52] А він гукнув: "Невже покинув світ,
53] Невже покинув світ той Боніфацій?
54] Чи список наш збрехав на кілька літ?
55] Ти, може, утомився від труднацій
56] З багатствами, що викрав ради них
57] Красуню й нею торг ведеш в палаці?"
58] Я наче той був, чий язик затих,
59] До нього бо звернулись незвичайно,
60] Він розгубився й був ні в сих ні в тих.
61] Віргілій мовив: "Ти відповідай-но:
62] Та я не той, не той, кого ти ждав!"
63] І раду цю я виконав негайно.
64] Тоді цей дух ногами замахав,
65] А там почав так жалісно зітхати
66] Й казать: "Навіщо ж ти мене чіпав?
67] Коли ти так хотів про мене взнати,
68] Що не злякали прірви кам'яні,
69] То знай, що я вдягав розкішні шати,
70] Що ведмедиха — мати є мені,
71] Що сам я піклувавсь про ведмежаток,
72] Копив добро — тепер я в гамані.
73] Під головою в мене тут — з десяток
74] Таких, хто симонією грішив,
75] Кому каміння не пече вже п'яток.
76] Давно б поверхню цю я залишив,
77] Коли б з'явився той, кого з тобою
78] Я сплутав, як уперш заговорив.
79] Та довше я стою сторч головою,
80] Пожежу чуючи в ногах лиху,
81] Аніж йому призначено судьбою.
82] Бо після нього весь в гидкім гріху
83] Від заходу йде пастир без закону, —
84] Той всіх обгонить на своїм шляху.
85] Новітньому подібний Іасону,
86] Описаному в Маккавеїв, він
87] Французького підтримку знайде трону".
88] Не знаю, може, злий був мій учин,
89] Слова ж на відповідь були готові:
90] "Якого скарбу ждав, скажи, взамін
91] Господь наш, як святому дав Петрові
92] Свої ключі? Наказ він мовив свій:
93] "Іди за мною!" — та й по цьому слові.
94] Петру та іншим не платив Матвій
95] Ні злотом, ні сріблом, як обережно
96] Посів він місце по душі кривій.
97] Тож стій отут, бо скараний належно
98] З чужим добром грабованим стирчи,
99] Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно.
100] Якби не так я шанував ключі,
101] Поважані для всіх людей путящих,
102] Гаптовані у тебе на парчі,
103] То я б удавсь до виразів ще тяжчих,
104] Бо кривдить землю всю ваш хижий хист,
105] Підносить гірших, в грязь ввергає кращих.
106] Вас, пастирі, вже знав євангеліст
107] В тій, що на водах возсіда, байдужа,
108] Лиш блудствує з царями з різних міст.
109] А в ній, семиголовій, сила дужа
110] На десять рогів сяяла свята
111] Аж поки шлюбного любила мужа.
112] Тепер в вас віра срібна й золота;
113] Відміна та в вас од ідоловіра,
114] Що в нього Бог один, а в вас — до ста...
115] О Константине, тож не купіль щира,
116] А дар твій папі зло вчинив тяжке,
117] Що до багатства в них пропала міра".
118] І поки я співав йому таке,
119] Від сорому чи люті в хриплім реві,
120] Ногами виробляв він щось бридке.
121] Гадаю, що сподобавсь вожаєві,
122] Бо слухав він моїх уважно слів:
123] Були вони правдиві і життєві.
124] І тут руками він мене обвив,
125] До серця пригорнув, поніс угору
126] По тій дорозі, що й сюди привів.
127] Проніс мене крізь путь круту, сувору
128] Аж на високий арковий карниз,
129] Де вид у п'ятий схов одкрився зору.
130] І там мене, де спуск ішов униз,
131] Він бережно поставив на скелину,
132] Що неприступною була й для кіз,
133] Звідкіль побачив я нову долину.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1] Нові покари я в тім самім ритмі
2] Оспівую в двадцятій пісні цій
3] Канцони першої — про втоплих в пітьмі.
4] Вже на круті схиливсь я камінці,
5] Щоб роздивитись дно глибоке долу,
6] Зволожене у слізнім озерці.
7] Й багато душ побачив, що по колу
8] Ходили, сльози мовчазні ллючи;
9] Так ходять в нас в процесіях спрокволу.
10] Я ще одне помітив, що, йдучи,
11] Вони тримають дивно підборіддя;
12] В них не на місці й шия на плечі.
13] Це з скрученими лицями поріддя
14] Лише назад примушене ходить,
15] Незмильне втративши очей повіддя.
16] Параліч може хворому скрутить
17] Потворно так на шиї м'язи й жили,
18] Що я не міг такого й уявить.
19] Хай Бог дає тобі, читачу, сили
20] Ума в цім місці зосередить міць.
21] А я не міг, щоб очі не сльозили,
22] Як вздрів спотворених тьму-тьмущу лиць.
23] Та й їхніх сліз потік неутолимий
24] В них не по грудях біг, а між сідниць.
25] Притьма залився я й собі рясними,
26] На камінь спершись, і такі слова
27] Сказав вожай: "Невже ти теж із ними?
28] Бо жаль до винних губить тут права:
29] Хто може буть злочинніший за того,
30] Хто винним перед Богом співчува?
31] Зведи чоло і очі на отого,
32] Під ким розсілась на очах фівян
33] Земля на крик: "Куди ти мчиш, для чого,
34] Амфіараю? Чом покинув стан?"
35] Та колісницю гнав він без упину,
36] Поки Мінос не взяв його у бран.
37] Дивись, він груди обернув на спину
38] За дерзкість, що хотів вперед все знать.
39] Тепер назад він знає путь єдину.
40] Ще зриш Тіресія, — він зрадив стать.
41] Із чоловіка жінкою зробився
42] І всю істоту мусив був мінять,
43] Аж поки знов з гадючим шлюбом стрівся,
44] Києм приборкав в гадах крові бунт
45] І в чоловіче пір'я знов одівся.
46] За черевом його іде Арунт,
47] Що в горах Луні, де на дні кар'єру
48] Каррарець вбогий обробляє ґрунт,
49] Житлом обрав із мармуру печеру,
50] Де міг побачить небо у зірках
51] І в далині морській струнку галеру.
52] А ця, в якої голова в кісках,
53] Хова від тебе невидимі груди,
54] А тіло все в шерстистих волосках, —
55] Ця звалась Манто, що блукала всюди
56] Й моя сподобалась їй сторона.
57] Отож про неї й повість в мене буде.
58] Побачивши, що зовсім самітна,
59] Вітчизну ж Вакха рабство осідає,
60] Світ за очі пішла собі вона.
61] В Італії прекрасній, в Альпах сяє
62] Те озеро, де йде до Маньї путь.
63] Це озеро ім'я Бенако має.