Божественна комедія

Сторінка 48 з 100

Данте Аліг'єрі

133] Не так питав тебе, як той, хто віру
134] В свій зір лиш має й квапиться спитать
135] В мерця, який упав на землю сіру.

136] Я ж запитав, щоб сил ногам надать.
137] Так треба спонукати бездіяльних,
138] Які марнують час чи просто сплять".

139] Ми тихо йшли до небокругів дальніх,
140] Віддаючись розмовам щирим тим,
141] У вечорових одблисках прощальних.

142] Аж звідкілясь насунув раптом дим,
143] Хмариною, чорнішою від ночі,
144] Нас обгорнувши мороком густим.

145] Цей дим заповнив нам легені й очі.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
1] Тьма Пекла та беззоряної ночі,
2] Коли незміряної довжини
3] Хмарину чорну вихор мне й клубоче,

4] Не навела б тієї пелени
5] На зір мені, як дим цей непрозорий,
6] Такий жорстокий і такий жахний.

7] Вожай мій був на допомогу скорий,
8] А що не міг я розтулить повік,
9] То руку дав мені він для опори.

10] Немов сліпець, який держатись звик
11] Поводиря, чиє дбання щоденне
12] Від небезпек його рятує вік,

13] Я теж посунув крізь хмурне, шалене
14] Це димне місце за поводирем,
15] Що говорив: "Не відставай од мене".

16] Чув голоси я, молитви з плачем,
17] Щоб зглянувсь на покутних агнець Божий
18] І зняв гріхів обтяжливий ярем.

19] І кожен вів мотив, на інші схожий,
20] А всі зливались в звуках чарівних,
21] Утворюючи ладний хор і гожий.

22] "Учителю, то співи душ смутних?" —
23] Спитав я. Він.; "Ти вірно розмишляєш,
24] І вузол гніву — тут весь клопіт в них".

25] "То хто ж ти, що про нас так розмовляєш
26] І йдеш в диму між нашої юрми,
27] Мов час календами ще виміряєш?"

28] Отак чийсь голос вимовив з пітьми.
29] Отож учитель проказав: "Озвися
30] Й спитай, чи зійдем нині вгору ми".

31] І я: "Ти, що, очистившись, у висі
32] Творцеві принесеш прекрасний дух,
33] Зі мною йди, на чудеса дивися".

34] "Піду з тобою, поки вільний рух, —
35] Він одповів, — та в цім диму постилім
36] Потрібен нам не зір, а тільки слух".

37] І я почав: "Нагору йду я з тілом,
38] Яке ще смерть не бралась розкладать,
39] І вже пройшов устріч пекельним силам.

40] А що мене осяла благодать
41] І проводжати забажалось Богу
42] Стежками, що не дано всім топтать, —

43] Не приховай, з чийого ти порогу,
44] Чого ж іще прошу від тебе я,
45] То це вказати нам з пітьми дорогу".

46] "Я був ломбардець, Марко на ім'я,
47] Любив чесноту, мудрості знайому.
48] Чи нині в них влуча стріла чия?

49] Хто обира наверх тропу відому?" —
50] Так мовивши, додав він: "Помолись
51] За мене, як дістанешся додому".

52] І я: "Клянусь, якщо дійду колись,
53] Зробити це, та зараз дай пораду,
54] Бо знов у мене сумніви знялись,

55] Та ще й сильніші, на мою досаду,
56] Бо правда слів твоїх без боротьби
57] З недавно сприйнятим доходить ладу;

58] Чеснота зникла, повен світ ганьби,
59] Як сказане тобою те ж доводить.
60] Він дихати не може від злоби.

61] А люд ніде пояснень не знаходить, —
62] Тож запитання не зневаж мого:
63] Чи то зірки, чи сам собі він шкодить?"

64] Зітхання в нього стало зойком: "О!"
65] І він почав: "Ти мною не погребуй,
66] Та світ сліпий, і ти — дитя його.

67] Ви завжди все приписуєте небу,
68] Мовляв, зірки весь час і тут, і там
69] Всім рухають на власну лиш потребу.

70] Тоді було б не дано зовсім вам
71] Свободи волі й вищої подяки
72] Діянням добрим, осуду — гріхам.

73] Зірки штовхають, не скажу — на всякий
74] Вас вчинок, а як навіть би й сказав,
75] То світло вирізня добра познаки.

76] Якби свободний вибір ваш повстав
77] Проти зірок уже в найпершім ділі,
78] То протягом життя б усе здолав.

79] Свободні, ви підлеглі вищій силі
80] Й природі кращій: вам вони дають
81] Думки, не зв'язані зірками в тілі.

82] Тож світ звертають на неправу путь
83] Самі живі, у смертних вад в полоні.
84] Простеж, як докази до цього йдуть.

85] Не роджена душа лежить у лоні
86] Того, хто з нею, мов дівча ясне,
87] Все бавиться, тримаючи в долоні.

88] Душа простенька, тямлячи одне:
89] Як радісно було Творця їй бавить,
90] Вернути прагне щастя чарівне

91] І помиляється буває: славить
92] Мізерне щось, звеличує без меж,
93] Як нею вождь а чи вузда не править.

94] Потрібні, як вузда, закони; теж
95] Потрібні трони, звідки б додивлятись
96] У Місті правди до священних веж.

97] Закони є, та хто б за них мав братись?
98] Ніхто, бо чільний пастир хоч жує
99] І ремиґає, — він, проте, без ратиць.

100] Його ж отара верне на своє:
101] Як той же харч в вождя, що в неї зроду,
102] То іншого вона не визнає.

103] Отак призвів поганий напрям ходу
104] До того, що весь світ угруз в гріхах,
105] І винуватити не варт природу.

106] От Рим, що дав закони у віках,
107] Два сонця мав, по одному в окрузі,
108] Що світський осявали й Божий шлях.

109] Та перевищило одне в напрузі.
110] Меч воїнський і пастирське жезло,
111] Хоч зв'язані, але не стали друзі,

112] Стикаються безбоязно, та зло.
113] А що з насіння впізнають рослину,
114] Помисли, що із цього б нам зросло!

115] Де поять Адідже із По рівнину,
116] Колись жили там рицарства взірці,
117] А Федеріго як почав руїну,

118] То сповнились підлоти землі ці,
119] Там убезпечені лише бувають
120] Тремтячі перед чесністю людці.

121] Ще, правда, там три діди доживають,
122] В яких юнак воює з стариком,
123] Та, щоб Господь покликав, дожидають:

124] Коррадо да Палаццо з добряком
125] Герардо й Гвідо да Кастель, якого
126] Французи звуть ломбардським простаком.

127] Тож всім скажи, що римська церква вбога,
128] Силкуючись зліпити двоє влад,
129] Бруднить обидві і себе ж до того".

130] "О Марко, — мовив я, — з твоїх порад
131] Узнав я правду і закон той слушний,
132] Що спадки взяв у Левієвих чад.