ДІВОЧЕ ПОЛЕ.
НОВОДІВОЧИЙ МОНАСТИР
Народ
Один
Пішли вони до келії цариці,
Туди ввійшли Борис і патріарх
З боярами.
Другий
Що чути?
Третій
Досі ще
Впирається; одначе є надія.
Жінка
(з дитиною)
Агу! не плач, не плач; он вова, вова
Тебе візьме! агу! агу!., не плач!
Один
Не можна б нам пробратись за ограду?
Другий
Та ні. Куди! і в полі тісно навіть,
Не тільки там. Не жарти! Вся Москва
Тут сперлася; дивись: покрівлі, мури,
Всі яруси соборної дзвіниці,
Верхи церков, та і самі хрести
Обсіяні народом.
Перший
Любо глянуть!
Один
Що там за шум?
Другий
Послухай! що за шум?
Народ завив, там падають, як хвилі,
За рядом ряд... іще... іще... Ну, брат,
Дійшло до нас; скоріше! на коліна!
Народ
(навколішках. Виття і плач)
Ох, змилуйсь, наш отець! пануй над нами!
Нам батьком будь, царем!
Один
(тихо)
Чого там плачуть?
Другий
Нам відки знать? те відають бояри,
Не рівня нам.
Жінка
(з дитиною)
Ну, що ж? як треба плакать,
Так і замовк! от я тобі! он вова!
Та плач, пустун!
(Кидає її на землю. Дитина пищить)
Ну то-то ж бо.
Один
Всі плачуть.
Заплачмо, брат, і ми.
Другий
Силкуюсь, брат,
Та сліз нема.
Перший
Я теж. Потерти б очі!
Цибуля є?
Другий
Немає, я послиню.
А що там ще?
Перший
Та хто їх розбере?
Народ
Вінець за ним! він цар! Борис погодивсь!
Борис наш цар! нехай живе Борис!
КРЕМЛІВСЬКІ ПАЛАТИ
Борис, патріарх, бояри.
Борис
Ти, отче патріарх, ви всі, бояри,
Душа моя розкрита перед вами:
Ви бачили, що я приймаю власть
Великую з покорою і страхом.
Який-бо мій обов'язок тяжкий!
Наслідую могутнім Іоаннам —
Наслідую і ангелу-царю!..
О праведний! о батьку мій державний!
Поглянь з небес на сльози вірних слуг
І низпошли тому, кого любив ти,
Кого ти тут так дивно возвеличив,
Священнеє на власть благословення:
Щоб славно я народом управляв,
Щоб добрий був і праведний, як ти.
Од вас я допомоги жду, бояри.
Служіть мені, як ви йому служили,
Коли труди я ваші поділяв,
Не обраний ще волею народу.
Бояри
Не зрадимо присяги, що дали ми.
Борис
Тепер ходім, уклонимось гробам
Впокоєних володарів Росії,
А там — скликать народ весь на бенкет.
Всіх, од вельмож до жебрака-сліпця;
Всім вільний вхід, всі гості дорогії.
(Виходить, за ним і бояри)
Воротинський
(спиняючи Шуйського)
Ти угадав.
Шуйський
А що?
Воротинський
Та тут, недавно,
Пригадуєш?
Шуйський
Не пам'ятаю я.
Воротинський
Коли ходив народ в Дівоче поле,
Ти говорив...
Шуйський
Не час нам пам'ятати,
А іноді я раджу й забувать.
Удаваним, до того ж, лихослів'ям
Хотів тоді я вивірить тебе,
Щоб краще знать думки твої таємні;
Та глянь — народ вітає вже царя, —
Відсутність там мою помітить можуть, —
Іду за ним.
Воротинський
Лукавий царедворець!
НІЧ. КЕЛІЯ В ЧУДОВОМУ МОНАСТИРІ
(1603 року)
Отець Пимен, Григорій спить.
Пимен
(пише перед лампадою)
Іще один, останній цей переказ —
І скінчений літопис буде мій.
Я виконав обов'язок, на мене
Покладений від бога. Недарма
Він многих літ мене поставив свідком
І книжної умілості навчив.
Колись чернець, у праці посивілий,
Усердний труд мій знайде безіменний,
Засвітить теж, як я, свою лампаду —
І, пил віків із хартій змівши, він
Перекази правдиві перепише, —
Хай відають нащадки православних
Минулі дні нам рідної землі,
Своїх царів великих поминають
За їх труди, за славу, за добро,
А за гріхи, за їхні вчинки темні
Спасителя смиренно хай благають.
На старості я заново живу,
Минувшина встає переді мною —
Чи то ж давно неслись її події,
Хвилюючись, як море-окіян?
Тепер вона безмовна і спокійна:
Лиш деяких осіб я пам'ятаю,
Лиш деякі слова я пригадав,
А інше все загинуло навіки...
Та близько день, лампада догоряє —
Іще один, останній цей переказ (пише).
Григорій
(прокидається)
Той самий сон! як дивно! третій раз!
Проклятий сон!. А все ще при лампаді
Старий сидить і пише — і до ранку
Своїх очей він, мабуть, не склепляв.
Як я люблю його спокійний вид,
Коли, увесь поринувши в минуле,
Веде він свій літопис; і так часто
Я відгадать хотів, про що він пише?
Про темний час володарства татар?
Про страти і тортури Іоанна?
Про голосне новогородське віче?
Про славу й честь вітчизни? Та даремно.
Ні на чолі високім, ані в очах
Не можна дум таємних прочитать;
Той самий він, смиренний і величний.
Так дяк зорить, в приказах посивілий,
Однаково на правих і на винних,
Добро і зло сприймаючи байдуже,
Не знаючи ні жалощів, ні гніву.
Пимен
Прокинувсь, брат?
Григорій
Благослови мене,
Панотче мій.
Пимен
Благослови, господь,
Тебе і днесь і прісно і вовіки.
Григорій
Ти все писав і не заснув нітрохи,
А спокій мій все марення гріховне
Бентежило, та біс мене мутив.
Приснилося, що сходами крутими
Зіходив я на вежу; з висоти
Виднілася Москва, мов той мурашник;
Внизу народ на площі вирував
І, сміючись, показував на мене,
І соромно, і боязко ставало —
І стрімголов летів я й прокидався...
І тричі снивсь мені той самий сон.
Не дивно це?
Пимен
Кров молода буяє;
Смиряй себе молитвою й постом,
І сни твої видіннями легкими
Вставатимуть. І нині ще — як я,
Знесилений дрімотою тяжкою,
Не сотворю молитву довгу на ніч, —
Мій сон старий не тихий, не безгрішний, —
Я бачу то бенкети гомінкі,
То ратний стан, то сутички воєнні,
Безумнії потіхи юних літ!
Григорій
Як весело у молодості жив ти!
Ти воював під вежами Казані,
Ти рать Литви при Шуйськім одбивав,
Ти бачив двір і розкіш Іоанна!
Щасливий ти! а я з дитячих літ
По келіях броджу, чернець убогий!
Чому й мені не тішитись в боях,
Чи не гулять на царському бенкеті?
Устиг би я, мов ти, на спаді літ
Від суєти, від світу схоронитись
І назавжди чернецтва дать обіт,
У затишну обитель зачинитись.