Бойня номер п'ять

Сторінка 41 з 51

Курт Воннегут

Біллі стояв поруч і дослухався до їхньої розмови. Він застромив руку в кишеню і пальцями перебирав те, що там лежало. Це був подарунок, який він купив для своєї дружини, біла, обшита оксамитом коробочка, в якій лежала сапфірова каблучка, зроблена у формі зірки. Ця каблучка коштувала вісімсот доларів.

* * *

Та побожна повага, яку всі гості, якими б марновірними та неосвіченими вони не були, подіяла на Тріске, як косячок марихуани, і вдарила йому в саме тім'я. Він був щасливий і весь час щось дуже зухвало вигукував.

"Боюся, зізналася йому Меґґі, що тепер я читаю набагато менше, ніж годилося б".

"Ми всі чогось боїмося, відповів їй Тріске. От я боюся раку, і пацюків, і доберман пінчерів".

"Я звичайно мусила б знати, сказала Меґґі, але, що поробиш, каюся, тому й дозволю собі запитати: який з ваших творів є найвідомішим?"

"Роман про похорон одного славного французького кухаря".

"О, як цікаво!"

"Коротше, там зібралися всі славетні шеф кухарі з усього світу. То була грандіозна церемонія. Тріске на ходу видавав сюжет. І от, перш ніж назавжди закрити труну, всі присутні посипають небіжчика петрушкою, різними іншими приправами й паприкою". Отаке.

* * *

"І це що правдива історія?" запитала Меґґі Байт. Хоча вона й була досить нудна людина, зате не було такого чоловіка, якого б вона не спокушала на продовження роду. Варто було їм кинути на неї один погляд, як вони миттю запалювалися бажанням негайно натовкти її матеріалом, якого вистачило б на цілий дитячий садок. Але в неї поки що не було жодної дитини. Вона вживала протизаплідні засоби.

"Ясна річ, що правдива, сказав Тріске. Якби я написав про щось таке, чого насправді не було, і спробував би продати цю історію, то мене б кинули до в'язниці. Бо то було б иіахрайствої"

Меґґі не сумнівалася, що так воно і є. "Як я раніше про це не подумала..."

"Ну то подумайте тепер".

"Це як реклама. Рекламуючи щось, ти мусиш казати правду. Інакше тебе притягнуть до відповідальності".

"Аякже. Законодавчі акти що тут, що там однакові".

"А от як ви думаєте, чи не могли б ви колись і нас описати в якійсь із своїх книжок?"

"Все, що зі мною відбувається, я одразу встромляю в книжки".

"Тож, виходить, я мушу зважувати кожне своє слово".

"Аякже! Бо не тільки я тут слухаю. Бог також слухає. І на своєму Страшному суді він переповість вам усе, що ви сказали й що ви зробили. І якщо з'ясується, що це були не гарні вчинки та слова, а погані, отоді вам справді перепаде і ви будете живцем горіти на вічному незгасимому вогні. І скільки він горітиме, стільки ви будете мучитися".

Перелякана Меґґі на очах посірішала. Вона не сумнівалася, що саме так воно й буде, і від цієї думки всю її звело судомою.

Кровер Тріске роззявив пащеку і зайшовся реготом. Червона лососева ікринка вилетіла з його рота і приземлилася у Меґґі в декольте.

* * *

Один із оптометристів закликав усіх на хвилинку перерватися і запропонував тост за Біллі та Валенцію, адже вони тут зібралися заради того, щоб відсвяткувати чергову річницю їхнього шлюбу. І в цю мить, як і було заплановано, квартет оптометристів "ЧОМи" затягнув пісню, гості перехилили келихи, а Біллі та Валенція, які й без того пашіли від щастя, обійнялися. Очі всіх присутніх сяяли. Пісня називалася "Добрі старі друзяки".

"Гай гай, співалося в ній, я б віддав усе, що маю, щоб хоч на мить опинитися серед своїх старих друзів!" І далі все в такому самому стилі. Замість приспіву там повторювалася думка, що "вже ніколи не вернуться ні мої друзі парубочі, ані моїх любок карі очі. Прощавайте навіки!" І так далі.

Раптом від цієї пісні та цієї річниці на Біллі Піліґріма накотився нестерпно гострий щем. Він ніколи в житті не мав ні друзяк, ні карооких любок, але його охопила така туга, немов колись все це в нього було й загуло. Цю навалу почуттів спричинив вокальний квартет, який непомітно уповільнив темп і почав тиснути на почуття слухачів добре виваженою комбінацією вбивчих акордів спочатку щось тужне й мінорне, тоді ще глибша туга й, нарешті, повний, непроглядний мінор, аж тут раптом хвиць! у вуха слухачів полинули хвилі бадьорого, перецукреного мажору, тоді знову бемць! і їх знову занурили в густий сум. Така хитромудра комбінація акордів мала на надумливого Біллі страшний ефект. Він відчув солодкавий смак лимонаду в роті, його обличчя спотворилося так, немов його прип'яли до знаряддя тортур, відомого з історії під назвою диба.

* * *

Він мав такий дивний вигляд, що кілька стурбованих гостей, дочекавшися кінця пісні, висловило своє занепокоєння, їм здалося, що у Біллі передінфарктний стан, тим більше, що, наче на підтвердження цієї думки, він змучено завалився на стілець і тупо дивився просто себе.

Запала мовчанка.

"О Боже! скрикнула Валенція і поспішила до нього. Біллі, як ти? Що з тобою?"

"Ага".

"В тебе жахливий вигляд".

"Я добре. Все гаразд". І це була правда, за винятком того, що він не знав, чим можна пояснити, що ця пісня на нього так химерно вплинула. Він завжди вважав, що йому немає що приховувати від себе. І ось він зіткнувся з тим, що, виявляється, десь дуже глибоко він заховав якусь таємницю, але він і гадки не мав, що це може бути.

* * *

Побачивши, що рум'янець повертається до його щік і що він уже усміхається, гості почали відходити від Біллі. Біля нього лишилися Валенція та Кровер Тріске, який спочатку стояв позаду, а тоді наблизився, оцінив ситуацію і, мабуть, до чогось дотумкався.

"В тебе на обличчі був такий вираз, сказала чоловікові Валенція, наче ти побачив якусь примару".

"Ні ні", сказав Біллі. Насправді він бачив лише те, що в ту мить було у нього перед очима, обличчя чотирьох співаків, чотирьох звичайних чоловіків з порожніми, коров'ячими очима, в яких то з'являвся, то згасав біль в міру того, як вони стрибали з радості в сум, а тоді знову в радість.

"Здається, я розумію, у чому тут справа, сказав Кровер Тріске. Перед вами відкрилося часове вікно".

"Що що?" запитала Валенція.

"Він раптом побачив або минуле, або майбутнє. Я правильно кажу?"

"Ні", сказав Біллі. Він підвівся, поклав руку в кишеню і намацав коробочку з каблучкою. Він витягнув її та мовчки простягнув Валенції. За задумом він мусив урочисто презентувати це їй під кінець пісні, коли всі дивилися на них. Але тепер на них дивився лише Кровер Тріске.