— Так-то так. Треба порадитись…
Та через мить від його поважності не лишилося й сліду. Він побачив, що комсомольці везуть дерево, і кинувся був до підвід, але враз круто повернув назад і сховався в натовпі. Попереду возів з лісом їхав на лінійці Корній Корнійович. Після того як Панько необережно передав слова колгоспника з "Зорі" про те, що Корній Корнійович "ляпає вухами", хлопець боявся показуватися голові колгоспу на очі…
Поки комсомольці вивантажували дошки, обаполи, кругляк, Корній Корнійович заклопотано оглянув середину греблі, де Аркадій Іванович з Грицем щось виміряли і забивали нові кілочки, а четверо комсомольців з лопатами в руках стояли, чекаючи, коли будуть закінчені виміри. Незабаром вони почали розкопувати грунт, що вчора з таким трудом і так старанно утрамбовували піонери. Панько витріщив очі.
— Що ви робите?! Навіщо? — крикнув у розпачі голова ради, загону номер п’ять. — Степане Юрійовичу! Вони греблю розкопують!
— Не турбуйся, — заспокоїв піонера вожатий. — Грунт розривають для труби. З ставка ж інколи доведеться спускат и воду, от для цього і зробимо трубу, або як її називають "монаха". Хіба забув, як було в проекті? І рибу легше буде ловити Восени спустимо воду з ставка і виловимо коропів. А інакше як же ти виловиш рибу? Ставок же буде великий!
Тимчасом прийшла ще одна підвода і привезла палатку, її швидко нап’яли комсомольці і на вході прибили дощечку з написом:
ШТАБ БУДІВНИЦТВА ШКІЛЬНОГО СТАВКА
Почали підходити піонери, і балка наповнювалась галасом, сміхом. Рівно о сьомій, коли всі вже зібралися, дружина вишикувалась. Голови рад загонів здавали рапорти, і Панько радів, піонери всі, як один, з’явилися на роботу.
Кожен загін покрокував на своє місце до греблі. Задзвеніли лопати, з гуркотом падала земля у вагонетки, дзвеніли сокири, шкварчали пилки, і, покриваючи шум будівництва, лунав дзвінкий сміх і галас піонерів, що розсипалися по всій греблі.
— Оце справді робота дзвенить, — усміхнувся агроном до голови колгоспу.
— А дерево ж яке! — думаючи про своє, відповів Корній Корнійович. — Для корівника держав! Ех, ну, нехай! — і махнувши рукою, пішов до своєї лінійки.
Панько, який працював, ховаючись від погляду голови колгоспу, тільки тепер, коли Корній Корнійович поїхав, полегшено зітхнув і відчув справжню насолоду від роботи. Він розправився на весь свій зріст і кидав, кидав землю.
Піонери працювали з захопленням, і хоч після перерви на сніданок ентузіазм трохи був спав, але бажання не відстати від комсомольців надавало наснаги. По обіді працювати здалося спочатку ще важче, та потім, коли хлопці розім’ялись, справа пішла краще. Правда, десь зник Микола Кваша, мабуть, знову пішов "шукати воду", але навіть це не зіпсувало Панькові настрою. Надто багато було радості, коли по закінченні робочого дня виявилося, що обидва загони — і номер три і номер чотири — виконали денне завдання і не відстали від комсомольців.
ПАНЬКО-ВИНАХІДНИК
Минув тиждень в напруженій праці. Випало, нарешті, чергування на будівництві Паньковій ланці. До обіду ланка зробила сонячний годинник і поставила цифри до XII. Панько збирався докінчити циферблат після обіду, коли його викликав до штабу Степан Юрійович.
— Ага, Чоломбитько, — сказав старший піонервожатий, коли Панько ввійшов до палатки, — Я довіряю тобі налагодити облік роботи в загоні.
Панько не зовсім розумів, що таке облік, але оскільки Степан Юрійович сказав, що довіряє йому, хлопець на знак згоди кивнув головою,
— Ти зараз складеш список загону, а в кінці дня проставиш хто був, а хто не був на роботі.
Панько сів до столу, де вже писали списки піонери з. інших загонів. Він старанно вивів перше прізвище — "Артюшенко Іван" і також старанно друге — "Буряк Сергій", Потім, розміркувавши, що в спискові головне не краса, а зміст, швидко докінчив його. Останні прізвища були написані так-сяк, а в його власному прізвищі літери стирчали яка куди.
"Нічого", — подумав Панько і подав список Степану Юрійовичу, що ввійшов до палатки.
Старший піонервожатий взяв список і скривився.
— Зате правильно, — вгадуючи, чому скривився вчитель, поспішив виправдатися хлопець.
— Значить, ти й сам бачиш, що погано написав? — усміхнувся Степан Юрійович і допитливо подивився Панькові у вічі. Ніхто з педагогів не міг так точно вгадати думку учня, як Степан Юрійович, і Панько, кілька разів переконавшися в цьому, навіть не пробував говорити йому неправду.
Тепер, відчуваючи на собі допитливий погляд старшого піонервожатого, Панько намагався відгадати, яке стягнення накладе на нього Степан Юрійович. "Примусить переписати", — вирішив Панько і промовив:
— Завтра я перепишу краще. І завтра ж треба переписувати цей список?
— І завтра… — продовжуючи усміхатися, сказав вчитель.
"Чому він усміхається? Не інакше, накаже-таки переписати список зараз", — подумав Панько і сумно зітхнув.
— Ні,— засміявся вчитель, — зараз я тебе не заставлятиму переписувати.
Панько оторопів, почувши, що вчитель висловив уголос його потаємну думку, і навіть роззявив рот, здивовано дивлячись на Степана Юрійовича. А секрет "бачити учня наскрізь" був дуже простий: Степан Юрійович намагався уявити, що він відчував би, що подумав би чи зробив, будучи сам на місці учня. І він майже ніколи не помилявся в своїх припущеннях.
— Але завтра ти вже постараєшся… — додав вожатий.
— Постараюсь, постараюсь! — з готовністю повторив Панько і, щоб покінчити з неприємною розмовою, повідомив:
— Степане Юрійовичу, а Кваші знову немає. Зранку був, а тепер немає.
— Де ж він? — стурбувався старший вожатий.
— Хлопці бачили, що пішов у село.
— Може, захворів?
Панько знизав плечима.
— Зайди до нього додому. Довідайся, що з ним, — наказав учитель.
— Добре, — промовив Панько і пішов на греблю позначити в списку, хто не вийшов сьогодні на роботу. Виявилося, що, крім Миколи, пішли вдень ще й Семен Бережний, І Костя Чаговець, і Катя Пісоцька, та зовсім не виходили сьогодні на роботу двоє. Аж семи піонерів немає з загону номер три.
Панько затривожився. Чому їх немає? Він підійшов до дівчинки, що складала списки загону номер чотири. Тут було відсутніх ще більше — дванадцять хлопчиків і дівчаток не вийшли на роботу. В загоні номер два не дораховувались восьми.