Притиснувшись один до одного, вражені небаченою силою зливи, сиділи у вітряку десяток піонерів. Крізь солом’яну покрівлю на них текли цілі ручаї води, вітер забивав рясні бризки з боків, і діти, мокрі як мишенята, тільки щільніше тулилися один до одного.
Якийсь час Панько зовсім забув думати про те, чи наповниться ставок чи ні. Вся його істота прагнула тільки захиститися від дощу. Він втяг голову в плечі, насунув комір сорочки аж на чуприну і сидів, прислухаючись до несамовитого стукотіння крапель. Незабаром йому стало холодно від безперервних струмків води, що текли за шию і по всьому тілі. Він зціпив зуби, стиснув кулаки, але не стримав тремтіння і враз голосно зацокотів зубами. Тоді він підвівся, рвучким рухом зкинув з голови сорочку, весь розправився, і від цього ніби стало тепліше.
"Що ж робиться на греблі?" — подумав він вдивляючись, але глибокий морок заслав усе навколо.
Раптом яскрава блискавка розкраяла темряву, і він побачив, що балка вгору від греблі залита водою.
Густий рій бульбашок здіймався на новоявленому плесі, і здавалося, що вода кипіла.
— Хлопці, дивіться! Ставок! — гукнув Панько, але блискавка погасла, і на мить стало ще темніше, ніж було до спалаху.
В вітряку знявся веселий гарім.
Ніхто не хотів сидіти всередині гурту.
Кожен, забувши про холодні потоки води, висувався за прикриття, щоб побачити ставок. Новий спалах освітив на секунду греблю, і радісний вигук вирвався з десятка грудей:
— Ставок!
Помалу стало світлішати. Злива ще не припинилася, але сітка дощу була вже не така густа, і на обрії замерехтіла блакить. Тепер не треба було напружувати зір, щоб побачити, що вода, розлившися далеко по балці, доходила вже до половини височини греблі.
Піонери вискочили з укриття і кинулися в балку, вигукуючи на весь голос:
— Вода!
— Ставок повний!
З палатки вибіг стривожений Степан Юрійович, а за ним комсомольці і піонери. Панько ніколи не бачив, щоб Степан Юрійович бігав. Завжди він ходив поважно. Але зараз старший піонервожатий не біг, а летів так, що школярі враз лишилися далеко позад нього.
Панько прибіг на греблю за Степаном Юрійовичем. Який ставок! Він закрив уже половину балки і збільшувався буквально на очах.
— Степане Юрійовичу, ви купатися? І я з вами! — радісно крикнув Панько, скидаючи мокру сорочку, хоч дощ ще не припинився.
Але старший піонервожатий нічого не відповів на запитання хлопця. Якусь мить він тривожно оглядав верхів’я балки, де вирував брудний потік, бурхливий, як гірська річка, потім перевів погляд на ручаї води, що текли по схилах балки, якусь мить дивився на укіс греблі, що з кожною хвилиною ховався під водою.
— Негайно відкрити заставку! — крикнув він комсомольцям і сам кинувся до труби. Спільними зусиллями вони підняли ляду, що закривала трубу, і струм води з ревом пішов по-під греблею. Через мить пролунав зляканий крик хлопців і дівчат. Потік води вдарив у палатку і збив один ЇЇ край. Юрба піонерів, що висипала була до греблі, кинулася назад рятувати палатку і речі, що попливли вже по воді.
— Степане Юрійовичу, палатку затопило! — гукнув Панько, але старший піонервожатий тільки махнув рукою. По його зблідлому обличчю Панько зрозумів, що є більша небезпека, ніж зруйнована палатка.
Незважаючи на те, що заставка "монаха" була відкрита, рівень води в ставку збільшувався. Вода від короткої, але могутньої зливи, стікала з полів, з верховини балки і її бокових відгалужень, збираючись вся в ставок.
Степан Юрійович гукнув усіх хлопців і дівчат до себе.
— Становище серйозне, — сказав він. — Якщо вода піде через греблю — вся наша праця загине. Треба негайно сипати грунт.
Він намагався говорити спокійно, але небезпека була надто велика, щоб можна було приховати тривогу. Хлопці не відчували, і, коли Степан Юрійович дав наказ комсомольцям стати до вагонеток, а піонерам переносити землю з одного боку греблі на другий, на той, що біля води, — всі зразу ж кинулися на місця.
Хвилину Степан Юрійович спостерігав, як хлопці і дівчата, ковзаючи по мокрій глині, трудилися з тією тривожною поспішністю, що завжди викликається небезпекою. А що, як вода все ж перехлисне через греблю? Тоді майже місячна, робота піде прахом. Він повернувся до укосу греблі. Вода прибувала. Рівень води підвищувався в ставку, а струмки на схилах балки і верхів’ях ніби стали ще бурхливіші.
Степан Юрійович гукнув до себе Панька, Петра і Гриця.
— Негайно біжіть до села і скажіть голові колгоспу, щоб дали допомогу — людей з лопатами і підводи возити землю. Я посилаю вас трьох, щоб Корній Корнійович міг вас використати як зв’язкових. Бігом!
Розбризкуючи фонтаном воду, що річкою текла по шляху, хлопці мчали від греблі. Вже біля села вони побачили вершника, що галопом гнав коня їм назустріч.
— Володимир Семенович! — впізнав вершника Гриць.
Порівнявшись, секретар парторганізації притьмом спинив коня.
— Вода пішла через греблю? — скрикнув він, бачачи стривожені обличчя піонерів.
Хлопці коротко розповіли про становище на ставку.
— Біжіть до колгоспної стайні і скажіть, щоб дід Книш готував підводи для людей, а самі візьміть коней і верхи об’їдьте ближчі вулиці. Кличте всіх з лопатами на греблю! До Корнія Корнійовича поїду я сам, — і він, рвучко повернувши коня, поскакав до села.
Коли хлопці дісталися першої вулиці, назустріч їм уже бігли люди, оповіщені агрономом.
— Що там? Що на греблі? — на бігу питали хлопців жінки і чоловіки.
— Біда! Вода розмиває греблю! Всі з лопатами на греблю! — і, не спиняючись, піонери бігли далі.
Дід Книш зразу ж дав їм по коняці, і хлопці помчали селом, галасуючи на все горло:
— Вода розмиває греблю! Всі з лопатами на греблю!
Коли Панько об’їхав одну вулицю і повернувся до стайні, кілька підвід уже виїхало на греблю, а на дві підводи сідали колгоспники й колгоспниці, що прибули до стайні разом з Паньком. Ще кілька підвід стояли порожні.
Доручення було виконано, і Панько розумів, що коня треба здати дідові Книшу. Але як нецікаво їхати на підводі… Тоді Панько пішов на хитрощі. Він удав, що дуже заклопотаний і, під’їхавши до діда, коротко кинув:
— Ну, я тепер поїду швидше до ставка! Там ждуть!