Колись вони тримали пса, якого звали Спот, але він здох. Отаке. Біллі любив Слота, а Спот любив його.
* * *
Вкритими килимом сходами Біллі піднявся на другий поверх у їхню з дружиною спальню. Стіни були вкриті квітчастими шпалерами. Посередині стояло широке ліжко, а на тумбочці біля нього стояв годинник з радіоприймачем. Там також лежав перемикач для електричної ковдри і окремий вмикач для масажного вібратора, вмонтованого у матрац. Цей вібратор мав назву "Чарівні пальчики". Його встановили також за порадою лікаря.
Біллі зняв свої окуляри з потрійними лінзами, піджак, краватку і черевики. Він опустив жалюзі, затягнув штори і приліг поверх покривала. Але сну не було. Замість нього на Біллі накотилися сльози і швидко залили його. Він ввімкнув "Чарівні пальчики" і проридав весь той час, що вони його лоскотали.
* * *
Дзвоник на вхідних дверях задзеленчав. Біллі підвівся з ліжка і через вікно у вхідних дверях визирнув, щоб подивитися, хто це може бути. На сходах стояв каліка, який так само випав із простору, як Біллі Піліґрім з часу. Його так пересмикувало, наче він витинав якийсь танець. Він весь час тріпотів руками, й від того його обличчям гасали різні вирази, немов він намагався зімітувати когось із кінозірок.
А через дорогу стояв інший каліка і дзвонив у двері іншого будинку. В нього була лише одна нога. Милиці, на які він спирався, були такі незручні, що примушували його зовсім скрючитися, й через те там, де мусила бути голова, стирчали лише вуха.
Біллі знав, що тут робили каліки. Вони намагалися переконати людей передплатити журнали, яких вони потім ніколи не побачать. І люди йшли на це, тому що ці продавці викликали у них жалість і бажання хоч чимось допомогти. Біллі чув про такий тип шахрайства два тижні тому від одного з доповідачів на засіданні "Іліумських левів". То був представник державного комітету "За чесний бізнес". Доповідач закликав усіх присутніх бути пильними і, побачивши каліку, який прочісує їхню околицю, щоб нав'язати комусь передплату, негайно викликати поліцію.
Біллі подивився вздовж вулиці і побачив за кілька кварталів від себе припарковану там останню модель "Б'юїка рив'єри". В машині сидів якийсь чолов'яга, і Біллі цілком правильно припустив, що це й був той шахрай, який найняв калік дурити людей. І весь той час, що Біллі роздумував про калік та їхнього боса, він не припиняв ридати. А тим часом дзвоник на його дверях аж розривався.
Він заплющив очі, а тоді розплющив їх. Він усе ще плакав, але тепер він був у Люксембурзі. Біллі марширував разом з іншими військовополоненими. І його сльози були викликані різким зимовим вітром.
* * *
З тієї миті, коли Біллі заради пропагандистського знімку кинули в кущі, у нього з'явився дар бачити вогні святого Ельма, щось на зразок електромагнітного сяйва, яке він тепер помічав довкола голів як військовополонених, так і вартових.
І верхівки дерев, і дахи люксембурзьких будинків також мали подібний ореол. Це була справжня краса.
Біллі, поклавши руки на голову, марширував разом з іншими американцями. При цьому він то припадав на ногу, то підстрибував: плиг скок, плиг скок. Коли він випадково врізався у Роланда Вієрі, то казав: "Перепрошую".
Очі Вієрі також були залиті сльозами. Він плакав, бо йому нестерпно боліли ноги. Колодки перетворили його ноги на відбивні.
На кожному перехресті до шеренги, в якій шкутильгав Біллі, долучалися нові загони американців. Усі вони тримали руки на голові, і в кожного з них довкола голови був німб. Біллі всміхався до них. Вони рухалися, немов гірський ручай, з верховіть на долину, й, нарешті, вони допливли до автомобільної траси, яку було прокладено між горами. І ця долина була тепер ущерть залита повноводною, як Міссісіпі, рікою принижених і поганьблених американців. Німці гнали десятки тисяч полонених ворогів на схід. У всіх у них руки були зчеплені на голові, і всі вони важко зітхали й стогнали.
* * *
Коли Біллі та його шеренга влилися в це річище приниження, з поза хмар визирнуло сутінкове сонце. Американці займали лише один бік дороги. Та смуга, що вела на захід, гарчала, чмихала і гугоніла від руху машин і техніки, набитої свіжими німецькими резервістами, які рвалися в бій. Вони мали обвітрені, вкриті щетиною обличчя і хижо вищирені зуби, які скидалися на фортепіанні клавіші.
Вони були розцяцьковані кулеметними стрічками, вони пахкали сигарами і жлуктали бухло. Вони раз по раз відривали зубами шматки ковбаси і погладжували свої загрубілі долоні головками гранат.
Якийсь солдат у чорній уніформі вмостився на башті танка і влаштовував п'яний бенкет на свою честь. Звідти він смачно харкав на американців. Один із харчків приземлився на плече Роландові Вієрі і забризкав його обличчя сумішшю слизоти, ковбаси кров'янки, тютюнової слини і шнапсу.
* * *
А Біллі від цього сутінкового сонця відчув напад гострого захвату і піднесення. І що тільки не пропливало перед його очима і протитанкові пастки, і найновіші машини для знищення людей, і трупи з голими ногами кольору біло синього мармуру. Отаке.
То припадаючи на ногу, то підстрибуючи, Біллі спрямував свій переповнений приязню погляд на фермерський будинок яскравого бузкового кольору, стіни якого були продірявлені кулями. У перекривлених дверях стовбичив німецький полковник. Поруч із ним стояла нерозцяцькована повія.
Біллі врізався у плече Вієрі, і той став благати: "Дивися під ноги! Дивися під ноги!"
Вони саме піднімалися на пагорб. Коли вони дійшли до його вершини, то вже були не в Люксембурзі. Вони були в Німеччині.
* * *
На кордоні було встановлено кінокамеру треба ж було якось увічнити цей військовий тріумф. Коли Біллі та Вієрі перетинали кордон, двійко цивільних операторів у шубах з ведмежої шкіри згорбилися над камерою. Кілька годин тому в них закінчилася кінострічка.
Один з них навів об'єктив на обличчя Біллі, але одразу ж перевів фокус на дальній план. Там, на самому обрії, в небо здіймався стовпчик диму. Там відбувалася битва. Там помирали люди. Отаке.
Сонце сіло, і Біллі непомітно для себе, то припадаючи на ногу, то підстрибуючи, разом з іншими дістався до залізничної станції. Там усі колії були забиті товарними вагонами. Щойно вони сюди доставили німецьких резервістів, а тепер у них мали запхати військовополонених і потягнути їх углиб Німеччини.