Божі воїни

Сторінка 162 з 165

Анджей Сапковський

— Рейнмар з Беляви, звичайно, — сам собі відповів він. — Я саме чекаю тут на вашу милість.

Рейневан замість відповіді потягнувся до меча. Чоловік з непримітним обличчям навіть не здригнувся.

— Я чекаю, — спокійно сказав він, — без жодних лихих намірів. Тільки для того, щоби передати інформацію. Важливу інформацію. Я можу говорити? Ваша милість вислухає спокійно?

Рейневан не збирався підтверджувати. Незнайомий це помітив. Коли він заговорив, у його голосі зазвучали металеві й недобрі нотки.

— До міста тобі зараз нічого в'їжджати, Рейнмаре з Беляви. Ти їхав швидко, не жалів коня. А проте спізнився.

Рейневан переборов розпач, який раптом почав його охоплювати. Подолав слабкість. Опанував серце, яке стало підніматися до горла. Руки, які почали тремтіти, сховав за лукою сідла. До болю зціпив зуби.

— Панни, якій ти поспішав на порятунок, у Зембицях уже нема, — сказав незнайомий. — Спокійно! Без дурниць! Пацієнції , пацієнції більше! Вислухай мене...

Рейневан і не думав слухати. Дістав меча і пришпорив коня. Кінь смикнувся, загріб копитом, зафиркав, підняв і повернув голову. І не ступив ні дюйма вперед.

— Більше пацієнції, — повторив незнайомий. — Не роби дурниць. Твій кінь не рушить з місця, а ти до мене не наблизишся. Вислухай мене, будь ласка.

— Кажи. Кажи, що з Юттою.

— Панна Ютта де Апольда жива і здорова. Але вона покинула Зембиці.

— Звідки... — Рейневан глибоко вдихнув. — Звідки мені знати, що ти не брешеш?

Незнайомий недобре усміхнувся.

— Veritatem dicam, quam nemo audebit prohibere [56], — його добра латина видавала в ньому поляка не гірше, ніж акцент. — Панни Ютти вже нема в Зембицях. Ми вирішили, що в руках князя Яна вона в небезпеці. Що люди, опіці яких князь її доручив, не гарантують їй тілесної недоторканності. Тому ми вирішили сальвувати панну Ютту із зембицького ув'язнення. Нам пофортунило — сальвували. І взяли, так би мовити, sub tutelam .

— Де вона тепер?

— У безпечному місці. Спокійно, юначе, спокійно. Їй нічого не загрожує. Волосина з голови не впаде. Вона, як я зазначив, під нашою опікою.

— Себто під чиєю? Під чиєю, чорт забирай?

— Ти неймовірно нездогадливий.

— Інквізиція?

— Tu dicis, — усміхнувся незнайомий. — Ти сказав.

Рейневан знову спробував спонукати коня рушити вперед, а кінь знову зафиркав і затупотів на місці.

— Інших ви за магію палите, — сплюнув Рейневан. — Лицеміри срані. Я не питаю, чого ви хочете від мене і яка мета шантажу, здогадуюся, в чім річ. І лояльно попереджаю: я щойно прикінчив одного мерзотника-шантажиста. І твердо вирішив прикінчувати наступних, усіх, хто з'явиться. Передай це Гжегожеві Гейнче. А тебе, посланцю, я запам'ятаю, будь упевнений. Не знатимеш ні дня, ні години.

— Пацієнція, Рейнмаре, пацієнція, — скривив губи незнайомий. — Тримай себе в руках і контролюй поведінку. Бо брак контролю може мати важкопередбачувані, неприємні консеквенції . Дуже неприємні консеквенції.

— Для Ютти? Розумію.

— Не розумієш. Сховай меч і вислухай мене. Вислухаєш?

— А в мене є вихід? Адже інакше будуть неприємні консеквенції. Адже Ютта у ваших лапах. У ваших льохах...

