— Пане кримінальний раднику, дитини нема! — нервуючи, повідомив він.
— Як так нема?
— Коляска порожня.
— А собака!
— Також зник!
— Цікаво…
Живий мрець із підозрою втупився в Крістіну.
— Що ви скажете на це?
Сльози залили обличчя жінки.
— Ясно, — крекнув радник. — Покличте оту… Як її?
— Служницю Барбару?
— Авжеж.
— Одна мить!
Увійшла дебела Барбара і одразу кинула зловтішний погляд на зарюмсану хазяйку.
— Куди поділася її дитина? — запитав радник.
— Як так поділася? — вибалушила очі вона.
— На вулиці знайдено порожню коляску. Ні дитини, ані пса!
— Не знаю, пане…
— Не знаєте… Хто міг узяти дитину?
— Ніхто! — гаряче запевнила Барбара. — Собацюра навіть мене не підпускав…
— А фрау Шеєр?
— Стара пані ще вчора поїхала провідати подругу. Повернеться сьогодні ввечері. Зараз у домі її нема.
— Хто ще?
Барбара зморщила лоба.
— Є ще один…
— Хто?
— Але ж він на службі!
— Я питаю: хто?
— Гауптштурмфюрер Майєр. Рудий такий…
— Ще хто?
— Уяви не маю!
— Чому назвали Майєра?
— Він знається з панянкою ще з часів спільної служби на Кавказі. Пес до нього давно звик. Ластиться, мов до хазяїна…
— Ви вільні. Поки що… Не залишайте будинок!
— Слухаюсь…
Коли за Барбарою зачинилися двері, він наказав:
— Негайно розшукати Майєра!
— Арештувати?
Кримінальний радник поплямкав губами, розмірковуючи. Нарешті проказав:
— Ви спочатку його знайдіть. Боюся, це буде нелегко.
Розділ сімнадцятий
КУЛЯ АБО ШИБЕНИЦЯ
Хейніш і гадки не мав, що ця зустріч з Кальтенбруннером буде останньою в його житті. Про те, що відбулося опівдні, він не знав нічого. Тому кожне слово шефа лунало мов грім серед ясного неба.
— Ви пригадуєте, про що я вас запитував, коли ви прибули до Берліна?
— Пам’ятаю до слова!
— Я запитав вас, хто ота жінка, що приїхала разом із вами.
— Так, питали, — Хейніш губився у здогадках.
Що трапилося? До чого шеф веде? Ясно одне: нагадує недарма.
— І знову запитую: хто вона?
Хейніш мовчав, збираючись з думками. Адже він уже пояснював свої шляхетні дії.
Однак Кальтенбруннер і не чекав на відповідь.
— Ваша красуня — радянська шпигунка! — люто ревнув він.
— Що?! — пополотнів Хейніш. — Не може цього бути! Адже я сам, особисто…
— Саме так: відповідатимете ви самі, особисто! У пана Мюллера!
— Але що сталося? — стогоном вихопилося в Хейніша.
— Невже не знаєте? — здивувався шеф.
— Нічогісінько…
— Неймовірно!
— Я готовий заприсягтися…
— Облишмо! Де ваш ад’ютант Майєр?
— Зранку відпросився до дантиста.
— Ви йолоп, Хейніше! Викінчений кретин! Ваш Майєр давно продався більшовикам!
— Але, коли я ніс службу на Кавказі…
— Атож! Він продався ще на Кавказі!
— Та звідки все це відомо? Я ж нічого…
— От що, Хейніше, мовчіть і слухайте. Сьогодні арештовано вашу пасію. В момент, коли вона працювала на радіопередавачі. Ви, Хейніше, пригріли отруйну зміюку! Обставини склалися так, що виявили і її спільника — вашого особистого дорученця Вільгельма Майєра. Чи були у вас від нього якісь службові секрети? Мовчіть! Моє запитання не потребує відповіді. І так усе ясно, як удень. Майєрові вдалося зникнути. На щастя, це нічого не важить: з його яскравими прикметами далеко не втечеш. До того ж він поцупив дитину Бергер і прихопив із собою ще й пса. Рудий здоровань з немовлям на руках і чорною собацюрою будь-кому впаде в око. Погодьтеся, рідкісне видовисько! Арешт Майєра — справа кількох годин.
— Хто б міг подумати! — пробелькотів Хейніш. — Майєр! Сказитися можна…
— Сказ вас не врятує! Вдамося до елементарної логіки. Що станеться після цієї чорної зради з вашою агентурою, яку ви залишили на Кавказі? Всі ваші резиденти опиняться, а може, вже опинилися за гратами! А тут, у Берліні? Ви працювали під пильним наглядом росіян! Вихованці "Цепеліна", яких ви до них закидали, надсилали нам "дезу" під диктовку червоних. У цьому вже немає жодних сумнівів. Наслідки незворотні: оперативний відділ генштабу користувався цими фальшивими повідомленнями й керувався ними у фронтових діях. Ось звідки випливають наші, здавалося б, незбагненні поразки на Кавказі! Об’єктивно оцінюючи всі ці події, приходимо до неспростовного висновку: очолюваний вами відділ "Цепеліна" завдав удару в спину не росіянам, а нашому вермахту. Хіба не так? Ну, тепер Мюллер нагадає вам покійного Гейлігена… Чи усвідомлюєте ви, що чекає вас у костоламів Мюллера? Я не здивуюсь, якщо ви й самі в руках його громил признаєтеся в шпигунстві на користь росіян… Мюллер із вас усі жили повитягує! По одній!.. А мені ваші примусові признання ні до чого — зайва морока й клопіт. Ну? Маєте щось сказати?
Хейніш знічено мовчав. Не тому, що забракло слів на якесь недолуге виправдання, а тому, що несамовитий відчай задушливою спазмою відібрав у нього мову. У відповідь лише невиразно проклекотіло щось у горлі.
Кальтенбруннер ствердно хитнув конячою головою, ніби почув вичерпне й недвозначне пояснення. Потому мовив навіть дещо співчутливо:
— Ось вам на вибір, Хейніше: куля або шибениця. На вирішення цієї дилеми я надаю вам цілу годину. Шістдесят повноцінних хвилин! Врахуйте: шибениця вам забезпечена, якщо ви потрапите до рук Мюллера, куля врятує вас від тортур, якщо стане мужності упоратися самому… Рівно за годину вас позбавлять зброї. Це — все! А зараз — ідіть додому. Куля — то ваша приватна справа!
— Гаразд, — змертвілим голосом озвався Хейніш.
Він ледь спромігся звестися на ватяні ноги. Тіло дивно обважніло, зробилося неслухняним. Похитуючись, пішов до — виходу під безжальним, суворим поглядом шефа.
У приймальні з його появою підвелися з стільців двоє — закрижанілий Пауль Шенк і кремезний гевал з мавпячими, гострими очима й щелепами неандертальця. Типовий убивця за фізіономічними ознаками, систематизованими італійським криміналістом Ламброзо.
Хейніш сприйняв це як належне. Ці двоє уособлювали невідворотність долі.
Якщо не він сам, то, мабуть, вони… Руки в них не здригнуться… Адже шеф прозоро сказав: "Мені ваші примусові признання ні до чого — зайва морока й клопіт…"
Хейніш, мов примара, почвалав довгими переходами на вихід. Двійко убивць лінивим перевальцем — за ним. Отак, у супроводі свого фатального почту, він дістався додому. Вхідні двері не замкнув — зайве. Пройшов до кабінету й сів за стіл. Чув за дверима тихе шарудіння і неквапну, неголосну, немов у покійницькій, розмову.