— То вже гестапо...
— Чому не допитали? — докопувався Віллі: він наче й не чув Гайдука.— Може, серед охорони були його спільники, що допомогли йому втекти?
— Я тут ні при чім... То гестапо.
— Йолопи!
Віллі рвучко звівся, роздратовано осмикнув кітель. Гайдук дивився на старого приятеля, дивився й думав, що зараз вирішується його доля. А може, вже й вирішена? Тільки Віллі незручно рубонути з плеча: як-не-як, а колись таки навчалися разом.
Віллі ж тим часом поліз до кишені, дістав портсигар. Золото так і сяйнуло Гайдукові в очі, бризнуло світлом дорогоцінне каміння. Віллі натиснув на кнопку — кришка одскочила і тихенька мелодія залунала в кімнаті. Срібні дзвоники вителенькували щось таке ніжне й розчулене, що Віллі аж очі замружив, слухаючи той передзвін.
Дослухавши музику, дістав сигарету, вгостив Гайдука. Поплескав по плечу, покивав головою:
— Не вішай носа, камраде! Дякуй долі, що на світі є Віллі, який не забуває старих друзів.
Знову сів поряд, спитав:
— Ти знаєш, що з тобою хотіли зробити?
— Догадуюсь,— гірко відповів Гайдук— Розстріляти або й повісити...
Віллі ствердно хитнув головою.
— І тебе, друже, вже давно закопали б, аби не я...
— Дякую, Віллі! — В Гайдука аж сльози навернулися на очі, такий був зворушений.
— Пусте! — махнув недбало Віллі рукою.— Ми, старі вовки, повинні триматися один одного, бо інакше нас кожен баран затовче.— Віллі дуже любив проголошувати афоризми, Гайдук пам'ятав це по школі.— І я кинувся за тебе у бій. "Віллі,— сказав я собі,— якщо ти не врятуєш старого камрада, то яка ціна тобі після цього?" Я захищав тебе, як тільки міг. Та, на жаль, я теж не всесильний,— поморщився Віллі.— Дуже ж багато ви тут накоїли! Розбомблена станція, висаджено моста у повітря... Посеред міста, на центральній площі, повішено нещасного Крамера... А тепер із цим старим ослом... Це, звісно, найгірше... І то хай би стріляв якийсь комісар, збільшовичений фанатик, а то начальник сільської поліції! Кому ж тоді накажете вірити, якщо поліція починає нам стріляти у спини? І кого треба спитати найсуворіше за цю дику акцію?
Гайдук низько опускає голову. Відчуває майже фізично важкий тягар звинувачень. Якщо так суворо покарали начальника гестапо і коменданта, то що тоді вже говорити про нього!
— Так що тебе теж доведеться зняти з посади, камраде... Єдине, що я зміг для тебе зробити: врятувати од шибениці.
— Дякую... Віллі...— Гайдука аж за горло здушило. Він щиро розчулений, він не знає, що й зробив би зараз для Віллі. В нього сльози навернулись на очі. І те не сховалось од Віллі.
— Ну, ну, куди це годиться! — Поплескав по плечу, всміхнувсь підбадьорливо.— Старий вовк — і такі сентименти!.. Ми ще послужимо фатерляндові й фюрерові, покажемо, на що здатні справжні розвідники!.. А зараз, камраде, тобі треба довести, що ти не такий уже безнадійний працівник... Що ми можемо покластися на тебе. Убивство Крюгера не означає, що ми відмовимося од маєтку. Навпаки! Ми зведемо маєток, незважаючи на всі перешкоди,— аж пристукнув кулаком Віллі.— Це — справа нашого престижу, сам гебітскомісар запевнив оберста Крюгера, що він справить новосілля в цьому році. Так, у цьому році! І це не має бути звичайне господарство, а взірцевий маєток, перший у цьому краї. Ми доручили одному з кращих архітекторів спроектувати палац, з Берліна наказано, аби компенсувати гірку втрату, розширити володіння до чотирьохсот гектарів. Днями ж у Тарасівку (що за дикі назви у вашій країні) виїдуть землеміри, а незабаром прибуде наш інженер, який здійснюватиме нагляд за спорудженням палацу... 1, основне, що стосується вже тебе: за все повністю відповідатимеш ти! Забезпечення робочою силою, суворе дотримання графіків, порядок^ дисципліна — все це стосуватиметься твоєї діяльності. Запам'ятай: олтого, наскільки ти з усім цим справишся, залежатиме подалы іа твоя кар'єра... Ото так, любий друже.
Знову дістав портсигар, закурив. Кинув недбало: —Тобі ж доведеться й очолити місцеву поліцію. Профільтрувати як слід, підібрати надійних людей. І моли Бога, щоб більше такого не траплялося. Бо тоді я вже нічого не зможу для тебе зробити.
— Не станеться! — запевнив Гайдук.
— Будемо надіятись...
Віллі провів Гайдука до порога.
— Ми ще зустрінемось,— пообіцяв.— Нагляд за будівництвом покладено на мене. Не підведеш свого друга?
— Та я...
— Ну, ну...— поплескав по плечу— До побачення, старий камраде!
Віллі пробув у Хоролівці два дні. І весь оцей час Гайдук не одходив од телефону: сподівався, що Віллі його покличе й скаже, що лишає в Хоролівці. Але Віллі не кликав, Віллі наче забув Гайдука — викреслив із пам'яті. Подзвонив лише під кінець. Наказав негайно виїжджати в Тарасівку, пильнувати будівництво палацу. "Сам приїду на відкриття! — гукнув бадьоро у трубку— Ми ще вип'ємо з тобою, друзяко!.."
Ще тиждень не покидав Гайдук Хоролівки: здавав справи своєму наступникові. Це був низенький товстун, веселий та привітний з виду: все усміхався приязно, називав навіть колегою,— прочув, певно, дещо про Віллі. Гайдук же одразу зненавидів його, як зненавидів би будь-кого, хто зайняв його місце, і вже сам швидше поквапився залишити Хоролівку.
Гайдук поїхав у Тарасівку з новим комендантом, який захотів подивитися майбутній маєток. Комендантові, мабуть, і досі стояло в очах убивство Крюгера: тепер за сотню метрів попереду мчали два мотоцикли з кулеметами, а позаду — повна машина солдатів. "Буде кому закопувати",— похмуро думав Гайдук. Хоч він не вірив, щоб хтось зважився зустріти їх пострілами, все ж кожного разу, коли проїжджали мимо торішніх стіжків, що чорніли перепрілою соломою, відчував неприємний холодок десь аж під ложечкою.
Комендант не поїхав у село — наказав одразу ж повертати на хутір.
Закинута, заросла донедавна дорога була знову ж вторована: Крюгер до загибелі щодня ганяв підводи з Хоролівки, і на широкому подвірї лежали гори ак/ратно складеної цегли, обтесані свіжі колоди, стояли вис