— Ні в яких вона не в льохах, — перебив незнайомий. — Ніхто її не скривдить, пальцем не зачепить, нічим не образить і не посягне на честь. Ютта де Апольда під нашою опікою. Звичайно, вона усамітнена... Зрештою, з відома й за згодою її матері, пані Агнеси, чашникової з Шенау. Панна Ютта перебуває в безпечному місці. Відокремлена й ізольована від небезпек цього світу. Від певних ідей, які колись привели на багаття Майфреду да Піровано. І від тебе. Особливо — від тебе. І наразі відокремленою та ізольованою панна Ютта залишатиметься.

— Наразі?

— Протягом деякого часу.

— Якого часу? Доки? Коли ви її звільните?

— Коли настане час. І за деякими кондиціями.

— Ну ж бо! — рявкнув Рейневан, усе ще марно намагаючись зрушити коня. — По суті! Я слухаю! Що це за кондиції? Кого я цього разу повинен зрадити? Кого продати? Кого видати на смерть? А коли я зроблю, що ви хочете, ви віддасте мені Ютту, так? А може, ще докладете тридцять срібників?

— Пацієнція! — підняв руку незнайомий. — Не гарячкуй, не скипай. Я сказав тобі те, що мав сказати. Тепер повертайся до своїх. До Сиріток, які, як доносить поголос, швидко посуваються на північ і з хвилини на хвилину будуть тут. Повертайся. І чекай звісток від нас. Велебний Гейнче переказує тобі слова пророка Осії: прості Господні дороги, і праведні ходять по них, а грішні спіткнуться на них . Час тобі перестати спотикатися, Рейнмаре з Беляви. Час повернутися на прямі дороги. Ми спробуємо допомогти тобі в цьому.

— Не сумніваюся, що спробуєте.

— Чекай звісток. Ми знайдемо тебе.

— Ви такі впевнені, що знайдете?

— Знайдемо, — усміхнувся посланець Інквізиції. — Без проблем. Адже ти — як майоран. З'являєшся часто. У кожній страві. Мене звати Лукаш Божичко.

— Я запам'ятаю.

Лукаш Божичко засміявся, анітрохи — принаймні з вигляду — не переймаючись погрозою, яка прозвучала в Рейневановому голосі. Закинув плащ на плече. Розвернув рябого коня. Пришпорив його. І клусом поїхав у бік Гродзької брами. До якої рухалося все більше й більше біженців.

Рейневан довго дивився йому вслід. Він вмирав від втоми та невиспаності. Але знав, що не має часу ні на відпочинок, ні на сон. Натягнув повіддя, повернув у бік Франкенштейна. Кінь фиркав. Дорога була повна людей. Вість про Сиріток, які надходили з рейдом, поширювалася блискавично, Шльонськ знову охоплювала паніка.

А Ютта була в руках Інквізиції.

Небо на півдні затягувалося хмарами, темніло, провіщуючи настання снігових завій.

І значно гірших речей.

КІНЕЦЬ ДРУГОГО ТОМУ

ПРИМІТКИ АВТОРА

Розділ перший

[1] "...Якубек з Вржешовіц, гейтман Біліни" — "гейтман" навмисне пишеться так, щоб відрізнити від гетьмана, який у нас означає воєначальника дуже високого рівня, часом навіть головнокомандувача. У гуситів "hejtman" (лат. capitaneus) був просто командиром, до нього ближчий за значенням козацький отаман, який також, зрештою, походить безпосередньо від німецького Hauptmann'а. У гуситів "hejtman" був уже командир бойового возу та його екіпажу, що налічував 16-21 чоловік. "Гейтман" також міг означати не тільки військового командира, а й адміністративного управляючого — наприклад, титул "hejtman zemsky" слід перекладати "староста". Саме так є в конкретному випадку Яку-бека з Вржешовіц — титул "гейтмана Біліни" робив його старостою (управляючим) міста та міського округу, а також військовим командиром збройного контингенту, який виставляла Біліна, — так званої "міської готовності".