— Але ж...
— Ласкаво прошу до лав Зоряної Піхоти,— зареготав сержант, ляскаючи Білла по спині (міцній мов скеля) і відбираючи в нього перо. — ШИКУЙСЬ! — грізно вигукнув він, і рекрути посипалися з таверни.
— Що вони зробили з моїм сином,— заголосила Біллова матір, виходячи на базарний майдан; одну руку вона притискала до грудей, а другою тягла за собою меншого Біллового брата Чарлі. Чарлі заплакав і напудив у штани.
— Ваш син тепер битиметься для більшої слави імператора,— мовив сержант, підштовхуючи Білла до шеренги своїх вузькоплечих, з дегенеративними щелепами рекрутів.
— Ні! Не може бути... — схлипувала Біллова мати, рвучи на собі сиве волосся. — Я бідна вдова, він моя єдина опора... ви не маєте права!..
— Мамо... — почав Білл, але сержант заштовхнув його назад у шеренгу.
— Будьте мужні, пані,— сказав він.— Для матері не може бути більшої честі. —1 опустив їй ^в руку велику щойно викарбувану монету. — Ось вам призовна премія — імператорський шилінг,— я знаю: ваш син хоче, щоб ви отримали його. СТРУНКО!
Клацнувши підборами, незграбні рекрути випростали плечі й задерли підборіддя. На своє здивування Білл зробив те саме.
— Право-руч!
Єдиним вправним рухом вони повернулися після того, як командний робот передав наказ до гіпно-спіралей у чоботях.
— Кроком руш!
І вони рушили у такому досконалому порядку, що Білл, хоч як намагався, не міг ні обернути голову, ні востаннє помахати на прощання матері рукою. Вона зникла в далині, і лише один її останній пронизливий крик долинув крізь гупання солдатських чобіт.
— Прискорити ходу до 130 кроків на хвилину,— наказав сержант, поглядаючи на годинник, вживлений під ніготь його мізинця. — До станції, хлопці, залишилось десять миль і надвечір ми вже будемо в таборі.
Командний робот перевів свій метроном на одну поділку — чоботи прискорили ходу і чоловіки вмилися потом. Коли вони дісталися до вертольотної станції, вже опустилися сутінки; їхня червона паперова форма звисала клаптями, позолота зійшла з олов'яних ґудзиків і з пластикових чобіт вивіялося покриття, що відштовхувало пил. Вони виглядали не менш пошарпаними, змученими, запорошеними і жалюгідними, ніж відчували себе такими.
Розділ II
Білла розбудив не записаний на плівку звук сурми, а ультразвук, що йшов від металевої рами його ліжка і від якого в нього зацокотіли зуби. Білл скочив з ліжка і стояв, тремтячи, у сірих досвітніх сутінках. Оскільки було літо, підлогу охолоджували: у таборі імені Льва Троцького не місце для пестунчиків.
Посхоплювалися й інші рекрути — бліді, вони цокотіли зубами, і коли вібрація вщухла, вони похапали з ліжок свої роби, пошиті з мішковини й наждаку, квапливо натягли їх на себе, втисли ноги у великі фіолетові рекрутські черевики і, спотикаючись, повиходили назовні.
— Я тут, щоб зламати вашу волю,— пролунав грізний голос і, підвівши очі, вони затремтиш ще дужче, побачивши головного диявола цього пекла.
Старшина Убивайло Дренг був професіоналом від кінчиків наїжачених шпичаків його волосся до рифлених підошов начищених, мов дзеркало, черевиків. Він мав широкі плечі і вузькі стегна, але довгі руки звисали, покручені, немов у якогось антропоїда, кісточки пальців його велетенських кулаків були покраяні шрамами від тисяч вибитих зубів. Дивлячись на ці огидні форми, не можна було уявити, що життя їм дало ніжне жіноче лоно. Він не міг народитись: його мабуть створили на замовлення уряду. Найжахливішою була голова. Обличчя! Чуприна починалася усього на палець вище чорних кошлатих брів, що скидались на буйну парость понад краєм чорних ям, де ховалися очі — у непроникливій пітьмі видно було лише, як жевріють червоні вогники. Ніс, кривий і розплющений над ротом, який нагадував ножову рану на розбухлому череві трупа, а поміж губів стирчали великі білі кровожерливі ікла; принаймні п'ять сантиметрів завдовжки, вони спочивали в канавках у нижній губі.
— Я — головний старшина Убивайло Дренг, і ви звертатиметесь до мене "сер" або "мілорд". Він став похмуро походжати перед шеренгою нажаханих рекрутів.
— Я ваша мама, і ваш тато, і цілий ваш всесвіт, і ваш природний ворог, і дуже скоро я примушу вас пошкодувати про той день, коли ви народилися. Я зламаю вашу волю. Коли я скажу: "Жаба",— ви стрибатимете. Я повинен зробити з вас піхотинців, а піхотинець неможливий без дисципліни. Дисципліна — це бездумне підкорення, втрата волі, абсолютний послух. Більше мені не треба...
Він зупинився перед Біллом, який тремтів не так сильно, як решта, і насупився.
— Мені не подобається твоє обличчя. Місяць нарядів на кухні по неділях.
— Сер...
— — Ще місяць за сперечання.
Старшина чекав, та Білл занімів. Він уже засвоїв перший урок, як стати добрим піхотинцем. Тримай язик на припоні. Убивайло рушив далі.
— Зараз ви ніщо інше, як бридкі, убогі, кволі шматки зіпсованої цивільної плоті. Я оберну цю плоть на м'язи, вашу волю на драглі, ваші мізки на машини. Ви станете зразковими піхотинцями, або я уб'ю вас. Дуже скоро ви почуєте розповіді про мене, жахливі історії про те, як я забив і з'їв рекрута, що не послухав мене.
Він зупинився і втупив у них погляд, а потім повільно, немов піднімалося віко труни, губи його розтулилися і склалися у потворну посмішку, а на кінчики білих ікол збігло по краплі слини.
— Ця історія правдива.
Стогін вихопився з лави рекрутів, і вони здригнулися, наче холодний вітер дихнув на них. Посмішка зникла.
— Зараз ми побіжимо на сніданок, але тільки після того, як я знайду двох бажаючих виконати невеличке завдання. Хтось уміє водити гелікар?
Двоє рекрутів у надії підняли руки, і він кивнув, щоб вони вийшли наперед.
— Гаразд, ви, обидва, ганчірки й відра за тими дверима. Вимийте вбиральню, поки решта снідатиме. У вас буде кращий апетит, коли настане обід.
Для Білла це був ще один урок, як стати добрим піхотинцем: ніколи не викликайся.
Дні навчання рекрутів спливали із жахливою летаргічною швидкістю. З кожним новим днем умови погіршувалися, а Білл дедалі виснажувався. Це здавалося неможливим, та все-таки було правдою. Цю муштру вигадував цілий гурт обдарованих садистів. Голови рекрутів поголили, щоб не порушувати одноманітність, а їхні статеві органи пофарбували оранжевим антисептиком, щоб відвадити ендемічних комах, їжа була теоретично поживна, але на диво огидна, і, коли помилково шматок м'яса було подано у придатному для споживання стані, його в останню мить виловили, а кухаря розжалували на два звання, їхній сон уривався тренувальними газовими атаками, а вільний час було заповнено доглядом за спорядженням. Сьомий день мав бути днем відпочинку, але всі вони дістали наряди, як і Білл, і цей день нічим не відрізнявся від решти.