Ну а з паюванням землі то суцільна кумедія. Походіть, попитайте в людей, де його пай. Хіба що на бумазі отій, що у сейфі Ригоровича. Разом з актами. Що їх люди і в очі не бачили.
Був колгосп — колгосп і лишився. Тільки що назву змінили.
Думав, мучився Колодій — ніяк не міг заспокоїтись.
У газету писати?
Колись писав, пробував. Надрукували, а толку? На ньому ж усе й окотилося. Причепились до чогось, розряд понизили.
Дзвонить до району?.. В область?.. У Київ?..
Аякже, додзвонишся!..
Все в один клубок зав’язалося, всі продані й куплені.
Колись до Президента достукався — листа написав. Знайомого в Києві попросив однести в канцелярію — не довіряв уже й пошті...
І що з того вийшло? Пшик з того вийшов! Переслали листа, відфутболили тим, на кого він у листі тому й скаржився,— вживіть заходів, повідомте.
Вжили... Повідомили... Місяць тягали: допитувались, чого це він надумався Президента тривожити...
Народ! Народ піднімати — нема іншого виходу!
V
І настав день виборів, коли вирішувалась доля села.
Ригорович "Волгу" свою не пожалів: пенсіонерів на голосування привозив-відвозив.
Дров майже в кожен двір завіз — де й солярки дістав.
Газ обіцяв у кожну хату провести.
З усіма запросто ручкався.
Колодій же ішов на голосування переконаний у перемозі. Майже всі двори обходив, пояснюючи, що і до чого. Всі з ним погоджувалися, всі! Бабусі вслід хрестили: "Помагай тобі Бог, чоловіче добрий!"
Не зупинило і те, що уночі хтось усі вулики водою по вінця залив.
І листи підкидні з погрозою хату спалити.
Дуня перевелася нінащо: ночі не спала,
А він тільки зціплював зуби: "Переможемо — всіх до нігтя притиснемо!"
Проголосували, порахували: два проценти за нього.
Вертався додому — руки од гніву трусилися: "Та пропадіть ви пропадом, щоб я підставляв за вас голову! Хочете жити в болоті — здихайте в болоті!"
VI
Поспіхом, за безцінь, спродався і виїхав.
І зітхнув полегшено Ригорович: збувся "Божої кари".