Присадивши Клеггерта, капітан не дав йому отямитися:
— Кажете, на судні щонайменше один чоловік небезпечний. Назвіть його ім'я.
— Вільям Бад, формарсовий, сер.
— Вільям Бад? — із щирим подивом перепитав капітан.— Це той, кого наш старший лейтенант Радкліф недавно забрав з торговельного судна? Молодик Біллі, улюбленець команди... Морський Бог, як його величають?
— Так, сер. Це правда: він ще молодий і вродливий, а проте пройдисвіт. До товариства піддобрюється неспроста: в гіршому разі хоч буде кому сліпо вигороджувати його. Сподіваюсь, поручик Радкліф уже розповідав вам, сер, про його хитрощі: як той вистрибував на носі човна під корабельною кормою, коли його знімали з борту? У глибині душі він обурений своїм рекрутством, а щоб не показати цього, вдає із себе веселуна. Ви засліплені його вродою. Тим часом і рум'яне яблучко може бути червиве.
Видима річ, поява серед команди такої яскравої постаті, як Морський Бог, не лишилася поза увагою капітана. Звичайно, неохоче вдаючись у розмови з офіцерами, він цього разу поздоровив старшого лейтенанта Радкліфа з успіхом: мовляв, йому трапився чудовий представник genus homo хоч роздягай юнака і ліпи з нього скульптуру молодого Адама, ще не спокушеного змієм.
Офіцер-вербувальник, безперечно, розказав капітанові Беру, як Біллі прощався з "Правами людини", але незлобливо, ніби йшлося про якийсь смішний вибрик та й годі, хоч сам помилково вбачав у тому прощанні глум. Вчинок молодого моряка навіть сподобався капітанові, він захоплювався його мужністю: рекрутство не позбавило Біллі ні кмітливості, ні доброго гумору. Та й поведінка теперішнього формарсового, скільки міг помітити капітан, підтверджувала його перші здогади, а моряцький хист новобранця здавався безперечним. Капітан збирався навіть порекомендувати Біллі своєму помічникові, нехай би перевів його на таке місце, де б він частіше міг його бачити, тобто на марс бізань-щогли, замість вахтового по правому борту — чоловіка вже літнього і тому менш придатного для цієї служби.
До речі, справжнє місце молодого й здібного моряка, мабуть, саме на марсі бізань-щогли, званому ще капітанським, де не доводиться, як тим, хто порається коло нижніх вітрил на грот— і фок-щоглах, марудитися з величезними й важенними полотнищами, і його найчастіше туди й призначають, а внизу опиняються матроси з меншим досвідом, буває, навіть юнги. Одне слово, з самого початку Біллі Бад був для капітана "королівською знахідкою", вживаючи вислову з тодішнього моряцького жаргону, тобто неабияким придбанням для флоту його британської величності, ще й до того ж — дешевим, власне кажучи, дармовим.
Під час короткої паузи, ледве ці міркування встигли промайнути йому в голові, капітан почав зважувати останню Клеггертову сентенцію про "червиве яблучко", і що глибше він вдумувався в неї, то менше вірив у щирість інформатора. Нараз він обернувся до нього:
— І ви приходите до мене, профосе, з такими баєчками? Наведіть мені хоч один Бадів вчинок чи слово на доказ такого тяжкого звинувачення. Не спішіть,— додав він, підступаючи до профоса.— Думайте добре, що кажете.
— Ах, сер! — зітхнув Клеггерт, лагідно похитуючи головою, наче дорікав за незаслужено суворий тон. Втім, він одразу ж опанував себе, випростався з гідністю людини, певної своєї правоти, й докладно розповів про деякі слова та вчинки формарсового, що, взяті на віру, могли б підвести Бада під шибеницю,— додавши, що по докази не треба далеко ходити.
З нетерплячим і недовірливим виразом сірих очей — вони намагалися зазирнути в самий глиб фіалкових Клеггертових — капітан Вер
1 Рід людський (лат.).
вислухав профосову тираду й ще якусь хвилину стояв у задумі. Клег-герт, полишений сам на себе, вп'явся в нього очима, повними гострої цікавості щодо справленого враження,— певно, такий самий вираз мав облудний оборонець заздрісних дітей Якова, показуючи прибитому горем патріархові закривавлені шати молодого Иосифа.
Під час гострих зіткнень із людьми капітан Вер, наділений якимось винятковим моральним чуттям, достоту бачив їх наскрізь, тепер же, попри всю свою інтуїцію, він не спромігся скласти певної думки про Клеггерта і про те, що творилося в душі того: охоплений підозрою, він водночас відчував якусь дивну нерішучість. Капітан вагався н^ стільки щодо жертви доносу, як це, напевно, уявляв собі Клеггерт, скільки щодо того, як найкраще повестися здонощиком. Спершу він, справді, збирався зажадати доказів вини, тим паче, що вони, як запевняв Клеггерт, були під рукою. Але тоді історія ця одразу набула б розголосу і, незалежно від того, правдива була чи ні, могла лише збурити команду. Якби Клеггерт виявився наклепником, усе розв'язалося б само собою. Тим-то капітан вирішив починати перевірку не з оскарження, а з скаржника. Він гадав, що йому вдасться зробити все тихо, без галасу. Для цього треба було змінити обстановку, перейти з широкої кормової палуби в якийсь глухіший закуток. Бо ця розмова вже привернула увагу деяких моряків на щоглах та шкафуті, а також тих, хто працював ближче до носа. На відміну від них, кілька присутніх на той час молодших офіцерів, одійшовши, згідно з морським етикетом на завітряний бік палуби, як тільки капітан Вер почав прогулюватися з навітряного, звичайно, й під час розмови не підступили ближче. До того ж капітан не підвищував тону, а Клеггерт і собі говорив притишеним голосом, тим часом як свистіння вітру в такелажі та гомін моря ще й глушили їх.
Виробивши план дій, капітан Вер негайно взявся до його виконання. Обернувшися зненацька до Клеггерта, він запитав:
— Профосе, чи Бад уже звільнився від вахти на щоглі?
— Так, сер.
Тоді капітан гукнув до найближчого унтер-офіцера:
— Пане Вілкс, покличте сюди, будь-ласка, Альберта.
Альберт був капітановим служником, чимось на зразок морського хлопчика на побігеньках, на чию вірність і вміння мовчати господар цілком покладався.
Незабаром, хлопець стояв перед ним.
— Знаєш-формарсового Бада?
— Так, сер.
— Піди-но його розшукай. Він уже звільнився від вахти. Скажи йому, тільки щоб не чули сторонні вуха, нехай прийде на корму. Постарайся зробити так, щоб він не встрявав ні з ким у розмову. Краще сам замовляй йому зуби. І ще одне: поки не доведеш його сюди, не кажи, що його викликають до капітанської каюти. Зрозумів? Ну, йди. Профосе, покажіться на нижніх палубах, а коли вирішите, що пора вже прибути Альбертові з його супутником, спокійно зайдіть до к-аюти слідом за ним.