148] То в місті відбудови висота
149] Із того, що лишив Аттіла, з праху
150] Так не звелась би, як тепер зроста.
151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху".
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.
4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий
6] Явився праведного суду вид.
7] Щоб читачу виразніше збагнути,
8] Скажу, що прибули ми в ті краї,
9] Де на рівнині й квіту не добути.
10] Навколо праліс оточив її,
11] Навкруг же нього йшли рови канальні;
12] І зупинили кроки ми свої.
13] Блищали там жаркі піски безжальні,
14] Такі ж, як і були, у млі століть,
15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.
16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,
17] Хто прочитає про твої удари,
18] Що я на власні очі мав уздріть!
19] Великі бачив голих душ отари,
20] Всі плакали за вчиненим в житті,
21] Своєї кожен зазнававши кари;
22] Горілиць на піску лежали ті,
23] А ті навпочіпки ген посідали,
24] Або тинялись і самі, й в гурті.
25] Найбільше тих було, що вкруг никали.
26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,
27] Але їх зойки голосно лунали.
28] А на піски, я скільки бачить міг,
29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,
30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.
31] Як Александр, уздрівши, що солдати
32] В індійській спеці гинуть під вогнем,
33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, —
34] Звелів за кожним стежить пластівцем,
35] Де б він не ліг, топтать його ногою,
36] Бо пломінь гасне легше одинцем.
37] Підпалений небесною золою,
38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,
39] Подвоюючи муки ще й жарою.
40] Не спочиваючи, тривав танок
41] Злощасних рук, які пекучі плями
42] Скидали із розжарених кісток.
43] Почав я: "Вчителю, ти перед нами
44] Все змив, крім тиску демонів, який
45] Нас допустити не хотів до брами,
46] Це хто лежить, великий, громіздкий,
47] Незрушно, блискають лиш очі вперті,
48] Мов нехтує вогненні язики?"
49] І той помітив, що слова одверті
50] Про нього я вождеві говорю,
51] Й гукнув: "Який в житті, такий я в смерті!
52] І хай Юпітер, знову повторю,
53] Замучить коваля хоч до загину, —
54] Хай блискавку його востаннє зрю! —
55] Нехай утомить в праці без упину
56] Усіх в жерлі у Етни вогнянім
57] Під гук: "Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!"
58] Як у бою під Флегрою труднім;
59] Хай б'є мене він з усієї сили, —
60] Та не здола його звитяжний грім!"
61] Тоді вожай мій, повний гніву й сили, —
62] Цих слів я в нього не передбачав:
63] "О Капанею, гонор твій немилий
64] Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,
65] Із мук ні одна не переважає
66] Тієї, що твій сказ тобі послав. —
67] І, втишивши обурення безкрає,
68] До мене: — Він в числі сімох царів
69] Брав Фіви, зневажав і зневажає
70] Він Бога і прощення не просив,
71] Тримаючи себе весь час свободним;
72] У грудях в нього лиш пиха і гнів.
73] Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,
74] Не йди лиш по гарячому піску,
75] А обминай-но лісом прохолодним".
76] На річку мовчки вийшли ми близьку,
77] Що з лісу винесла червону воду, —
78] Цю барву досі згадую жаску, —
79] Як Булікаме витікає з броду
80] Туди, де воду грішниці беруть,
81] Так на пісок несла ця річка воду,
82] Собі в камінні прокладавши путь.
83] І я помислив, а чи не сюдою
84] Удвох нам треба далі йти, мабуть.
85] "З усього, що ми бачили з тобою
86] Відколи перейшли той вхід, куди
87] Усім пройти приречено судьбою,
88] Такої погляд твій не знав води,
89] Щоб викликала сильне здивування;
90] Вона вгашає всі вогню сліди", —
91] Так вождь свої закінчив міркування,
92] І я просив, нехай не відмовля
93] В поживі, раз моє збудив бажання.
94] "У морі спорожніла є земля, —
95] Почав він, — що спрадавна Крітом звали,
96] Коли ще світ наш був як немовля.
97] Там є гора, яку в віках вславляли
98] Струмки й діброви; їда — назва їй:
99] Тепер її потроху занедбали.
100] Там Реї син у схованці своїй
101] Безпечно спав, і мати його крики
102] Глушила в галасливості бучній.
103] У тій горі стоїть старик великий,
104] Що від Дам'яти спину відверта,
105] Як в дзеркалі, у Римі бачить лики.
106] А голова вся щирозолота.
107] І щиросрібні в нього руки й плечі,
108] А з міді все — до низу живота.
109] І дві ноги суціль — залізні речі,
110] Крім глиняної правої ступні,
111] Яка важкі трима кістки старечі.
112] Крім золота, на часточки дрібні
113] Потріскане все тіло, і холоне
114] Сльоза із щілин на печернім дні
115] І в Ахероні, Стіксі й Флегетоні
116] Тече цим долом, де мерцям тюрма;
117] Скидаючи ті струмені червоні
118] В провалля, звідки виходу нема,
119] Утворюючи став, що звуть Коцітом.
120] Ти вздриш його, тож мовити дарма".
121] І я йому: "У разі нашим світом
122] Ще протікає цей страшний потік,
123] Чому лиш тут для ока став одкритим?"
124] І він: "Ця вирва — наче лійка рік.
125] Крута, як бачиш, кам'яниста, гола;
126] Йдучи по ній униз у лівий бік,
127] Всього іще не обійшли ми кола,
128] Й яких новин нам не пошле Плутон,
129] Від здивування ти не зморщуй чола".
130] І знов я: "Вчителю, де Флегетон,
131] Де Лета? Проминаєш це мовчанням,
132] А той тече, ти кажеш, з слізних лон?"
133] І він: "Обом я радий запитанням,
134] Та відповіддю на одне із них
135] Звучить тут струм червоним клекотанням.
136] Побачиш Лету, та не в ямах цих,
137] А там, куди приходять обмиватись,
138] Коли зника спокутуваний гріх. —
139] І ще сказав: — Пора нам відправлятись
140] Туди, де буде найзручніше нам,
141] Де ноги в нас не будуть обпікатись,
142] Бо гасить пара всякий вогник там".