— Усі вони мають бути десь тут, у будинку, — сказав Грегор. — Але чому не відгукнулися, коли ми їх кликали?
— Кішки — тварини дуже незалежні, — висловив припущення Арнолд.
Бряжчав дзвіночок. Нашийник немов зачарований висів у кількох сантиметрах від підлоги й надалі переміщувався стрибками. Григорові спало на думку, що, можливо, їм не варто надто засмучуватися, адже кішка й надалі ловить пацюків.
Але поки він думав про це, дзвіночок замовк.
Нашийник нерухомо лежав на підлозі посеред кімнати, а потім і він розчинився у повітрі.
На підлозі не лишилося нічого.
Грегор збентежено втупився у те місце, де щойно був нашийник.
— Цього не може бути. Цього просто не може бути, — вимовив він ледь чутно.
На жаль, він знав, що це сталося.
Кішка більше не стрибала, не підкрадалася, не кидалася на здобич.
Вона просто зникла.
Хоча часу в компаньйонів майже не залишилося, вони знали: доведеться все починати спочатку і з'ясувати, що стало причиною невидимості. Арнолд зачинився у своїй імпровізованій лабораторії й почав брати проби усіх речовин довкола ферми. Очі в нього почервоніли від напруги й довгих годин, проведених над мікроскопом. Він змарнів і здригався від кожного звуку.
Грегор продовжував експериментувати з кішками. Перш ніж випустити сьому, він умонтував у нашийник крихітний рефлектор сигналів радара та радіомаяк. Але з нею сталося те саме, що й з її попередницею — через кілька годин полювання кішка стала невидимою, а невдовзі зовсім зникла. Вона зникла й з екрана радара, а радіомаяк раптово замовк.
Грегор спробував ретельніше контролювати експеримент. Цього разу він посадовив восьму й дев'яту кішок в окремі клітки й годував їх строго дозованими шматочками щурячого м'яса. Невдовзі вони стали невидимими. Грегор перестав годувати восьму, але, як і раніше, давав щуряче м'ясо дев'ятій. Кішка номер 9 зникла без сліду, як і всі її попередниці, а восьма, хоч і стала невидимою, лишалася у клітці.
Між Грегором і сиерійцем відбулася довга телефонна розмова на підвищених тонах. Сиерієць вимагав, щоб "ААА Ейс", сплативши невелику неустойку, відмовилася від замовлення й дозволила розпочати роботи одній з великих компаній. Грегор відмовився.
Щоправда, поклавши слухавку, він пошкодував про своє рішення. Секрети ферми Берні-Спірит були глибокими й заплутаними. І, щоб їх розгадати, їм, можливо, доведеться витратити решту життя. Вистачило б і самої невидимості. Але зникнення тварин було ще гірше. А часу лишалося обмаль.
Грегор саме міркував над цими проблемами, коли до кімнати увійшов Арнолд. Вигляд у нього був очманілий, а посмішка — явно нездорова.
— Ось поглянь, — промовив він, простягнувши Грегорові руку долонею догори.
Грегор подивився на порожню долоню Арнолда.
— Що це? — запитав він.
— Єдиний секрет усіх наших невидимок, — дурнувато хихикаючи, відповів Арнолд.
— Нічого не бачу, — обережно сказав Грегор, гарячково пригадуючи правила поводження з божевільними.
-Звісно, не бачиш, — хихикнув знову Арнолд. —Воно невидиме.
Грегор задкував від нього, поки не переконався, що їх розділяє стіл.
— Гарна робота, хлопче, — лагідним тоном промовив він. — Твоя долоня увійде в історію! Давай-но ти заспокоїшся, ми з тобою сядемо й ти докладно розповіси, що все це означає.
— Не сміши мене, дурню, — огризнувся Арнолд, продовжуючи тримати руку долонею вгору. — Воно невидиме, але реальне. Помацай.
Грегор нерішуче простяг руку. На долоні Арнолда лежало щось, що на дотик нагадувало жмут жорсткого листя.
— Невидима рослина! — здогадався Грегор.
— Атож. Ось вона, першопричина усіх наших лих. Арнолд перевірив усі речовини довкола ферми, але
безрезультатно. Одного разу, проходячи перед будинком, він звернув увагу на голі ділянки серед трави. Його вразило, наскільки правильно вони розташовані. Нахилившись, він почав їх вивчати. Тут нічого не росло. Голий ґрунт.
Арнолд торкнувся його рукою і відчув невидиму рослину.
— Наскільки я розумію, — сказав він, — це зовсім не знайома нам рослина-невидимка.
— Але звідки вона сюди потрапила?
— З тих місць, де поки що не ступала нога людини, —впевнено відповів Арнолд. — Мабуть, предок цієї рослини колись літав у космосі у вигляді мікроскопічної спори, і, зрештою, його занесло в атмосферу планети Сиер. Спори впали на галявину ферми Берні-Спірит, вкоренилися, рослина зацвіла й дала насіння. От і все. Ми знаємо, що ці пацюки їдять траву, а їхній нюх відносно добре розвинений. Імовірно, ця рослина припала їм до смаку.
— Але вона невидима?
— Пацюків це мало хвилює. Невидимість надто складне поняття для їхнього розуму.
— Ти вважаєш, що всі вони їли цю рослину?
— Ні, не всі. Але в тих, хто їв, виявилося більше шансів вижити, їх не могли побачити летючі висюки та дриги. А пристрасть до цієї рослині пацюки передавали наступному поколінню.
— А згодом з'явилися кішки, вони їли пацюків і, зрештою, теж стали невидимими. Гаразд, але чому вони раптом зникли?
— Це очевидно, сказав Арнолд. — Пацюки їдять цю рослину разом з іншою нормальною їжею, а кішки — тільки пацюків. Вони зникли від передозування.
— Чому передозування призводить до зникнення? І куди вони зникають?
— Можливо, коли-небудь ми довідаємося, але зараз потрібно працювати.
Необхідно випалити всі ці рослини. Коли організм пацюків звільниться від отрути, вони знову стануть звичайними гризунами. А потім уже кішки доведуть свою справу до кінця.
— Сподіваюсь, що так і буде, — невпевнено погодився Грегор.
Вони вирішили застосувати переносні вогнемети. Знайти невидимі рослини серед зелених лук Берні-Спірит було нескладно. Цього разу невидимість рослин лише допомагала компаньйонам їх відшукати.
До вечора Грегор і Арнолд випалили вщент усі ділянки з клятою травою.
Але наступного ранку, обходячи луки, компаньйони зі здивуванням виявили нові проплішини. На них було повно нових рослин.
— Нічого непокоїтись, — заспокоїв друга Арнолд.
— Мабуть, трава дала насіння, перш ніж ми її випалили. Але це вже останній урожай.
Ще один день пішов на повторне знищення. Галявина була випалена майже дотла. Надвечір Галактична експрес-служба доставила нову партію кішок. Помістивши їх у клітки, друзі вирішили почекати, поки пацюки знову набудуть звичайного вигляду.