Все тепер тебе маю на думці, веду боротьбу зі собою, то обвиняю тебе, то знов бороню. Маю якийсь жаль, але до кого? Признаюся тобі, що до себе найбільший, але проти своєї вдачі нічого не можу зробити, я цілком безсильна, борюся зі собою, але вкінці піддаюся, раl zreszta, szesc!
По написанню того всього застановлююся, чи тобі сей лист висилати, знаю, що не любиш такої шкрабанини і в додатку без змісту. На лавці тяжко мені ліпше написати, а таку відчувала я потребу побалакати з тобою і признатися, що дуже, дуже втішилася, коли побачила тебе і що в першій хвилі хотіла укрити ту радість і для того сховалася в вуличку. Хотіла сказати тобі, що хоч навіть не хочу, то все о тобі думати мушу і що по правді бажаю собі, аби ти не старався зійти зі мною. Мрію і вірю, що останеш для мене все такий, який був колись; бувають хвилі, в яких лише такого тебе виджу і всміхаюся тоді... Люблю, коли нічого не маю тобі закинути! Не можу вже більше писати, сподіваюся, що заки сей лист вишлю, може, ще щось допишу.
Постановила сей лист без прочитання вислати, бо могла би стрінути його та сама доля, яка інші стрічає. Будь здоров, коханий, згадай часом і за мене, але не дуже критично — не хочу так марно виглядати.
Сердечне тебе здоровлю, а як коли щось дуже милого стріне тебе в життю, то пригадай собі, що є одна, яка бажає тішитися з тобою разом!
Бувай здоров! Сердечно стискаю твої руки
29. III. 1911.
Твоя Альва"
XVI
По кількох днях перевіз Ольгу зі шпиталю до її покою, бо там було їй дуже зле і скучно. По тижні прийшла до здоров'я, встала з ліжка і була вільна від смертельного клопоту, як би наново родилася на світ. За весь той час пильнував її Криса, як ростину з рідних сторін. Приносив цвіти, книжки, вино, ліки — всьо, чого забажала.
Прийшла до нього вечором, кинулася на шию і зачала цілувати і дякувати.
— Я сповнив лиш звичайний товариський обов'язок. Нехай се не обов'язує тебе ні до чого. В другій кімнаті самовар, прошу зладити чай.
Вичитував записник десятилітнього хлопчини.
"Кінець світа настає в міру, як сонце тратить свою силу, аж, врешті, перестане світити на землю. Якби кожда комаха і птах від початку світа лишили нитку свого лету в воздусі, то нині була би над нами така сіть, що день був би сірий з-поза неї, як тепер. Як колись запанує темрява на землі, то..."
Дзенькнула розбита склянка, Криса заглянув до Ольги. Обмазалася вуглем по лікті, порозливала воду, попекла пальці, сліпала над чайником, робота йшла незручно, капарно.
— Я не створена до господарки, — замітила з усміхом.
— Цікавий я, до чого ти сотворена?
— До любові...
— Та-ак? Побачимо.
В уяві станула Льота. Та дрібна, непосидюща людина, як живе срібло. Все горить, росте, твориться в її руках. За кілька хвиль з нічого зробить обід, вечерю, що забажаєш. Глянув перед себе, долівки в комнатах світяться, курки, котелик, самовар, начинє, клямки — все світиться, як золото. Пішов до шафи по серветки, тут все сніжної білості, поскладане з мистецьким змислом. Навіть його стара сорочка могла піти на виставу церованого білля. Всюди рука Льоти.
Ольга сиділа на софі і приглядалася, як Криса витирав склянки, розкладав на тарілках овочі і наливав вино.
— Люблю дивитися, як ти господариш. Криса сів коло неї.
— Дуже попарила лапки?
Підіймила верхи рамен вгору, як дитина, і впала на нього обіймами.
— Ду-зе... Я маю дуже ніжне тіло. Все мрію про рожеву шовкову сорочку. Я вже раз мала таку. Вона дуже м'ягенько обтулювала моє тіло.
Криса глянув вбік і збентежився.
В куті між печею і його столиком стояв довгий держак, на нім прив'язане помело.
Дивно стало йому, що не завважив сього досі. Хто се тут поставив? Левчик? Не Левчик, Льота? Не Льота.
Якби невідома рука лишила символ.
Ольга не виділа нічого, лиш оповідала:
— Приходжу нині до хати і застаю величаву китицю квітів, а кухарка каже, що се приніс якийсь грубий, кривий пан, що дуже сопів і стогнав на сходах. Я здогадалася зараз, що то був голова партії, д-р Цедергольц. Вся молодіж дивиться в нього як в бога, а він собі така свинота! Як приїхала я тут з листом від партії, приймив він мене дуже ласкаво і віддав окремий покій. Я була і у нього чотири доби і потім мусила втечи. Страшенно мучив мене! Хотів конче, щоби я віддалася йому. Мав окремі промови до мене, а вів бесіду дійсно так, що в деяких хвилях просто магнетизував мене. Велику силу слова має той чоловік! Говорив про свободу духа, емансипацію жінок, естетику життя, і раз була вже така хвиля, що я заслухалася і стратила всю силу, як очарована, а він, хоч спаралізований на один бік, — одна нога у нього цілком скута, — зайшов мене ззаду так зручно, що я не спостереглася, й обіймив мене вполовину враз з фотелем, як полоз. А в руках він сильний! На мене вдарив студений піт, але в ту мить останнім тривком волі висіпнулася я з його обіймів.
Криса скубав борідку, око палало, блукав в далекім світі, обличє— вірний портрет Тасса.
— Може, вийдемо? — спитав.
— Добре, ходім до мене, — відповіла вона.
Вулицею мовчали. В своїй хаті кинулася Ольга знов йому на шию і зачала плакати.
— Чому ти мене так не любиш, як я тебе? Я ще ніколи нікого так не любила... Жити не можу без тебе.
Служниця внесла лампу, обоє посідали. Ольга впала в веселий настрій.
— Знаєш, привели тут до мене одного, дуже інтелігентного товариша, студента філософії, який спеціалізується в психології. Читав мені з руки і знамените відгадав мою вдачу і характер. Лишив мені навіть книжку "Ворожба з руки".
Криса всміхнувся непомітно.
"Зачинає читати з долоні, а скінчить на чім іншім", — подумав.
— Називається Патлатий, знає твої праці і конче хоче пізнати тебе. Криса обрушився:
— Чи я на показ!?
Ольга збилася з толку, але прибрала вимушений усміх.
— Овва, зарозумілість промовляє з тебе, товаришу... Треба бути трохи скромним.
— Але ж дайте мені спокій з тими всіми товаришами, що хотять пізнавати мене! Я вже маю їх досить!
Встав і взяв капелюх.
Ольга перекинулася в інший настрій. Схопилася й обіймила його за шию.
— Дуже перепрошаю. Я не хотіла вразити тебе.
— А я тебе прошу: дай мені спокій з всякими новими знайомствами. Я не потребую їх! Розумієш? Вона зачала просити: