— А й справді, згадала, — відповіла Валансі, напруживши пам'ять. — Це такий літній чоловік із ґулею на лобі та кількома дюжинами дітей, який завжди сидить у лавці біля дверей, правда?
— Зовсім не кілька дюжин, люба, не кілька! Навіть не одна дюжина. Лише дев'ятеро. Себто, тільки дев'ять рахуються, решта повмирали. І він зовсім не літній, сорок вісім, Досс, розквіт віку, а що значить та ґуля?
— Звісно, нічого, — щиро згодилася Валансі. Їй було цілком байдуже, мав Едвард Бек одну ґулю чи дюжину, чи й жодної не мав. Але Валансі щось неясно почала підозрівати. Чи ж їй причувся ледь стримуваний тріумф у голосі тітоньки Джорджіани? Невже тітонька надумала ще раз вийти заміж? За Едварда Бека? Та ну, неможливо. Тітонька Джорджіана мала шістдесят п'ять літ чи близько того, і її мале неспокійне личко було так густо покрите дрібними зморшками, наче їй було сто. А все ж…
— Моя люба, — сказала тітонька Джорджіана. — Едвард Бек хоче одружитися з тобою.
Якусь мить Валансі пильно дивилася на тітоньку Джорджіану. Насилу стримувалася, щоб не розреготатися. Однак лише спитала:
— Зі мною?
— Атож, з тобою. Закохався в тебе на похороні. І прийшов до мене порадитися, — я близько приятелювала з його першою дружиною, знаєш. У нього дуже серйозні наміри, Доссі. А для тебе це чудовий шанс. Він дуже заможний, ну а ти, ти ж розумієш…
— Вже не така молода, як колись, — згодилася Валансі. "Котра має, тій дасться, і вона надто буде мати". — Думаєте, тітонько Джорджіано, з мене вийде хороша мачуха?
— Я цього певна! Ти ж завжди так любила дітей.
— Але дев'ятеро у сім'ї — трохи забагато, як на початок, — поважно заперечила Валансі.
— Двоє старших вже дорослі, а третє майже. По-справжньому рахується лише шестеро. Більшість із них — хлопці, з ними менше клопоту, ніж із дівчатами. Є чудова книжка "Здоров'я дітей та догляд за ними", здається, Гледіс має примірник. Це буде тобі великою допомогою. А ще є книжки про мораль. Ти чудово впораєшся. Звісно, я сказала містеру Беку, що, на мою думку, ти, ти —
— Вискочу за нього, — підказала їй Валансі.
— Що ти, люба, що ти! Я ніколи б не вжила такого неделікатного виразу. Я сказала, що, на мою думку, ти прихильно сприймеш його пропозицію. Так воно й буде, правда, дорогенька?
— Є тільки одна перешкода, — задумливо сказала Валансі. — Бачите, я вже заміжня.
— Заміжня! — Тітонька Джорджіана зупинилася, як вкопана, і видивилася на Валансі. — Заміжня!
— Так. Ввечері минулого вівторка у Порт-Лоуренсі я вийшла за Барні Снайта.
Добре, що нагодився зручний ворітний стовп. Тітонька Джорджіана міцно за нього ухопилася.
— Досс, люба, — я стара жінка, а ти жарти собі наді мною строїш?
— Ніколи в світі. Я лише кажу правду. Тітонько, заради Бога, — Валансі була стривожена вже знайомими їй симптомами, — не плачте посеред вулиці!
Тітонька Джорджіана проковтнула сльози, зате трохи собі пофольгувала, гірко зітхнувши.
— Ох, Досс, що ти зробила? Що ти зробила?
— Я ж щойно сказала, — вийшла заміж, — спокійно і терпляче промовила Валансі.
— За — за — оооох, за Барні Снайта? Та ж кажуть, що він мав десять дружин, як не більше.
— У цю мить — тільки мене, — з'ясувала Валансі.
— А що скаже твоя бідна мати? — ячала тітонька Джорджіана.
— Ходімо разом то й почуємо, якщо вам цікаво, — сказала Валансі. — Я саме йшла до неї, щоб усе розповісти.
Тітонька Джорджіана обережно випустила стовп і виявила, що може втриматися на ногах. Вона покірно попрошкувала поруч із Валансі, яка в її очах стала зовсім іншою особою. Тітонька Джорджіана почувала глибокий респект перед заміжніми жінками. Але страх подумати, що накоїла бідолашна дівчина. Так нерозважно. Так зненацька. Ясно, що Валансі збожеволіла. Однак вона виглядала такою щасливою у своєму божевіллі, що тітонька Джорджіана раптом подумала — жаль, якщо родина спробує повернути її до здорового глузду. Але що скаже Амелія? А Бен?
— Одружитися з чоловіком, про якого нічого не знаєш! — думала вголос тітонька Джорджіана.
— Я знаю про нього більше, ніж про Едварда Бека, — відповіла Валансі.
— Едвард Бек ходить до церкви, — сказала тітонька Джорджіана. А Бар… а твій чоловік?
— Обіцяв ходити зі мною щонеділі, при добрій погоді, — сказала Валансі.
Коли вони увійшли на подвір'я Стірлінгів, Валансі скрикнула від здивування.
— Гляньте на мій трояндовий кущ! Невже він розцвів?
Він розцвів. Весь був покритий квітами. Великими, бордовими, оксамитними квітами. Пахучими. Світлистими. Чудовими.
— Моє обтинання вийшло йому на добре, — сказала Валансі, сміючись. Вона нарвала цілий оберемок квітів — будуть чудовою окрасою накритого до вечері стола на веранді над Міставіс — і, все ще сміючись, піднімалася вгору сходами, — назустріч Олів. Олів, прекрасна як богиня, стояла на сходах і дивилася вниз, ледь насупившись. Олів, прекрасна і зарозуміла. Її округлі форми, розкішно обтягнуті рожевим шовком і мереживом. Її пишні золото-каштанові кучері під великим капелюхом з білою оборкою. Обличчя ніжно-вершкової барви.
— Прегарна, — холоднокровно думала Валансі, — але, немов зненацька побачивши кузину новими очима, — без тіні оригінальності.
— Отож, Валансі повернулася, Богу дяка, — думала Олів. Але Валансі зовсім не нагадувала розкаяну блудну доньку в момент повернення. Це й змусило Олів насупитися. Вона виглядала тріумфаторкою — безсоромно! Ця химерна сукня, ще чудніший капелюшок, оберемок криваво-червоних троянд. Та Олів відчула, що ті сукня й капелюшок мали щось таке, чого бракувало у її власному розкішному туалеті. Отож вона насупилася ще сильніше. Поблажливо простягнула руку.
— Ти повернулася, Досс? Гаряче сьогодні, правда? Ти гуляла?
— Так. А ти до нас?
— Ох, ні, я вже йду. Я часто заходила, щоб розрадити бідолашну тітусю. Вона була такою самотньою. Я вибираюся на чай до місіс Бартлет. Допоможу їй розливати. До неї приїхала кузина з Торонто. Чарівна дівчина, вона б тобі сподобалася при зустрічі. Мабуть, місіс Бартлет вислала тобі картку. Можливо, заглянеш пізніше?
— Ні, не думаю, — сказала Валансі без видимого інтересу. — Мушу бути вдома, щоб приготувати вечерю для Барні. Цієї ночі ми збираємося поплавати у каное по Міставіс при місяці.