Німці за годину й заїхали. Наталка сідала в машину, наче кваплячись покинути село. Ганна аж губи кусала, щоб стримати крик — дочка попередила: заголосите, не знаю що із собою й зроблю!
Старий Крюгер поселився тимчасово в одноповерховому цегляному будинку, де жила нещодавно родина євреїв. Крюгер свято вірив, що всі лиха, навіть стихійні,— од більшовиків та євреїв, і тому його не гризло сумління, коли ступив до будинку, з якого ще не вивітрився дух обірваного насильно чужого жиїтя. Навпаки, він педантично і скрупульозно оглянув усі речі, які лишилися після євреїв — од дитячої колиски до великого горіхового буфета, і, завівши спеціальний зошит, заніс туди все — ніщо не має пропасти.
Цегляний будинок мав три кімнати і кухню. В найбільшій Крюгер влаштував собі опочивальню, прохідна стала їдальнею, а в ще одну поселив свою чи то кухарку, чи то ключницю, яка слугувала йому ще тоді, коли ще жива була його дружина, а сип, теперішній оберет, бігав до школи. Це була товста пухка німкеня, колись молоденька й гарненька, але роки зробили своє, і Герта давно вже не мріяла про нареченого, а цікавилася переважно кухнею й стравами, які мала щодня готувати для овдовілого. Під її руку й віддав Наталку гер Крюгер.
Перше, що зробила Герта, це показала Наталці, де вона житиме. При кухні була комірчина, вузька й без вікна, там уже стояли стареньке металеве ліжко з плескатим матрацом, тумбочка, стілець. Над ліжком — над головою майбутньої служниці — звисав дзвінок, цінур од якого проведено до опочивальні. Німкеня пропустила вперед Наталку, бо, мабуть, сама не пролізла б, і показала на мигах, щоб отут влаштовувалась. І іе встигла Наталка заслати постіль, викласти білизну в тумбочку, та хоч як слід роздивитися оцю соба-г/ конуру, як Герта знову стала в дверях, запечатавши їх своїм тілом, з відром у одній руці й ганчіркою в другій.
До пізньої ночі, не присідаючи, Наталка прибирала в кімнатах. Герта час від часу витикалася з кухні, щоб перевірити, як управляється нова робітниця. Од кухарки смачно пахло печенею, та й сама була наче випечена з тіста. Герта тикала в найменші щілини пальцем, і коли там було, на її думку, погано вимито, сердито кричала. Наталка ледь стримувалась, щоб не пожбурити в Герту ганчіркою.
Коли вимила в кімнатах і в коридорі (гер Крюгер давно уже спав), німкеня повела її ще й на кухню і показала, що Наталка й тут має прибрати, а тоді вже може лягти.
Лишившись наодинці, дівчина тоскно оглянулась. Із стелі звисала велика електрична лампа, заливаючи світлом кухню. Тут ще дужче, ніж од Герти, пахло здобою. Хоч Наталка весь день проробила впроголодь — посьорбала в обід тільки супу з маленькою скибочкою хліба, увечері випила чашечку гидкої чорної кави з мікроскопічною булочкою — їсти не хотілося. Лише канудило од тих апетитних пахощів. Постояла трохи, обіпершись спиною об стіну (в очах аж мерехтіло), потім знову нахилилася до відра й ганчірки.
Лягла спати десь годині о другій, якщо не пізніше. На всяк випадок заставила тумбочкою двері, що одчинялися досередини, вимкнула світло і тільки донесла голову до подушки, одразу провалилася в сон. Сон зімкнувся над нею, як мертва вода. Наталка спала й не чула, як нетерпляче і різко дзенькнув над головою дзвінок. Помовчав, наче чекаючи, а тоді залився суцільним роздратованим дзвоном. Навіть і тоді Наталка не прокинулась одразу. Уже й чула дзвін, розуміла, що то таке, однак не могла вирватися зі сну — перебувала в стані напівсвідомості.
Прокинулася остаточно, коли здавалося: дзвінок ось-ось обірветься. Підхопилася, накинула поверх сорочки спідницю, боляче налетіла на тумбочку, аж тоді вискочила з комірчини.
Крюгер стояв посеред яскраво освітленої спальні і люто смикав за шнур. То було "неабияке видовище: довготелесий дідуган у довгій, до п'ят, сорочці, в рожевому в'язаному ковпаку з блакитною китицею смикає щосили за шнур, наче затявся його обірвати. Наталка завмерла на порозі: їй здалося, що німець збожеволів. Побачивши дівчину, закричав, бризкаючи
СЛИНОЮ:
— Ком! Ком! Ледача свиня!..
Наталка врешті втямила,, що Крюгер підкликає до себе. Коли підійшла, Крюгер показав рукою собі під ноги:
— Винеси це! Швидко!
Аж тепер побачила Наталка, над чим стояв Крюгер,— то був нічний горщок, з якого він, мабуть, щойно звівся. Все ще не вірячи, що німець примушує її виносити з-під нього, Наталка як стояла, так і застигла. А старий кричав ще лютіше:
— Бери і неси! — тикаючи пальцем то в горщок, то в неї, і хоч Наталка не розуміла німецької мови, однак усе було ясно. Одступила назад і сердито сказала:
— Не буду! Сам наробив — сам і винось!
Крюгер не зрозумів її слів, та їх, власне, не треба було й розуміти: бридлива гримаса, заперечливий жест рукою, гнівні вогники в очах були досить красномовні. Німець з несподіваною спритністю підскочив до дівчини, вхопив її за волосся і, гнучи донизу голову, заволав:
— Бери! Бери, непокірна скотино!..
Од болю, од смороду Наталка аж задихнулася. Голова її моталася то вгору, то вниз, німець смикав і смикав, примовляючи щоразу: "Бери!" Схлипнувши, Наталка вхопила горщок. І коли він те побачив і одпустив їй волосся, вона різко випросталася й виплеснула, що там було, йому в обличчя.
— О!.. О!! — ошелешено видихнув Крюгер.
Наталка не стала ждати, поки німець продере заліплені очі,— пожбурила в нього й горщок, метнулася з опочивальні. По коридору їй назустріч вже бігла розбуджена Герта. Бігла й питала:
— Вас? Вас?.. *
Наталка налетіла на неї, садонула її в груди. Німкеня коротко векнула й упала навзнак. Наталка стрибнула через неї, кинулася щодуху в сіни, одсунула двері й вискочила надвір. Як була: у сорочці, спідниці, босоніж.
Крюгер горлав уже в дворі. Не оглядаючись, дівчина вибігла на вулицю. Свистіло у вухах, у голові билася одна лише думка: пошвидше б за місто, у поле, там — порятунок. Вулиця була кривуляста і довга, обгороджена високими парканами, мов мишоловка, здавалося, їй кінця-краю не буде. Наталка бігла і бігла, і коли вулиця раптом скінчилася, перерізана іншою, набагато ширшою і забрукованою, то не могла зупинитися — вилетіла й на неї. Ліворуч пролунала коротка, як собачий гавкіт, команда: