Наслідком цього нового виховного методу моєї мабабусі було те, що я слухняно бігла додому ще до восьмої й віддавалася аналізові своїх мандрівок у думках. І на це, щоправда, наштовхнула мене мабабуся. Тобто вона, а ще моє лихе падіння зі сходів пам'ятного останнього дня навчального року. Краще про нього й не згадувати! Між іншим, Мартін повівся по-джентльменському й ані словом не згадав перед Якубом про мій драматичний виступ. Зате мабабуся від того дня раз по раз зауважувала, що я ні з того, ні з сього сміюся. Це розсердило мене, й потому я цілий день ходила надута, як гусак. Та коли я виносила до ванної кімнати тазик, побачила себе в дзеркалі й скам'яніла на місці. Із дзеркала до мене з неймовірним задоволенням скалило зуби моє власне обличчя! Непомітно я намагалася випитати в мабабусі, які ознаки запалення щічних нервів, але мабабуся лише постукала вказівним пальцем себе по лобі й порадила мені краще подумати, хто крутиться у мене в голові у ту хвилину, коли я посміхаюсь.
У вирішальну мить я дала задній хід і спробувала все обернути на жарт.
— Не бійся, мабі, я зроблю аналіз своїх мандрівок у думках і тільки-но відкрию, хто блукає у мене в голові без мого дозволу, одразу приведу його до тебе.
Мабабуся подумала, що я насміхаюся з неї, бо схопила мене за волосся й притягла до себе.
— Що ти мелеш, нерозумна дитино,— суворо запитала вона й поклала мені руку на чоло.— Може, в тебе гарячка?
Тільки-но я проявляла якось свій розум, мабабуся враз підозрювала, що я захворіла.
— Але, мабі, аналізувати ми ж училися в школі. Щодня аналізували до запаморочення. І я завжди мала п'ятірку, тож, зрештою, заспокойся!
Ніби вкрай пригнічена, мабабуся лягла і тремтливим голосом попросила, аби я сіла коло неї.
— Адже я знаю,— переконливо простогнала вона,— що й ти, тільки-но виростеш, задереш носа і про мене зовсім з-абудеш!
Не знаю, що я успадкувала від неї, але тільки не акторський талант. Мабабуся могла б зіграти Джульетту навіть у свої шістдесят два роки. Ніхто б і не помітив, що вона давко вийшла з джульєттиного віку. Мабабуся була просто чарівна! Що б не діялося, вона ніколи не втрачала гумору і найдужче вміла розсмішити мене, коли вдавала, що стоїть на порозі смерті. Я не могла вже більше дивитися, як вона зітхає, тайкома одним оком зиркаючи, яке враження все це справляє на мене,— й кинулася до неї на постіль. Мабабуся залементувала, пригадавши усіх святих, а тоді немилосердно прогнала мене з постелі зі словами:
— А тепер біжи потіш іще Сланінку. Бідолашна зовсім пригнічена, бо вже четвертий день з ранку до вечора у неї стирчить Лілінка.
Оце новина! Я вискочила з постелі й від хвилювання мало не натягла на ноги мабабусині супермодерні картаті пантофлі. Присутність Лілінки Сланінкової в нашому будинку пенсіонерів — це була перша ластівочка, яка свідчила про те, що звернення подіяло, і хоч одна ластівочка погоди не робить, моє хвилювання було цілком зрозумілим. Тільки-но Лілінка пішла геть, бабка Сланінкова, вся зморщена від пережитих страждань, почала заламувати руки й лементувати:
— Бачить Бог, такого я ще не зазнавала! Подумай сама! Присунула сюди й мовчить, мов води у рот набрала, та ще й зиркає скоса, ніби її хтось сюди кликав. Уявляєш собі! Ось поглянь! Три калачі! Я пошпурю їх їй у голову, нехай мені Бог простить! Як прийде і завтра, не знаю, що я зроблю!
Правду кажучи, такої реакції я не чекала. На другий день не тямлячи себе я домчала до бункера й висипала всі відомості від А до Я хлопцям. Я знову була дуже схвильована, бо навіть не помітила, що бункер виповнений трагічними подіями. Однією з них був наш любий Кіліманджаро. Бідолаха вив, мов сирена, тоді як Якуб масажував його здутий живіт, а Мартін на все дивився мовчки й докладав зусиль, аби не розірвалося серце. У мене воно також мало не розірвалося, коли я довідалася, що сталось. Уперше мені здалося, що я не зумію опанувати себе й тут-таки надаю Якубові ляпасів. Проте Мартін спритно затяг мене за афішу й настійливо попросив стримати свій гнів.
— Він іще дитина, ти не повинна йому докоряти. А окрім того,— нерішуче додав він,— здається, вік зробив це з найкращими намірами.
Я стояла на своєму:
— Можливо, >Ікуб справді ще дитина, але ти мусиш визнати, що неймовірно дурна дитина! Якщо ти зараз нічого йому не скажеш, я не дуже здивуюся, коли наступного разу він увірветься в дім Спіхульських, огріє там когось по голові, а труп запхне до комина. Роби, що хочеш, тільки я йому своє скажу.
Те, що Якуб часом поводився свавільно, я б іще могла йому вибачити, але ж при цьому він використав бідолаху Кіліманджаро, і це мене по-справжньому розсердило. Якуб, нічого нам не сказавши, відвідав дім Спіхульських і спробував розбудити їхню свідомість тим, що дві години гуказ під вікнами сичем, аж поки один із синів пана Спіхульського не вилив йому на голову повне відро води. Геть промоклий Якуб перестав гукати, але тут-таки у нього зродився новий диявольський план. Непомітно від просунув нетямущого й голодного Кілінка через віконце до комори, де Кіліманджаро, звісно, обжерся і тепер вив, немов сирена. Я попрямувала назад до Якуба і безжалісно сказала:
— Попереджаю, якщо Кіліманджаро через тебе здохне, обіцяю власноруч закинути тебе до тієї комори, куди ти запхав його, і не випущу, поки не почнеш вити, як він!
Я не думала про це цілком серйозно, але можу сказати, що прозвучало це загрозливо. Бідолашний Якуб на хвилину скам'янів, а тоді, увесь знічений, встав, поглянув на мене, й коли заговорив, ледь стримував сльози:
— Я цього не хотів, Шімонко, справді не хотів! Я просто там стояв і дивився, але вони всі мали такий задоволений вигляд, що я мусив їм чимось насолити! Я не знав, що йому буде зле, я лише хотів, аби їм чогось забракло!
— Усе гаразд, Якубе,— сказав Мартін й усадовив його за афішею. Це вже треба було бути камінною, щоб і мене не зворушило таке пояснення. Втім, лишалася проблема — що робити з Кіліманджаро. Він скавучав, вибалушував на нас свої зелені очиська і плазував до дверей.
— Гадаю, йому поможе, коли він трохи прбігає,— з надією в голосі мовив Мартін.— Я не думаю, що йо^ му аж так зле.