Що б там не було, а загата на мілині вийшла пречудова. Тепер хлопчик купався без страху. Ухопившись за гілку, злазив з берега й кидався в потік. І неодмінно з розплющеними очима. Тому з розплющеними, що риби в воді плавають з розплющеними очима. Була в нього така чудернацька мрія: він хотів стати рибою. І попливти собі.
Оце дивлячись у бінокль на загату, хлопчик уявляв собі, як він скидає сорочку, штани й голий, щулячись, лізе у воду. Вода в гірських річках завжди холодна, аж дух забиває, але потім звикаєш. Уявив собі, як, тримаючись за гілку шелюги, кидається в потік униз обличчям. Як, зашумівши, змикається вода над головою, як пекучо струмує під животом, по спині, по ногах. Глухнуть зовнішні звуки під водою, і в вухах залишається тільки журкотіння. І він, витріщаючи очі, старанно дивиться на все те, що можна побачити під водою. Очі щипає, очам боляче, але він гордовито посміхається собі й навіть язика показує в воді. То він бабі. Нехай знає, зовсім і не втоне він, і зовсім нічого не боїться. Потім він випускає гілку з рук, і вода тягне його.
волочить доти, доки він не впреться ногами в каміння загати. Тут і дихання кінчається. Він миттю вискакує з води, вилазить на берег і знову біжить до куща шелюги. І так багато разів. Хоч і сто разів на день ладен був купатися в дідовій загаті. До того часу, поки нарешті не стане рибою. А йому неодмінно, що б там не було, хотілося стати рибою...
Роздивляючись на берег річки, хлопчик перевів бінокль на свій двір. Кури, індички з індичатами, сокира, сперта на колоду, димучий— самовар і всяка всячина на подвір'ї видалися такими велетенськими, так близько опинилися, що хлопчик мимохіть простяг до них руку. І враз, жахнувшись, він побачив у бінокль збільшене до слонових розмірів буре теля, що спокійно жувало вивішену на вірьовці білизну. Теля мружило од задоволення^ очі, слина стікала з губів — так йому смачно було на повен рот жувати бабину сукню.
— Ох ти дурень! — Хлопчик трохи підвівся з біноклем і замахав рукою.— Ану, геть! Чуєш, забирайся геть! Бал-тек, Балтек! (Пес в об'єктиві лежав собі спокійнісінько під хатою). Кусь його,-кусь! — в одчаї наказував він собаці.
Та Балтек і вухом не повів. Спокійнісінько лежав собі.
В цю хвилинуз дому вийшла баба. Побачивши, що коїться, стара сплеснула руками. Вхопила мітлу й кинулася до теляти. Теля тікати, баба за ним. Не зводячи з неї бінокля, хлопець присів, щоб не видно було його на горі. Одігнавши теля, стара, лаючись, пішла до хати, важко дихаючи од гніву й біганини. Хлопчик бачив її так^ ніби він був поруч з нею і навіть ближче ніж поруч. Він держав її в об'єктиві переднім планом, як у кіно, коли окремо показують обличчя людини. Він бачив її руді очі, що звузились од лютості. Він бачив, як геть почервоніло її зморшкувате, у важких складках обличчя; мов у кіно, коли раптово зникне звук, бабині губи в біноклі швидко й беззвучно ворушилися, відкриваючи її щербаті, рідкі зуби. Що викрикувала стара — не можна було розібрати здаля, але слова її хлопчик чув так достеменно й виразно, ніби вона говорила над самісіньким вухом. Ух, як вона його сварила! Він напам'ять знав. "Ну, стривай... Вернешся. Ох, я ж тобі! І на діда не подивлюся. Скільки разів казала, щоб викинув геть оту дурну витріщалку. Знову забіг на гору. А щоб він провалився, той чортів пароплав, щоб він згорів, щоб він потонув!.."
Хлопчик на горі важко зітхнув. Треба ж було в такий день, коли купили портфель, коли він уже мріяв, як піде до школи, проґавити теля!..
Стара не вмовкала. Не перестаючи лаятись, вона роздивлялася свою пожовану сукню. До неї вийшла Гульджа-мал' з донькою. Скаржачись їй, баба розходилася ще дужче. Вимахувала кулаками у бік гори. її кістлявий, темний кулак погрозливо маячив перед окулярами: "Знайшов собі забавку. Бодай би він провалився, чортів пароплав! Щоб він згорів, щоб він потонув!.."
Самовар надворі вже кипів. Видно було в бінокль, як з-під кришки вибивалися струмені пари. Тітка Бекей вийшла взяти самовар. І тут знову почалося. Баба мало не в ніс тицяла їй свою пожовану сукню. Ось, мовляв, поглянь на витівки свого небожа!
Тітка Бекей почала заспокоювати її, вмовляти. Хлопчик догадувався, що вона говорила. Приблизно те ж саме, що й раніше: "Заспокойтеся, енеке Хлопчик ще не розуміє, чого ви хочете од нього. Сам він тут, друзів нема. Чого кричати, чого страх нагонити на дитину?"
На що баба, напевно, відповіла: "Ти мені не вказуй. Ти сама спробуй народи, тоді дізнаєшся, чого я хочу. Чого він стовбичить там,, на горі? Теля прив'язати йому нема коли. Чого він там видивляється? Своїх безпутних батька й матір? Тих, що народили його та й розбіглися в різні сторони? Добре тобі, безплодній..."
Навіть з такої відстані хлопчик побачив у бінокль, як мертвотно посіріли запалі щоки тітки Бекей, як уся вона затіпалась і як,— він це знав достеменно, чим повинна була відплатити тітка,— вона випалила в обличчя мачусі: "А ти сама, стара відьмо, скількох синів та дочок виростила? Ти сама хто така?"
Що тут зчинилося!.. Баба зарепетувала від образи. Гульджамал намагалася помирити жінок, умовляла, обнімала бабу, хотіла одвести її додому, а та розпалювалась усе дужче, бігаючи по двору як ошаліла. Тітка Бекей вхопила самовар, що вже кипів, і, розхлюпуючи окріп, майже бігом понесла його в хату. А баба знеможено сіла на колоду. Ридаючи, гірко скаржилася вона на свою долю. Тепер вона забула про хлопчика, тепер перепадало самому господу богу і всьому білому світові. "Оце я! Оце мене ти питаєш, хто я така?—обурювалась баба вслід пасербиці.—
Енеке — матінка.
Та коли б не покарав мене бог, коли б не забрав у мене п'ятьох моїх немовляток, коли б син мій, один-єдиний, не загинув у свої вісімнадцять років від кулі на війні, коли б старий, мій любий Тайгара, не замерз у буран з отарою овець, хіба була б я тут, серед вас, лісних людей? Та хіба я така, як ти, неродяща? Та хіба жила б я на старості літ з твоїм батьком, придуркуватим Момуном? За які гріхи* провинності ти покарав мене, розпроклятий боже?"
Хлопчик одставив бінокль од очей, сумно похилив голову.
— Як ми тепер вернемося додому? — тихо сказав він портфелеві.— Це все через мене і через дурне теля. І ще через тебе, біноклю. Ти завжди кличеш мене дивитися на білий пароплав. Ти теж винен.