— Де сторож, біс вас візьми?!
Гайдук міг би сказати, що він же теж оце щойно приїхав, як і пан комендант, однак не став сперечатися: знав, що хтось та має бути винен, а оскільки він був тут єдиним представником нової влади в Тарасівці, то й вина падала в першу чергу на нього. Тому він сказав, що змотається швиденько в село і вияснить, куди подівся сторож і чи був тут сторож взагалі.
— Давайте негайно! — аж тупнув ногою комендант подвір'я, що .не охоронялося, діяло на нього, мов червоне на бугая.
— Яволь! — приклацнув закаблуками Гайдук і поштиво спитав, чи може скористатися машиною. Бо звідси до села — три кілометри.
Одержавши дозвіл, пішов до машини.
— Шнель! Шнель! — заволав комендант, і той крик штовхнув Гайдука образливо в спину: все ще не міг звикнутись із думкою, що він тепер всього-на-всього дорфполіцай — особа в очах комендантових зовсім уже нікчемна, йому аж щелепи звело від отого вигуку... "Ну, брешеш, не діждешся, щоб я тобі бігав!" — Гайдук так же повільно підійшов до машини, одчинив дверцята і буркнув:
— В село!
їхав і думав, що як знайде сторожа — битиме. Гнатиме перед машиною, як скаженого пса. До самого хутора." Зайшов до управи, сердито запитав із порога:
— Пане старосто! Дес ви поділи сторожа, біс побери?! Приходько, що сидів за столом (розбирався в якихось
паперах), звівся Гайдукові назустріч, поштиво спитав:
— Сторожа? Якого, пане начальнику районової поліції?
— Гайдук не став йому пояснювати, що він уже не начальник,— спокійніше пояснив:
— Того, що має бути на хуторі.— І додав: — Там — комендант. Вимагає негайно знайти сторожа... І вас кличе, до речі,— додав уже од себе, хоч коме ідант про старосту й не заїкався. Але йому було вигідно пЦ ставити під удар когось іншого, а не себе. Уже майже спокійно дивився на Приходька, який збирав зі столу папери.
— Поїхали? — Приходько замкнув шухлядку, надів картуз. Уже виходячи, кинув підліткові, що чергував коло "бандури": — Хто питатиме, скажеш — на хуторі.
— Хто сторож? — поцікавився уже в машині Гайдук
— Бородай.
— Де він живе?
— Та на виїзді... Якраз по дорозі...
Данько саме обідав: сидів за величезною мискою, непоквапом сьорбав борщ. Побачивши німця (Гайдук, який був у всьому німецькому, зайшов перший), він так і закляк, а жінка, яка діставала щось із печі, перелякано охнула.
— Обідаєш? — запитав лиховісно Гайдук: злість так і закипала в ньому— Ану, марш до машини!
Данько й не ворухнувся. Розтулив тільки рота, випустив ложку. Ложка лунко стукнулася об дубову столину, і той звук наче вивів із трансу Данькову жінку — Килину:
— Та куди ж ви його забираєте?
Сльози так і бризнули з її очей, вона кинулася до чоловіка, заголосила:
— Та хазяїне ж мій дорогий, та куди ж вони тебе забирають? Жінчин плач привів Данька до тями. Одвів її руки, спитав
перелякано:
— Ви за мною?
— А то за яким іще паном!.. Ану ворушися швидше!.. Замовчи, ніхто твоє золото поки що не вішає! — Бо Килина вже тужила, як над покійником.
— Так би й сказали... А то кричать — у мене й душа отерпла... Килино, та годі тобі, подай-но краще ціпок.
Килина, все ще схлипуючи, пішла до печі, дістала ціпок: оту величезну ломаку, що нею ще на початку війни зсадив Данько міліціонера з коня.
— Я ж оце щойно звідти прибіг — погобідати,— виправдовувався Данько.— А воно, бач, той... вже й поїсти не мона... Та не штовхайтесь у спину, я й так уже йду!
— Йди, йди! Ось комендант тебе нагодує!
Вийшли з хати. Попереду — Приходько. Данило слідом, а за ним уже — Гайдук і Килина. Килина, побачивши страшну чорну машину, якою тільки покійників возити, знову вдарила в голос, але Гайдук так цитькнув на неї, що вона одразу ж нодавилао криком.
— Сідай до машини!
Данько позадкував-позадкував, наставив навпроти Гайдука ціпок:
— А я не сяду. їдьте самі, а я навпростець.
— Не сядеш?! — Гайдук, звузивши очі, потягнувся до кобури.
— Та сідайте, Даньку, чого ви? — втрутився Приходько: Гайдук уже дістав пістолет.— Бачите, і я з вами їду.
— А чого вони так кричать? Ще і в спину штовхаються! — вже замалим не плакав Данько. — Не мона вже й погобідати, ге?
До машини, одначе, поліз.
— Та ку-ди-и ж те-ебе повезли-и-и?! — вдарив їм услід розпачливий голос Кили ни, вдарив і обірвався на ноті, тягучій та болісній. "Ото дурна баба! — поморщився Приходько, бо йому аж поза спиною сипонуло од того плачу.— Голосить, наче по мертвому..."
А вийшло, що не дуже й дурна: коли підкотили до подвір'я та вилізли з машини, комендант зовсім впав у шал. Червоне обличчя набрякло од гніву, очі побіліли. Бризкаючи слиною, налетів на Данька:
— Донерветер!.. Русіше швайне!..
Розмахнувся, ляснув щосили Данька по обличчі. Та краще був би й не бив: у Данька ж не щетина — щітка сталева. Комендант аж зойкнув, тіпаючи рукою.
— Ферфлюхтіге швайне!...
Ще щось кричав, плюючись довжелезними фразами, потім враз заспокоївся. Походив, походив перед ними трьома, що стояли навитяжку, ткнув у Бородая пальцем, заговорив уже ламаною російською мовою:
— Ти єст ошень ледачий скотіна! Ти зараз будеш покараний. Тебе будуть повєсіть!.. Льойтнант Грабке, виконуйте!
Кілька солдатів підбігло до Бородая, потягнули його до козлів. Там уже звисала-з колоди акуратно припасована петля. Бородай мовчки опирався, босі ноги його аж заривалися в землю, в густий шпориш, він усе ще не одпускав ціпок, а солдати, розлючені, били його по голові, молотили по спині.
І
І — Пане комендант!
І — Що?! — Комендант так і крутнувсь до Приходька.— Ти теж захотів на шибеницю!
! — Пане комендант, сторож не винен... Ви не допустите,
щоб німеї ька влада покарала невинного!
І — Нечинний?! — закричав комендант. Так закричав, що
|аж солдати, які волокли Бородая, зупинилися. — Бандит цей не
винний?!
— Так, пане комендант, сторож невинний. Сам пан Крюгер дозволив йому ходити на обід.
— Ти брешеш: Крюгер не міг це дозволити! — аж затупотів ,ногами комендант. І солдати, які досі стояли, вхопили ^наляканого Бородая, потягнули його під петлю.
— Спитайте все село. Все село вам підтвердить.— ("А якби и справді німець заходився допитуватись? — журила потім Лриходька Данилівна.— Ти думав, що казав?" Приходько на це |тільки досадливо плечима здвигне: що про це й говорити!..) — і Ви не допустите порушення німецької справедливості, пане і комендант!