Панько відбіг за греблю і, важко дихаючи, сів. Потім побачив, що до нього наближається Аргунь, схопився і побіг балкою до криниці. Написала, він був певен, що про випадок із списком написала Аргунь, а тепер ще й іде, наче добра…
Він ліг біля криниці і дивився на воду, в якій відбивалося його збуджене обличчя, але не помічав нічого. Все в ньому клекотало.
Що ж робити? Піти додому і більше не повертатися на греблю? Так! Піти і не повертатися! Хто ж написав про список? Звичайно, Аргунь. Інакше чого б вона бігла за ним до греблі? Соромно стало, то й бігла.
Він продовжував дивитися в воду, вигадуючи, як помститися Аргуні…
Кинути роботу на греблі.
Степан Юрійович надішле до нього Аргунь, щоб вона
умовила його повернутися. Нехай покланяється мені… Раптом у нього майнула думка, що Степан Юрійович наказав йому умовити Квашу повернутися на роботу. А тепер і його умовлятимуть. Виходило, що він і Кваша стали в один ряд… Це примусило Панька задуматися. Ні. Кидати греблю не слід. Він не прийде на роботу один день. Справді, завтра випустять новий номер газети і про нього забудуть. А Аргунь… Що ж зробити Аргуні?..
Нарешті він звернув увагу на своє відображення в криниці. Чуприна вся вигоріла, а ніс геть увесь облупився. Червоне обличчя, скуйовджене волосся і сердиті очі поряд з облупленим носом справляли зовсім не те враження, що хотілося б Панькові. Він пригладив волосся, потім обережно став здирати шкіру з носа. Ніс став ніби пристойнішим, але такий червоний, що просто гидко було дивитися… Панько встав. Що ж робити?
В таборі було зовсім тихо. Напевно, почалася година відпочинку. Він помалу пішов до греблі і обережно виглянув з-за насипу. Комсомольці і більші піонери ганяли в футбола, Гриць і Петро грали в скраклі, старші піонерки все ще в’язали мати, а менші, пороздягавшись, вже лежали на солом’яних підстилках. Біля палатки не було нікого.
Панько згадав про газету. Що ж там написано ще про нього? Байдуже, щоб ніхто не подумав, що він іде прочитати статтю про себе, попрямував до стенда. Швидко пробіг очима по заголовках і раптом відчув, як йому захопило дух.
"Беріть приклад з Панаса Чоломбитька", — прочитав він, не вірячи своїм очам. В замітці говорилося про те, що Панько приходить на роботу раніше всіх, що він зразково працює, не відмовляється ні від якої роботи, що він склав список свого загону, не зробивши жодної помилки… А внизу стояв підпис автора замітки — А. Гунь.
В перші секунди Панько взагалі нічого не розумів, потім він болісно почервонів, згадавши все, що думав про Аргунь, а потім відчув радість, що все неприємне минуло.
— Ура! — вигукнув він і вистрибом побіг до комсомольців, які грали в футбола.
"ПАНАС ЧОЛОМБИТЬКО СЛУХАЄ!"
Минуло два дні.
Звільнившись від роботи Панько не схотів грати ні в футбола, ні в скраклі, а пішов до хлопців, що майстрували млина. Справа, тут, виявляється, була не така проста, як думав Панько. Адже вітер не завжди дме в один бік, і треба було зробити так, щоб вал з крилами повертався навколо сохи відповідно до зміни вітру. Треба було і точило пристосувати так, щоб воно теж поверталося разом з валом і крилами. А для цього вітрячок доводилось робити на зразок справжнього великого вітряка.
— А подай мені шершебеля, — звернувся до Панька Петро, відклавши в бік сокиру.
Панько не знав, що таке шершебель, і розгублено оглянувся навкруги.
— Та-он же він лежить! — показав Петро очима на рубанки, фуганки і шершебелі, що лежали рядком на дошці.
Для Панька всі ці інструменти були рубанками, і він подав перше, що трапилося під руку.
— Та хіба ж це шершебель? Це ж рубанок! — промовив Петро радий, що показав свою обізнаність з інструментом.
— Він ще фуганок подасть! — зневажливо кинув другий дванадцятилітній майстер.
— Ех, ти, — з докором сказав Петро і, підійшовши до інструменту, взяв потрібний. — У рубанка лезо пряме, а в шершебеля — вигнуте.
— Зрозумів?
— Та він, мабуть, і долота від стамески не відрізнить, — усміхнувся третій, що довбав дірку в перекладині і взнав різницю між долотом і стамескою годину тому.
Панько дійсно не знав, у чому різниця, але признатися в цьому йому не хотілося.
— А може, й відрізню, — сказав він, щоб приховати ніяковість.
— Немудра штука, — втрутився тесляр, і глузування припинилось.
Панька трохи турбувало, що хлопці працюють уже не перший день, а нічого готового, крім крил, ще не було. Коли ж вони закінчать вітряк?
— Дядьку, — не витримав він і звернувся до тесляра. — Коли ж ви зробите млин?
— Завтра, мабуть, скінчимо, — відповів той.
"Ну, завтра піду І до Кваші", — вирішив Панько і пішов подивитися на свою відзначну на лекалі. О! Гребля піднялася майже до того сучка, що його примітив Панько. Труба була вже засипана. Коли б зараз напустити води в ставок, то Панькові було б у ньому з головою.
* * *
Ввечері повернувся з міста Аркадій Іванович і привіз чотири ящички з телефонними апаратами, й другого дня, коли Панько накидав у вагонетки глину, на греблі вкопали стовпчик і до нього прибили чорний блискучий апарат.
Панькові дуже кортіло зараз же побігти туди, подивитися на телефон і спробувати, чи добре чутно, але він не хотів подати поганого прикладу для інших хлопців, що теж копали землю, і тільки час від часу оглядався на телефон і на маленьку піонерку з п’ятого загону, яка, очевидно, чергувала біля апарату, бо не відходила від нього і на хвилину.
"Ну, в обідню перерву і я поговорю з ким-небудь по телефону", — подумав Панько, коли несподівано піонерка загукала тоненьким голоском:
— Па-а-анько-о-о! Кли-и-чу-у-уть!
Хлопчик озирнувся навкруги, але всі були зайняті своєю роботою, і не чути було, щоб хтось шукав його.
— Хто кличе? — крикнув Панько.
— Сте-е-пан Ю-ю-рійо-вич!
Панько поклав лопату і кинувся до палатки.
— До телефону! — гукнула йому навздогін піонерка.
Ось, нарешті, і він поговорить по телефону.
— Бери трубку, — сказала піонерка.
Панько взяв трубку і приклав до вуха. Чутно було якісь шерехи, приглушену розмову.
— Та чого ж ти мовчиш? Кажи: "Слухаю", — пошепки промовила дівчинка.
— Слухаю, — і собі прошепотів Панько.
— Голосніше, — сказала піонерка.