Святослав Тогобочний. Ти сказала. Страшна річ.
Тереса. Але чому, чому страшна, Святославе? Хіба ж воно не те, що ти хотів від мене почути?
Святослав Тогобочний. Не те.
Тереса. Так що тоді?
Святослав Тогобочний. Страшна, страшна річ. Може так бути? Можна з наказу іншого стати не собою? Ти передумала, кажеш, багато речей. Можливих і неможливих. Чи подумала ти над такою однією неможливою річчю — знаєш, над якою? Над тим, що неможливо для Я бути нічим? А знаєш, чому неможливо? Тому, що його створено. Не думала?
Тереса. Створено?
Святослав Тогобочний. Так, створено. Принаймні, дано йому поштовх для утворення. Одного разу. Одноразовий поштовх. Ти не думала про те, що Я одного разу дано спонуку, що його створено для одноразового буття? Ти не задумалась над тим, що одноразове Я нічим, достотно нічим не заступити? І що стать теж створено — ти не думала про те?
Святослав Тогобочний. Так, створено. Принаймні, дано йому поштовх для утворення. Одного разу. Одноразовий поштовх. Ти не думала про те, що Я одного разу дано спонуку, що його створено для одноразового буття? Ти не задумалась над тим, що одноразове Я нічим, достотно нічим не заступити? І що стать теж створено — ти не думала про те?
Тереса. Але, світоньку мій, що таке стать? Випадок. Вибрик. Той або той розподіл ліній у будові людського тіла. Розподіл без спеціяльного пляну, без особливого задуму. Може укластись такий, може укластись інакший. Яке воно, справді, може мати значення? Промов одне мені лиш слово, тільки натякни, і я тієї ж секунди зміню мою стать. Без труднощів. Без будь-якого жалю. Воно так для мене просто, так легко!
Святослав Тогобочний. Може так бути? Тобі дійсно не було б жаль перестати бути жінкою? Та й ким би ти тоді стала?
Тереса. Ким хочеш. Ким би тільки забажав, тим би я і стала. Статтю слабкою. Статтю сильною. Чоловіком. Гермафродитом. Особою шостої статі. Особою взагалі без статі. Байдужісінько.
Святослав Тогобочний. Особою без статі. Особою без переконань. Особою без особистости. Ні! О, ні, ні! Тереса. Так що тоді?
Святослав Тогобочний. О, ні! О, ні, ні! Що тоді, питаєш? У всякому разі, не те, не те. Що робив би я з моєю волею, коли б її оточувала сама готовість виконання? Таку самоту людини годі собі навіть уявити. Цього не хоче для себе і сам Господь Бог, він, Всемогутній, — так що ж тоді про нас, маленьких людей, говорити?
Тереса. Він справді цього не хоче?
Святослав Тогобочний. Хто?
Тереса. Бог?
Святослав Тогобочний. Ясно, що не хоче.
Тереса. Так чого ж він хоче? Якщо він направду всемогутній, для чого було йому потрібно творити мене з власною волею? Всемогутній — значить, усе сам спроможен робити. Без помічників.
Святослав Тогобочний. Всемогутній — значить, усе сам спроможен робити. Всемогутній — значить, спроможний давати поштовх так само й істотам з власною волею. Йому потрібна сума їхніх воль.
Тереса. Але глузд, глузд який у тому?
Святослав Тогобочний. У тому його гра. У тому радощі. Ти хіба не чула, що він — Творець? Яка бо радість творцеві бавитися з ляльками без сподівання, що ляльки колись оживуть?
Тереса. Добре. Хай так. Та чи не вистачало б для нього тільки одного обранця? Чи не вистачало б такого одного, хто свобідно брав би на себе відповідальність? Хай би той єдиний витлумачував Божу волю. Хай він єдиний сперечався б_, із Богом про шляхи людської власної волі. Так ні ж! Йому треба ще, щоб і у моїй природній порожнечі, у тій моїй чудовій порожнечі, яка становить весь мій зміст, — йому треба ще, щоб і там щось народжувалося з власної волі. Для чого йому це? Для чого йому сума наших неіснуючих воль? Для чого? Для чого?
Святослав Тогобочний. Для того, щоб воля його переходила середовищем. Для того, щоб вона стверджувалась не тільки прямо, а й відлуннями. Для того, щоб звук струни діставав обертони. Для того, щоб була гармонія.
Тереса. І ти дійсно тільки тоді будеш задоволений, коли вбивати перестануть не з твого наказу, а за власним рішенням?
Святослав Тогобочний. Так. Тільки тоді я буду задоволений. Не раніше.
Тереса. Але ти суперечиш, ти суперечиш — ти сам собі суперечиш.
Святослав Тогобочний. У чому я сам собі суперечу?
Тереса. У тому суперечиш сам собі, що ти... Подумай сам. Подумай і поясни мені. Бо я заплуталась у своєму неіснуванні, з якого ти хочеш, щоб утворилось існування. Постривай хвилинку. Я хочу зосередитись... Ти суперечиш собі ось у чому. Зараз я скажу, постривай хвилинку... Ти, отже, не хочеш, щоб було так: ти, мовляв, бажаєш мене бачити такою, і от я стаю такою? Ти хочеш, щоб було навпаки: щоб я служила справі навіть тоді, коли б ти того не хотів? Тобто: щоб я діяла з власної волі, незалежно, чи збігається моя воля з твоєю, а чи ні? Так ти хочеш?
Святослав Тогобочний. Так. Грубо висловлюючись — так.
Тереса. Ось воно, ось воно! Я вже знаю, в чому суперечність. З власної волі? Ти, отже, бажаєш, щоб я була сама собою? Так?
Святослав Тогобочний. Так. Я бажаю, щоб ти була сама собою. Тереса. Сама собою. Дуже добре. Але, з другого боку, ти хочеш мати перед очима таку "саму собою", яку ти все-таки міг би переконати на те або на те. Адже так?
Святослав Тогобочний. Помилка, Тересо. Не на те або на те. На щось дуже певне. Я хочу мати перед очима істоту, яка власною волею прийняла моє переконання про щось дуже і дуже певне.
Тереса. Що ж воно таке, оте дуже і дуже певне?
Святослав Тогобочний. Ідея невбивства.
Тереса. Але ти знову суперечиш! Ти знову сам собі суперечиш. Ти вже двічі сам собі суперечив.
Святослав Тогобочний. Так розглянься. Роздумайся. У чому суперечив сам собі?
Тереса. Якщо ти кажеш: сума воль... Тобто: якщо твоя особиста воля, яка єдино для мене досі важила, — якщо вона, твоя воля, це тільки частка у сумі воль... Ну, так, якщо вона тільки частка, то де ж певність, що твоє переконання справді певне? Це одне. А друге...
Святослав Тогобочний. Я відповім тобі на це перше. Помилка, Тересо. Переконання справді не може бути певним. Я й не казав: просто переконання. Я сказав: переконання в ідеї.
Тереса. Просто переконання? Переконання в ідеї? Я не розумію, в чому різниця?
Святослав Тогобочний. Різниця у великому. Переконання річ людська. А ідея не від людини.