— Що ти верзеш? — втомлено спитав Білл.
— Герой! — мовив офіцер, плескаючи Білла по спині, від чого його пройняв гострий біль. Це стало останньою краплею. Білл знепритомнів.
Розділ VIII
— Будь солдатом-молодцем і випий свій обід-Лагідний голос пробився до свідомості Білла, урвавши бридкий сон. Білл радий був, прокинутися. Зробивши зусилля, він спромігся розплющити очі. Покліпавши, він навів різкість і побачив перед собою чашку на таці, яку тримала біла рука, з'єднана з білою уніформою і великим жіночим бюстом. З глибоким звіриним гарчанням Білл відкинув тацю і рвонувся до одягу. Йому це не вдалося, бо його ліва рука була сповита і звисала на дротах, тож він тільки крутився в ліжку, немов пришпилений жук, і кричав хрипким голосом. Нянечка зойкнула й утекла.
— Радий бачити, що вам уже краще,— мовив лікар, натренованим рухом б'ючи Білла і паралізуючи його вільну руку вправним прийомом дзюдо. — Я наллю вам ще обіду, і ви негайно вип'єте його, а потім я впущу ваших товаришів, які чекають за дверима — хочуть побачитися з вами.
Рука потроху віджила, і обхопивши чашку пальцями, Білл відсьорбнув.
— Які товариші? Яке побачення? Що тут коїться? — підозріливе спитав він.
Двері розчинилися й увійшли солдати. Білл удивлявся в їхні обличчя, шукаючи друзів, але це були колишні зварювальники або зовсім незнайомі хлопці. І він пригадав.
— Брудота Браун спікся! — закричав Білл. — Тембо згорів! Першого класу Спліна випатраної Вони всі мертві!
Він сховався під ковдру і моторошно застогнав.
— Так героєві не годиться,— мовив лікар, витягуючи його знову і підтикаючи ковдру йому під пахвами. — Ти — герой, солдат, людина, чиї мужність, винахідливість, чесність, відданість, бойовий дух і зірке око врятували корабель. Усі екрани прорвано, силовий відсік розбито, гармаші мертві, управління втрачено і ворожий дредноут наводить свої гармати, щоб добити нас, коли це з'являєшся ти, немов ангел помсти, поранений, напівмертвий, і останнім зусиллям волі робиш постріл, який лунає на весь флот, завдаєш удару, який розтрощив ворога і врятував наш корабель, велику стару леді нашого флоту "Фанні Хілл",— він подав Біллеві аркуш паперу. — Звісно, я цитую офіційне повідомлення, особисто ж гадаю, що то був просто щасливий випадок.
— Ви заздрите,— чмихнув Білл, уже закоханий у свій новий образ.
— Не роби з мене фрейдистаї — вигукнув лікар, але потім — схлипнув: — Я завжди хотів бути героєм, але тільки лікую руки й ноги героїв. Зараз я зніму цю пов'язку.
Він відстебнув дроти, що підтримували Біллову руку, і став розмотувати бинт. Піхотинці обступили їх, спостерігаючи.
— Як моя рука, лікарю? — раптом стурбовано спитав Білл.
— Засмажилася, немов відбивна. Я мусив відтяти її.
— А що ж тоді це? — зойкнув нажаханий Білл.
— Інша рука, яку я пришив. Їх багато залишилося після битви. Корабель втратив 42 відсотки екіпажу, і я вже нарізався, напилявся і напришивався, мушу тобі зізнатися.
Упав останній виток бинта, і і піхотинці ахнули від захвату.
— Слухай, яка чудова могутня рука!
— Зроби нею що-небудь.
— А який гарний шов на плечі — на диво акуратні стібкиї
— Скільки м'язів: розвинені й довгі, не те що на іншій — маленькі й короткі.
— Довша й темніша — який чудовий колір шкіри!
— Це рука Тембо! — завив Білл. — Заберіть її! Він сахнувся від неї, але рука рушила за ним. Його знову посадили на подушках.
— Ти щасливчик, Білле. Отримав таку гарну руку. До того ж, руку твого товариша.
— Ми знаємо — він хотів, щоб вона належала тобі.
— У тебе тепер є те, що завжди нагадуватиме тобі про нього. Це й справді була непогана рука. Білл зігнув її і поворушив пальцями, усе ще підозріливе давлячись на неї. Здавалося, все було гаразд. Він випростав її, схопив одного солдата за лікоть і стис. Білл відчув, як затріщали його кістки — бідолаха зойкнув і засіпався. Білл пильніше глянув на руку і раптом вигукнув:
— Ти, дурний костоправе! Гозячий лікарю! Це ж права рука!
— Ну, права — то й що?
— Але ж ти відрізав мені ліву руку! Тепер у мене дві праві руки...
— Послухай, лівих рук не вистачало. Я не чудотворець. Я зробив усе що міг, а ти ще скаржишся. Радій, що не пришив тобі ногу. А може, краще було пришити тобі...
— Це гарна рука, Білле,— мовив солдат, який потирав свій щойно потиснений лікоть. — Ти щасливчик. Тепер ти можеш віддавати честь будь-якої рукою, ніхто, окрім тебе, не здатен на таке.
— Твоя правда,— покірно сказав Білл. — Я й не подумав про це. Дійсно, я дуже щасливий.
Він спробував віддати честь своєю ліво-правою рукою — лікоть черконув йому по грудях, а кінчики пальців торкнулися брови. Усі піхотинці виструнчилися і теж віддали честь. Прочинилися двері, і з'явилася голова офіцера.
— Вільно, хлопці. Візит старого неофіційний.
— Сюди йде капітан Зекіяльї
— Я ніколи не бачив старого... — піхотинці загомоніли, немов птахи, були знервовані, як дівчата перед дефлорацією. Увійшло ще трійко офіцерів, врешті гувернер завів десятирічного недоумка у капітанському мундирі слюнявчику.
— Дластуйте, хлопці.. — мовив капітан.
— Капітан хоче висловити вам свою повагу,— чітко переклав лейтенант.
— То це той дядько у лізку? — А особливо висловлює свою особисту повагу героєві дня.
— Хотів сказати сце сцось, та забув...
— Далі він хоче повідомити відважного бійця, який врятував наш корабель, що його підвищено в званні до запобіжникового першого класу — це автоматично продовжує його контракт на сім років. Далі, одразу після виходу з госпіталю, його буде переправлено на імператорську планету Геліор для вручення геройської нагороди Пурпурового Дротика і Зірки Вугільного Мішка з власних рук імператора.
— ...хоцю пісі...
— А тепер командні обов'язки потребують його присутності на капітанському містку, і він якнайтепліше прощається з вами.
— Здається, старий трохи замолодий для своєї посади, правда? — спитав Білл.
— Та ні, є ще молодші,— лікар перебирав голки, шукаючи найтупішу. — Слід пам'ятати, що всі капітани мають походити із шляхетних родин, а навіть численного шляхетства занадто мало для галактичної імперії. Ми беремо те, що можемо.
Він знайшов криву голку і вставив її в шприц.