис: EGO SUM PAPA .
— Мало хто, — Шарлей показав на напис, — вміє читати. А картинка не дуже чітка. Звідки простій людині знати, що це папа? А може, це Гус?
— Хай вам Бог, — поперхнувся Сикора, — вибачить блюзнірство... Ах... Люди знатимуть, не бійтеся. Картинки з Гусом друкують вони, папісти, значить. У вигляді зубатої гуски, блюзніри, його зображують. Так прийнято. Проста людина знає: Вельзевул, чорт рогатий, як цап, — значить, папа римський. Зубата — значить, Гус. Ах, а ось і ваш ескорт, уже з'явилися.
Ескорт вишикувався на майдані досить нерівною шеренгою. Це був десяток головорізів. Пики вони мали огидні. Все інше —також. Вони нагадували зграю злодіїв і мародерів, озброєних тим, що знайшли, і вдягнутих у те, що вкрали. Або знайшли на смітнику.
— Ось, ах, — показав заступник шефа сектора пропаганди, — ваші люди, які віднині підпорядковані вашим наказам. Справа: Шперк, Шмейдлірж, Вой, Гнуй, Броук, Пштрос, Червенка, Питлік, Грахоїдек і Маврицій Рвачка .
— Можна, — озвався серед зловісної тиші Шарлей, — попросити вас відійти зі мною на два слова?
— Ах?
— Я не питаю, — процідив, відійшовши із Сикорою на два слова, демерит, — чи прізвища цих панів є справжніми, чи це прізвиська. Хоча в принципі я мав би цим поцікавитися, оскільки за прізвиськами і кликухами оцінюють бандитів. Але я не про це. Я питаю про іншу річ: я знаю від присутнього тут пана Рейнмара Беляви, що брат Непдах пообіцяв нам надійний і гідний довіри ескорт. Ескорт! А це що за наволоч стоїть отам, у шерензі? Що за керетяни і пелетяни? Що це за Вуй, Хуй, Штос і Срачка?
Щелепа Гашека Сикори небезпечно скочила вперед.
— Брат Неплах, — огризнувся він, — наказав дати людей. А це хто, га? Що, може, пташкове небесні? Може, рибкове водяні? Жабкове болотяні? Ніяк ні. Це якраз люди. Саме ті люди, яких я можу дати. Інших у мене нема. Не подобаються, ах? Ви б воліли, ах, цицькатих жіночок? Святого Георгія на коні? Лоенгріна на лебеді? Мені шкода, але таких нема. Закінчилися.
— Але...
— Берете їх? Чи ні? Вирішуйте.
* * *
Наступного дня, на диво, перестало капати. Коні, чалапаючи по болоту, пішли трохи енергійніше і швидше. Амадей Бата почав насвистувати. Ожили навіть керетяни і пелетяни, себто охрещені Шарлеєм цією біблійною назвою десятеро на чолі з Маврицієм Рвачкою. Досі понурі й насуплені обірванці, які справляли враження ображених на весь світ, почали балакати, перекидатися сороміцькими жартами, реготати. Врешті-решт, на загальний подив, співати.
Na volavsku strain
skivanci zpivaji,
ze za mou milenkou
vsivaci chodeji.
Dostal bych ja milou
i s jeji perinou,
radsi si ustelu
pod lipou zelenou.
"Син, — думав Рейневан. — У мене є син. Його звати Віт. Він народився рік і чотири місяці тому, в день святого Віта. Точно в переддень битви під Усті. Моєї першої великої битви. Битви, в якій я міг загинути, якби випадковості склалися в інакший спосіб. Якби тоді саксонці розірвали вагенбург і розпорошили нас, була б різанина, я міг загинути. Мій син втратив би батька наступного дня після свого народження...