* * *
Поруч із лискучими чоботами стояла пара ніг, обмотаних дрантям, до якого полотняними мотузками були хрест навхрест прив'язані дерев'яні колодки. Біллі підвів голову, щоб подивитися, яке було обличчя в людини, котра носила такі колодки. Це було обличчя білявого ангела в подобі п'ятнадцятирічного хлопчика.
Цей хлопчик був такий самий гарний, як і Єва.
* * *
Цей хлопчик був немов небесна істота. Він допоміг Біллі підвестися. Інші солдати підійшли до Біллі, щоб обтрусити з нього сніг. Зробивши це, вони обшукали його, але не виявили ніякої зброї. Єдине з того, що вони у нього знайшли й що хоч трохи нагадувало зброю, був коротенький олівець.
Десь далеко пролунали три кволі постріли. Це був звук німецьких гвинтівок, з яких було щойно вбито тих двох розвідників, які не схотіли чекати на Біллі та Вієрі. Вони знайшли гарну місцинку і зробили там засаду на німців. Але їх вирахували і вбили пострілами у спину. І тепер вони, нічого не відчуваючи, помирали в снігу, який від їхньої крові починав нагадувати малинове морозиво. Отаке. І це автоматично робило Роланда Вієрі останнім з трьох мушкетерів.
Коли його роззброювали, від переляку очі у Вієрі вивалювалися з орбіт. Капрал віддав його пістолет вродливому юнакові. Капрал довго і з захватом роздивлявся його кинджал, а тоді німецькою мовою сказав, що він уявляє, як Вієрі хотілося б випробувати цей ножичок на ньому, розпанахати його обличчя шпичаками кастета, а тоді застромити лезо в його живіт або у горло. Англійської він не знав, а Біллі та Вієрі не розуміли німецької.
"Гарні в тебе іграшки, звернувся капрал до Вієрі і передав кинджал одному зі стариганів. Симпатична штучка, ге?"
Він кинджалом розстібнув його шинель і сорочку, так, що ґудзики повідскакували і попадали в сніг. Капрал потягнувся рукою за пазуху Вієрі, немов збирався вирвати його наполохане серце, але натомість витягнув звідти куленепробивну Біблію.
Куленепробивна Біблія це маленький томик Святого Письма у сталевому окладі, розрахований на те, що солдат покладе його собі у ліву кишеню, щоб захистити серце від кулі.
У кишені штанів Вієрі він знайшов порнографічну картинку з жінкою і поні. "От пощастило конячці, сказав він, Ге? Ге? Ну що, хотів би ти опинитися на його місці?" Він передав її іншому стариганові. "На. Ось тобі трофей. Користуйся, насолоджуйся на всю губу".
Потім він наказав Вієрі сісти у сніг і скинути своє взуття, яке він віддав ангельському хлопчикові. А Вієрі він кинув дерев'яні колодки. Отак і Вієрі, немов Біллі, опинився без належного військового взуття, а попереду в них були нескінченні кілометри важкої дороги, упродовж якої Вієрієві колодки клацали об корчі, а Біллі, в якого відірвалися підбори, то припадав на ногу, то підстрибував: плиг скок, плиг скок, і при цьому він час від часу налітав на Вієрі.
"Перепрошую, казав він кожного разу. Я дуже вибачаюся".
Нарешті їх довели до якоїсь кам'яної споруди, яка стояла на роздоріжжі. Там містився збірний пункт для всіх військовополонених. Біллі і Вієрі завели всередину, де було тепло й димно. Там був камін, в якому шипіло й пострілювало яскраве багаття. Замість дров у ньому горіли уламки меблів. Там було ще, мабуть, з двадцятеро американців, які сиділи на підлозі, спиралися об стіни, не відривали очей від вогню і думали про те, про що їм думалося, тобто ні про що.
Ніхто ні з ким не розмовляв. Нікому не було що сказати про свої військові пригоди.
Біллі і Вієрі знайшли, де їм сісти, і Біллі одразу ж заснув, поклавши голову на плече якомусь капітанові, а той і не сперечався. У війську він був капеланом, а в миру рабином. У нього була прострелена рука.
Біллі перенісся в часі туди, де він сидів і безтямно дивився в малахітові очі механічної сови. Сова висіла догори ногами на сталевому пруті. То був оптометр, який був у його кабінеті в Іліумі. Оптометр це такий прилад, за допомогою якого окуліст виміряє, наскільки зір пацієнта відхилився від норми. І цей показник дає змогу лікареві підібрати пацієнтові окуляри.
По той бік сови сиділа пацієнтка. Проводячи обстеження її очей, Біллі раптом закуняв. Таке з ним уже траплялося. Коли це сталося вперше, його це навіть потішило. Але згодом він захвилювався: чи не починає він втрачати глузд? Він спробував пригадати, скільки йому років, але не зміг. Так само він не зміг пригадати, який тепер рік.
"Докторе ..." обережно запитала пацієнтка.
"Гм?" відповів він.
"Ви нічого не кажете".
"Вибачте".
"Ви були так розбалакалися, а тоді раптом зовсім замовкли".
"Е е ..."
"Ви там бачите щось погане?"
"Погане?"
"Якусь серйозну хворобу?"
"О, ні, сказав Біллі, якому хотілося знову поринути в сон. 3 очима у вас все гаразд. Вам лише потрібні окуляри для читання". І він спрямував її в інший кінець коридору, де були оправи на будь який смак.
* * *
Коли вона, нарешті, пішла, Біллі розсунув завісу на вікні, але так само не міг добрати, де він і що він. На вікнах були жалюзі. Біллі потягнув за мотузки, і жалюзі, поклацуючи, піднялися. Сонце засліпило його і вдерлося до кімнати. Перед ним на безмежному асфальтному озері стоянки вилискували тисячі запаркованих автомобілів. Офіс Біллі розташовувався посеред величезного торговельного центру.
Під самим вікном стояв його розкішний кадилак марки "Ельдорадо куп де віль". Біллі прочитав, що було написано на великих наліпках, які було причеплено до його бампера. Одна з них закликала: "Відвідайте каньйон Озейбл!" Друга: "Станьте спонсором місцевого відділу поліції!" А третя вимагала: "Ліберала Воррена геть!" Дві останні наліпки Біллі подарував його тесть, який був членом консервативного товариства імені Джона Берча. А на номері його машини стояла дата останнього техогляду 1967, а це означало, що тепер Біллі мусило бути сорок чотири роки. І Біллі запитав себе: "Де ж поділися всі ці роки?"
* * *
Біллі подивився в бік письмового столу. На ньому лежав черговий номер "Вісника оптометрії". Журнал було розгорнено на редакційній статті, і Біллі втупився в неї і почав читати, ледь ворушачи губами.
"Те, що станеться у 1968 році, має визначити подальшу долю європейської оптометрії щонайменше на півсторіччя! прочитав Біллі. Зробивши таку заяву, секретар Бельгійської спілки офтальмологів Жан Тіріар закликав до створення "Європейського товариства оптометристів". Ми стоїмо перед вибором, сказав він, або ми об'єднуємося у професійний союз, або вже за три роки ми всі станемо продавцями окулярів".