Біле Ікло підозріливо стежив за кожним рухом. Він побачив, що Красень Сміт пішов кудись, але скоро повернувся з грубим дрючком. Сивий Бобер передав йому кінець ременя. Красень Сміт зібрався йти. Ремінь напнувся. Біле Ікло, однак, не рушав з місця. Сивий Бобер ударив його скількись там разів, щоб примусити звестись на ноги. Біле Ікло послухався, та раптом скочив на чужого чоловіка, що тягнув його. Красень Сміт не відсахнувся, він сподівався цього нападу. Змахнувши дрючком, він спинив Білого Ікла на півдорозі й збив з ніг. Сивий Бобер засміявся й похвально кивнув головою. Красень Сміт знов натягнув ременя, і Біле Ікло, приглушений дрючком, кульгувато звівся на ноги.
Вдруге він не кинувся. Доволі було йому й одного такого удару, аби пересвідчитись, що білий бог уміє орудувати палицею. Та й Біле Ікло був розумний і не брався змагатися проти неминучого. Підібгавши хвоста, з тихим гарчанням понуро пішов він за Красенем Смітом, що скоса поглядав на нього і тримав дрючка напоготові.
Повернувшись до форту, новий хазяїн міцно його прив'язав і пішов спати. Біле Ікло перечекав годину, а тоді взявся зубами за ременя й через десять секунд був уже на волі. Зуби його не зле попрацювали: він перегриз ременя навскіс так рівненько, наче ножем перетяв. Глянувши на форт, Біле Ікло наїжився, загарчав і потрухцював назад до вігвама Сивого Бобра. Він не мав бути вірний тому чужому страшному богові. Він віддав себе Сивому Боброві й гадав, що й досі йому належить.
Другого дня повторилось те, що було напередодні тільки з маленькою відмінністю. Сивий Бобер знову прив'язав його ременем, а вранці повернув Красеневі Сміту. Але тут і вийшла відмінність. Красень Сміт дав йому доброго прочухана. Біле Ікло був міцно прив'язаний і не міг скаженіти, скільки сам хотів, а кару таки мусив витерпіти. Батіг і дрючок працювали навперемінки, і зроду ще Біле Ікло не терпів такого немилосердного побою. Навіть коли ще ото малого його відчухрав був страшенно Сивий Бобер, і то було жартом супроти теперішнього покарання.
Красень Сміт відчував неймовірну насолоду, ніби пронизував свою жертву поглядом, очі йому тьмяно виблискували, коли він замахувався дрючком чи батогом і слухав, як скавучить з болю Ікло, як безпорадно скиглить і гарчить. Красень Сміт був жорстокий, як і всі боягузи. Звичайно плазував і запобігав перед дужими, терплячи від них бійку й лайку, а мстився за це на слабших створіннях. Кожне любить панувати, і Красень Сміт не був винятком. Але що йому не судилось панувати над ближніми своїми, він панував над слабшими створіннями й метався на них за своє життя. Проте Красень Сміт не сам себе створив таким, тим-то шкода його й винуватити. Він прийшов у цей світ з потворним тілом і ницою душею, а життя обійшлося з ним суворо й не виправило його.
Біле Ікло знав, за що його бито. Коли Сивий Бобер прив'язав його за шию ременем і кінець ременя віддав Красеню Сміту, Біле Ікло зрозумів, що його бог наказує йому йти за цим чоловіком. І коли Красень Сміт прив'язав його у форті знадвору, то він знав, що чужий бог наказує йому лишитись тут. І коли він зламав волю обох богів, то, звісно, цим заслужив кару. Траплялося й раніше, — він то знав, — що собаки втікали від нового хазяїна до давнього, і в нього на очах їх так само бито, як оце його тепер. Біле Ікло був розумний, але у вдачі його існували сили, дужчі за розум. Однією з таких сил була вірність. Він не любив Сивого Бобра, а все ж навіть проти його волі, наражаючись на його гнів, був йому вірний. Цьому він не міг зарадити. Таким уже було його створено. Це була прикмета тільки його породи, прикмета, що вирізняла її з-посеред інших порід. Через неї вовк та дикий собака зреклися волі і не стали товаришами людині.
Після доброго побою Білого Ікла знову потягнуло у форт. Цей раз Красень Сміт прив'язав його за ломаку. Але нелегко зректися свого бога, а саме так було і з Білим Іклом. Сивий Бобер був його власним, осібним богом, і, всупереч волі цього бога, Біле Ікло усе тримався його. Правда, Сивий Бобер покинув і зрадив його, та це на Білого Ікла ніяк не вплинуло. Недарма віддався він йому беззастережно і тілом, і душею. Такий зв'язок легко не поривається.
Отож уночі, коли у форті всі поснули, Біле Ікло узявся за ломаку. Вона була суха й тверда і прив'язана так близько коло шиї, що він ледве-ледве дотягнувся зубами. Страшенно напруживши м'язи перекосивши вигнуту шию, він спромігся схопити зубами ломаку. Однак треба було безмежного терпіння й багато годин, перш ніж йому пощастило її перегризти. Такого ще ніколи не траплялось, жоден собака такого не зробив би. Але Біле Ікло зробив і рано-вранці вже трухцював із форту з огризком ломаки на шиї.
Біле Ікло був розумний. Та якби він був тільки розумний, то не повернувся б до Сивого Бобра, що вже двічі зрадив його. Але в ньому була ще й вірність, і він прийшов додому, щоб його було зраджено втретє. Він знову дозволив індіанцеві надіти на шию ременя, і знову Красень Сміт прийшов по нього. Тепер собаку побили ще жорстокіше.
Сивий Бобер байдуже дивився, як білий чоловік шмагав своїм батогом, і не заступився за Білого Ікла, бо він йому вже не належав. Після побою Ікло зовсім охляв. Виніжений південний собака здох би, але він вижив. Його життєва школа була суворіша, а сам він був з міцнішого матеріалу й надзвичайно живучий. Проте хоч як він тримався за життя, а тепер геть знемігся і не міг навіть повохнутись. Красень Сміт мусив з півгодини почекати, і тоді лиш Біле Ікло насилу звівся на ноги й, нічого не бачачи й хитаючись, поплентався за новим хазяїном у форт.
Цього разу його прив'язали вже на ланцюг, якому зуби не могли дати ради. Так само марно натужувався він, щоб відірвати дужку від колоди, куди її було прибито.
Минуло кілька днів. Пропивши все, Сивий Бобер витверезів і рушив Порк'юпайном проти води в далеку подорож назад до берегів Маккензі. Біле Ікло лишився у форті Юкон як власність напівбожевільної озвірілої людини. Тільки що міг знати собака про божевілля? Красень Сміт став Білому Іклу за справжнього, хоч і жахливого, бога. Щонайкраще — це був божевільний бог, але Біле Ікло не знав, що таке божевілля. Він знав одне, що мусить коритись волі свого нового хазяїна й виконувати всі його примхи й забаганки.