Однак за кущем нікого не було. Я обійшов його двічі — нікого. Знову повернувся до гілки з ягодами. Тут знову щось зашелестіло, запирхало! Мить — і я за кущем. Куди дивився раніше? У тому місці, де в куша гілки виходять із землі, напіввисів їжак. Бідолаха, не захотів, мабуть, обійти кущі і поліз навпрошки. Під вагою його тіла гілки розійшлися, а тоді защемили невдаху, немов у пастку. Передніми ногами їжак метляв у повітрі, а задніми безрезультатно шкріб землю. Я кинувся йому на допомогу: скинув із себе штормівку, обгорнув нею їжака, щоб не вколотися, і визволив його з полону. Він одразу ж дременув у кущі. Невдячний, мені ж бо так хотілося показати кумедного звірка однокласникам...
Як зсипали ягоди терну до корзини, під'їхали мисливці. Бахкали вони, виявляється, недаремно, та найбільше качок вполював Георгій Христофорович.
— Чи ж дістав би їх з болота,— кивнув на зв'язку,— якби не Герда. Це її заслуга.
Геннадій Олексійович оглянув мисливську здобич.
— Так, у Георгія Христофоровича самі крижні. Це найбільша наша дика качка. Бачите, яке в неї забарвлення? Буре. У самиць чорнуватий верх голови. Ось сіра качка: вона менша за крижня, а оперення в неї сіро-буре. І чирків настріляли! Чирок-свистунець належить до найменших качок. У нього, гляньте, чорно-бурий верх, низ білуватий. Трохи більший од нього чирок-тріскунець. Оперення має, як бачите, темно-буре, низ білий з бурими плямами.
Один із мисливців приніс із човна дві лиски та бекаса.
— Зверніть увагу: лиска вся чорна, тільки дзьоб та бляшка на лобі білі. Це через них лиска страждає, бо їх видно здалеку і звіру, і мисливцю. Лиска — птах перелітний, бекас — також. Цього кулика всяк знає завдяки його строкатому оперенню...
— Красиві птахи! — сумно промовила Таня Набока.— Ніяк не збагну, навіщо їх убивати?
— Полювання, дочко,— це давній вид спору,— озвався мисливець, що птахів із човна діставав.— Ми ж не все підряд стріляємо, а лише певний вид пернатих, яких у нас чимало розвелося. А перед тим, навесні, Олександр Андрійович знає, ми виготовляли штучні гніздів'я для качок і розставляли їх у важкодоступних місцях. І не лише про качок дбають мисливці, а й про звірів: збираємо жолуді для підгодівлі диких кабанів, віники березові в'яжемо для лосів, сіно для косуль та оленів заготовляємо. Як правило, відстріл птахів і звірів дозволяється там, де їх багато. Мисливці регулюють чисельність виду, інакше всередині його можуть виникнути хвороби, птахам і звірам загрожуватиме смерть.
— І все ж таки,— не здавалася Таня,— погано, коли людина для своєї втіхи вкорочує життя "братам молодшим".
— Я також тієї думки,— сказав лісник.— І в перспективі, гадаю, спортивне полювання зникне зовсім, йому на зміну прийде фото-чи кінополювання.
— А як же тоді з регулюванням чисельності видів? — єхидно промовив Георгій Христофорович.— Чи знову вовків розводити будемо?
— Навіщо про вовків балакать? Хоч і вони були б не зайві, якби до кошар з вівцями не лазили. Звірів і птахів тоді, Георгію Христофоровичу, професійні мисливці відстрілюватимуть. Одне — робота, без якої суспільство не може обійтися, інше — коли вбивають живу істоту просто так — для задоволення.
Пішли між дорослими розмови. Діти ближче до Герди підсіли. Вона втомилася, либонь, на полюванні. Важко дихала, висолопивши довгого и широкого язика, а тоді задрімала. Однак відпочивала недовго й почала никати то в тернівник, то в очерет, а то й просто по полю бігати.
Мисливці зварили у відрі чай, запросили нас до багаття, ми дістали свої бутерброди й стали вечеряти.
— А бобер, друзі, знову на берег вийшов,— тихо сказав раптом лісник.
Справді, більший бобер спокійнісінько сидів біля баюри-лазу. Чекав, мабуть, на бобриху, а та забарилася. В чому справа? Невже звір не чує людської розмови? Дивина!
Мисливці й собі стали за бобром стежити. Георгій Христофорович також бінокля дістав із рюкзака.
— Вперше отак близько бобра бачу! — признався схвильовано.
Тут саме Герда прибігла, одразу збагнула, куди хазяїн дивиться.
Нашорошилась, запитливо йому в очі заглядає. І той ледь помітно кивнув. Дозволив, виходить, звіра взяти.
— Не можна! — скочив на ноги Олександр Андрійович.— Хіба не знаєте — полювання на бобрів заборонено.
— Заспокойтесь,— поклав йому руку на плече Георгій Христофорович.— Герда його не з'їсть, а все-таки цікаво, як вона поведеться з незнайомим звіром.
Собака летів кулею. Бобер і підвестить як слід не встиг, а Герда була вже коло нього. На мить зупинилася, вибираючи, мабуть, як взяти здобич. І тут сталося несподіване — бобер змахнув хвостом і вдарив ним собаку по голові. Герда заскавчала і впала на землю.
Георгій Христофорович кинувся до баюри. Як добіг, бобра вже не було. Герда лежала на боці, дивилась на хазяїна заскаленим оком.
Що їй тільки не робили мисливці. І водою одливали, і штучне дихання провадили. Невдовзі вона стала на ноги, а тоді знову лягла. Георгій Христофорович мало не заплакав. Поклав Герду на човна, рвонув шнур, мотор завівся.
— А ми як? — здивувалися мисливці.
— Сідайте, та швидше! Ви ж бачите, Герду треба негайно показати ветлікарю. Так боюсь її втратити, адже бобер міг їй пам'ять відбити. Таке буває, я знаю... Плакали тоді міжнародні конкурси!..
Мисливці похапцем ускочили в човна, заревів мотор, забурилася хвиля.
— Качок своїх забули, Герогію Христофоровичу! — вигукнув лісник і побіг з ними берегом навздогін. Та господар човна тільки рукою махнув: не до того, мовляв.
...А мені смішно стало.
— Негарно, друже, з чужої біди веселитися! — промовив Геннадій Олексійович,— жаль собаку.
— А я ж не з того сміюся. Просто ви забули, коли нам розповідали про функцію бобриного хвоста, сказати, що він може бути ще й зброєю!
І тоді всі засміялися, навіть наш серйозний учитель і суворий лісник.