Божественна комедія

Сторінка 94 з 100

Данте Аліг'єрі

43] І розуму свого лишень послухай:
44] Чи довго рушії знесли б усі,
45] Що справжня досконалість їх не руха?

46] Так взнав ти, де й коли любові ці
47] Сотворено і як; в бажаннях в тебе
48] Отож загашено три пломінці.

49] Ще не налічив двадцяти як треба,
50] А частка ангелів геть потрясла
51] Стихії ваші від основ до неба.

52] А інші закружляли без числа,
53] Й тебе захоплює та невгавуща
54] Жага, що в коло танців їх ввела.

55] Примусила упасти проклятуща
56] Пиха того, якого — зрів ти сам —
57] Стиска вага, з усіх земних найдужча.

58] А ті, кого ти бачиш тут і там,
59] Смиренно визнали, що розумінням
60] Завдячують лише святим словам.

61] Наповнилися очі їх зорінням,
62] Засяяли заслуги й благодать
63] їх цілковитим і твердим болінням.

64] Покинь свій сумнів, ти повинен знать:
65] Заслуга тягне благодать, і знову
66] Любов готується її сприйнять.

67] Тепер собор цей і стезю чудову
68] Ти самотужки розглядати линь,
69] Коли мою сприйняв як треба мову.

70] А що твердить усяка шкільна тлінь,
71] Говорячи про ангельську породу,
72] Про здатність мислі, пам'яті, волінь,

73] То я скажу, щоб відвернути шкоду,
74] Якої щирій правді завдає
75] Закрутистий читець такого роду:

76] Ці духи, щастя бачивши своє
77] У Божому лиці, очей не зводять
78] Від Нього, бо Йому все явним є.

79] Отож ніколи зору їх не шкодять
80] Новини, тож нема потреби їм
81] Пригадувать думки, що геть проходять.

82] Ми ж унизу, хоч не спимо, а сним,
83] І вірячи й не зірячи казанням,
84] На осуд і ганьбу синам земним.

85] Не ростемо там філософуванням,
86] Бо світ усіх занадто полонив
87] І марнотою, й самовихвалянням.

88] А тут не менший викликає гнів,
89] Ніж перекручування в Божім слові
90] Й додатки, роблені до наших днів.

91] Не маєте ви й гадки, скільки крові
92] Взяла його сівба, тому й вінця
93] Був гідний той, хто йшов з ним до любові.

94] А марна слава знаджує ченця
95] На вигадки, щоб їхній блиск торкнувся
96] Усіх, з Євангелія ж — ні слівця.

97] От ці твердять, що місяць повернувся
98] Під час страстей Христа, не даючи,
99] Щоб сонця промінь крізь пітьму проткнувся;

100] А ті — що день пропав десь уночі,
101] Тікаючи із неба Палестини,
102] Від індів та іспанців біжачи

103] Імення Лапо й Бінді хто не стріне
104] В Флоренції на вулицях витких?
105] А з кафедри дурниць ще більше рине.

106] З казань же гурт овець бреде тупих,
107] Пустопорожню ремиґає фразу,
108] Й темнота їхня не рятує їх.

109] Христос апостолам не дав наказу:
110] "Ідіть і проповідуйте брехню", —
111] До неї в них він виховав відразу.

112] Це їх запалювало на борню
113] За перемогу вічного блаженства;
114] Євангельє за спис було й броню.

115] А нині храми сповнені блазенства,
116] Як сміхом зайдеться в мирян душа,
117] Клобук аж дметься з шалу верховенства,

118] А в шлик таке вгніздилося пташа,
119] Що люд би, бачивши його, побачив,
120] Хто саме їх щосвята розгріша.

121] І дур такий усіх людей позначив,
122] Що вірять всяким брехням навмання,
123] Хоч доказів ніхто їм не постачив.

124] Смакує так в Антонія свиня,
125] Смакують інші, за свиней поганші,
126] Яким підробка гроші підміня.

127] Та ми таки зблудилися, — поглянь же,
128] Зверни свій погляд на правдиву путь,
129] Щоб час і шлях у нас були без ґанджі.

130] Роди ці ангельські далеко йдуть
131] В чисельності, і ані смертна мова,
132] Ні розум їх не можуть осягнуть.

133] Уважно придивися ти до слова
134] Із тьмою тем, що мовив Даниїл,
135] І в нього скрита числова основа.

136] Найперше світло, сяючи навкіл,
137] По-всякому сприймається повсюди,
138] Бо стільки з ним злучається світил.

139] Вчин од чуття не від ступа нікуди,
140] Й вогонь любові в кожнім язику
141] По-різному горіть чи жевріть буде.

142] Поглянь, велику творить річ яку
143] Одвічна сила, бо себе всю крає
144] В стількох дзеркалах, в кожному шматку, —

145] І неподільність завжди зберігає".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком
2] Горить година шоста, і малі
3] Світи схиляють тінь над всім проміжком,

4] Коли небес глибінь очам землі
5] Стає така, що зірка найсвітліша
6] Немовби губиться на цьому тлі,

7] То йде служниця сонця найясніша,
8] І в небі погаса зірок сім'я,
9] Зоря з зорею, навіть найгарніша.

10] Година свят, яка в огнях сія,
11] Обнявши цятку, що мене скосила,
12] Уміщуваним вміщувана вся,

13] Помалу-малу сяєво гасила;
14] Коли ж все згасло, то любов мій зір
15] До Беатріче знову опустила.

16] Як ту хвалу, що ніс до цих я зір,
17] Зібрати всю в єдиній мовній лаві,
18] То нині замалий би вийшов збір.

19] Красу її збагнуть моїй уяві
20] Несила, й думаю, що осягнуть
21] її творець би тільки міг у славі.

22] (Цей уступ, визнаю, мене вжахнуть
23] Спроможен глибше, ніж думки урочі
24] Поетів театральних в страх женуть.)

25] Як сонце стомлює кволіші очі,
26] Так з гадки про її усмішки слід
27] Усі гадки мої стають коротші.

28] Відколи вперш її побачив вид
29] В цьому житті, аж до цього стрівання,
30] Я завжди пісню їй носив услід.

31] А тут забракло слів для віршування
32] Про вроду, як у кожного митця,
33] Що вже досяг верхів обдарування.

34] Така, яку я вищій, аніж ця
35] Моя сурма, лишаю (ясно й світло
36] Я досуремлю труд свій до кінця),

37] Та, на лиці якої сяйво квітло,
38] Немов меткий вожай, сказала знов:
39] "З найбільшого звелись ми тіла в світло,

40] В безтіле світло, що саме — любов,
41] Любов до блага, що сама — відрада,
42] Відрада, всіх блаженств найвищих схов.

43] Зри, райська рать одна і друга пада
44] Сюди згори, й одна така, яку
45] Душа в день суду зріти буде рада".