— Ти продав мене, Канторе. Пам'ятаєш? Ти видав мене на смерть, як Юда. Тому, як Юда, здохнеш.
— Паничу-у-у! Змилуйтеся-а-а!
— Давайте його сюди, — Пулпан показав на закривавлений пень. — Буде третій мученик. Omne trinum perfectum!
Можливо, все вирішив імпульс, якийсь невиразний спогад. Можливо, це була миттєва слабкість, утома. Можливо, впійманий кутиком ока погляд Самсона Медка, сповнений глибокого смутку. Рейневан не зовсім знав, що схилило його до дій, змусило вчинити так, а не інакше. Він вирвав арбалет з рук чеха, який стояв поруч, прицілився, натиснув спуск. Стріла врізалася Канторові під грудину з такою силою, що пройшла навиліт, мало не вирвавши диякона з рук катів. Він був мертвий ще до того, як упав на землю.
— У мене були з ним, — пояснив Рейневан серед глибокої і вбивчо мертвої тиші. — У мене були з ним власні порахунки.
— Розумію, — кивнув Сміл Пулпан. — Але не роби, брате, цього вже ніколи більше. Бо інші можуть не зрозуміти.
* * *
Полум'я з ревом прорвалося крізь дах костелу, крокви й балки попадали досередини, де гула пожежа. За мить стали розпадатися й валитись стіни. У небо вистрелив стовп іскор і диму. Чорні клапті вирували над вогнем, ніби ворони над побоїщем.
Костел Святої Анни завалився дощенту. Серед полум'я чорніла тільки кам'яна арка порталу. Немов пекельна брама.
Вершник, влетівши на площу, стримав покритого піною коня перед гейтманами Сиріток. Перед Яном Краловцем, Прокупеком, Колдою з Жампаха, Їрою із Ржечиці, Браздою з Клінштенйа і Маьеєм Салавою з Ліпи.
— Брате Яне! Брат Прокоп завернув з-під Олави, через Стшелін іде на Рихбах. Кличе, щоб ви ішли туди, не зволікаючи!
— Ви чули? — Краловець обернувся до свого штабу. — Табор кличе!
— Замок, — нагадав Прокупек, — досі захищається.
— Його щастя. Командири, по загонах! Вантажити здобич на вози, зганяти корів! Виступаємо! Ідемо на Рихбах, браття! На Рихбах!
* * *
— Здрастуйте, браття! Здрастуй, Таборе!
— З Богом поздоровляємо, браття! Здрастуйте, Сирітки!
Привітальним вигукам не було кінця, радість зустрічі та ейфорія охопили всіх. Невдовзі Ян Краловець з Градка стискав правицю Прокопа Голого, Прокупек обціловував кудлаті щоки Маркольта, Ян Змрзлік зі Свойшина плескав по залізному наплічнику Матея Салаву з Ліпи, а Ярослав з Буковини стогнав у могутніх обіймах Яна Колди з Жампаха. Урбан Горн обіймав Рейневана, Жехорс — Дросселльбарта. Ціпники та стрільці Сиріток віталися з таборитськими списниками, сланські суличники і німбурзькі сокирники стискали хрудимських арбалетників. Віталися їздові бойових возів, брудно при цьому матюкаючись, як-то воно в них прийнято.
Вітер шарпав хоругви, що майоріли одна біля одної, — біля Veritas vincit, облатки й тернового вінця Табора розвівався Пелікан Сиріток, який впускав краплі крові до золотої Чаші. Божі воїни кричали "віват!", підкидали вгору шапки та шоломи.
А в тлі палало й пускало клуби чорного диму місто Рихбах, підпалене таборитами, покинуте до того охопленими панікою мешканцями.
Прокоп, усе ще тримаючи руку на плечі Яна Краловця, з повною задоволення усмішкою дивився на армію, яка формувалася. Тепер, вкупі, вона налічувала понад тисячу кінних, більше ніж десять тисяч піхоти і триста нашпигованих артилерією бойових возів. Він знав, що у всьому Шльонську нема нікого, хто був би здатний устояти проти цієї сили в полі. Сілезцям залишалися тільки міські стіни. Або — як мешканцям Рихбаха — втеча в ліси.
-Виступаємо! — крикнув він до гейтманів. — Готуватися до походу! На Вроцлав!
— На Вроцлав! — підхопив Ярослав з Буковини. — На єпископа Конрада! Виступаємо-о-о!
— Сьогодні Великдень! — гукнув Краловець. — Festum festorum ! Христос воскрес! Воістину воскрес!
— Resurrexit sicut dixit! — підхопив Прокупек. — Алілуя!
— Алілуя! Заспіваймо Богу, браття!
З горлянок сирітських ціпників і таборитських списників вирвалася і вдарила аж під небеса громова пісня. Тут-таки їм за-вторували могутніми голосами суличники з Хрудима, павезники з Німбурга, арбалетники із Шаного.
Buóh všemohúci
Vstal z mrtvých žádúci!
Chvalmež Boha s veselim,
To nám všĕm Pismo veli!
Kyrieleison!
Вирушаючи в похід, пісню підхопили списники Зигмунта з Вранова, панцирні Змрзліка, після них їздові бойових возів, легка кіннота Колди з Жампаха, вершники Салави, моравці Товачовського. На кінці, в ар'єргарді, їхали з гучним співом на устах поляки Пухали.
Chrystus Pan wstal z martwych,
Po Swych mękach twardych,
Stąd mamy pociech wiele,
Chrystus nasze wesele!
Zmiluj się, Panie!
Пилюка здійнялася хмарою над вроцлавським трактом. Залишаючи позаду догораючий Рихбах, таборитсько-сирітська армія Прокопа Голого йшла на північ. У бік закутаної хмарами Шленжі, що темніла на горизонті.
Jezukriste, vstal si
nám na přiklad dal si,
že nám z mrtvých vstàti,
s Bohem přebývati.
Kyrieleison!
Пожежі в місті ще бушували, натомість підгороддя вигоріло майже повністю, тільки димілося, мигтіло згасаючими пломінчиками на обвуглених балках і стовпах. Почувши, що гуситський спів завмирає вдалині, люди почали вилізати зі сховків, виходити з лісів, спускатися з пагорбів. Вони оглядалися, вражені, плакали, дивлячись на руїну свого міста. Витирали з облич кіптяву і сльози. І співали. Адже був Великдень.
Christ, der ist erstanden
von der marter alle
des cull wir alle fro sein
Christ sol unser trost sein.
Kyrieleison!
Вийшли зі схованок і спустилися з гори Винник ченці-францисканці. Ішли, плачучи і співаючи, до спаленого міста. Був Великдень.
Christ, der ist erstanden
von der marter alle
des cull wir alle fro sein
Christ sol unser trost sein.
Kyrieleison!
Армія Прокопа Голого йшла маршем на північ. Фонтани вогню та стовпи диму здійнялися понад селами, які палили роз'їзди Салави та Федька Острозького. Світло-червоним вогнем вибухнули стріхи Уцєхува. Запалали Праус, Гартау та Рудельсдорф. Невдовзі майже весь горизонт був охоплений полум'ям.
Був Великдень.
Божі воїни йшли маршем на північ. З піснею на вустах.
Všich světi, proste,
nám toho spomožte,