Крамер прийшов до тями аж у машині. "Хорх" мчав тепер у зворотному напрямі, за рулем, як і перед цим, сидів перекладач, а позаду, замість охорони, троє бандитів, і серед них отой найстрашніший, схожий на диявола. Двоє з них були в шинелях тепер уже мертвих есесівців. Перекладач гнав машину так, мов намагався втекти од автомата, що впирався йому в спину,— повітря аж завивало довкола машини, вривалося всередину крижаними гострими струменями.
Крамер сидів закляклий, переповнений страхом і не знав іще, чого вони од нього хочуть. Перекладач, до якого врешті-решт повернувся вигляд живої людини, передав йому їхній наказ: сідати на своє місце і їхати так, наче нічого й не сталося. І не здумати гратися зі смертю, коли їх уже в місті наважиться зупинити патруль. Тут автомат боляче ткнувся дулом у спину. Крамер усім тілом відчув, як його прошиває черга, і хотів запевнити, що його машину ніхто не насмілиться зупинити, але не здобувся на слово: горло перехоплене так, наче його затисло обценьками.
На мить мелькнула думка про втечу. Шарпонути дверцята, вивалитися з машини, загубитися в мороку. Але отой диявол, що сидить прямо за ним, натисне на спусковий гачок швидше, ніж він вискочить. А Крамер не хотів помирати.
Повнився несміливою надією, що вони його не вб'ють,— могли застрелити ще там, у хаті. Він напевно їм потрібен живий, може, хочуть його викрасти і переправити через лінію фронту; за час служби в гестапо Крамер наслухався таких історій удосталь і зараз був не проти, щоб це сталося й з ним. Вії" робитиме все, що від нього зажадають, стане навіть їхнім агентом, аби лише зберегли життя.
Тільки чому ж тоді вони їдуть у Хоролівку?
Машина вискочила на узвишшя і мов ще швидше помчала донизу — в затемнене місто. Осяяні світлом, промайнули постаті патрулів,— впізнавши машину ще здалеку, вони навіть не спробували її затримати. Крамер, напружений, як струна, розслабився. Молив тепер Бога, щоб їх ніде більше не затримали. Боявся, що, коли доведеться розмовляти з патрулем, не витримає, зрадить себе, а диявол позаду сіконе, не задумуючись, з автомата...
Лише тоді, коли машина помчала в бік базарної площі, Крамер догадався, куди вони їдуть. Догадався й зіщулився, а невидимі обценьки ще раз здушили за горло.
Машина стояла, втомлено пофоркуючи мотором, а прямо перед нею, вихоплена світлом, висіла видовжена постать із звернутою набік головою. Шибениці не було видно — ховалася в темряві, і здавалося,— страчений висить прямо в повітрі з обрубаним кінцем вірьовки, що наставилася з-за вуха у небо. Він наче прислухався до чогось, що коїлося там, угорі, прислухався напружено й болісно, весь засипаний снігом, закостенілий на холоді, а білі ступні ніг з повириваними нігтями торкалися майже радіатора.
Крамер аж очі заплющив, щоб не бачити мертвого, а в машині позаду зарипіли сидіння. Одчинилися дверцята, і йому наказано вийти.
Він стояв поруч із перекладачем, спиною до машини, обличчям до повішеного, який тонув у мороці (світло вже виключили), і бачив не тільки страченого, а й усю шибеницю, і поліцая при ній, який був поставлений стерегти страченого. Поліцай стояв виструнчений, опустивши гвинтівку на землю та витріщившись на несподіване начальство. Він отак і стояв би, якби один із отих чоловіків, що сиділи позаду, не підійшов до нього, не висмикнув із рук гвинтівки та не дав йому в зуби. "За що?!" — ойкнув поліцай, опускаючись задом у сніг. Чоловік же мовчки схопив його за комір, трусонув, поставив поруч із Крамером. А другий, скинувши шинелю есесівця, спритно, як мавпа, подерся на шибеницю. І вгорі загойдалася порожня петля, а страчений уже лежав на снігу, коли двоє підійшли до Крамера, заломили йому руки за спину, зв'язали; і один із них повісив йому на груди ^ошку з написом, оту жахливу дошку, що висіла досі на страченому, в Крамера вже не лишилося сумніву, що вони хочуть зробити з ним. Він рвонувся, закричав, але крик застряв йому в горлі: чиясь безжальна рука стала запихати до рота ганчірку Ганчірка була в мастилі, в бензині, й у Крамера очі на лоба полізли. Випихав язиком ту ганчірку, щоб звільнити рот, сказати їм, що він усе для них робитиме, аби тільки не вішали, аби не вішали! Вони ж волокли його до петлі, що гойдалася чорно і страшно...
Потім машина розвернулася і помчала назад. Попереду, поруч з перекладачем, який з іову втратив лице, сидів циганкуватий отой чоловік, що скидався скоріше на чорта, позаду ж, витягнувшись задубілим тілом, лежав. Твердохліб, і оті двоє, що сиділи по обидва боки, підтримували його так, наче він був ще живий і йому могло бути боляче.
Машина поїхала, і на площі знову стало тихо, аж моторошно. Недалеко од шибениці лежав оглушений поліцай, а важке тіло Крамера все ще погойдувалося, все ще розкручувалось то праворуч, то ліворуч, і білим квадратом звисала на грудях табличка з чорним словом: "Бандит".
Ще ніколи, здається, не було такої довгої зими. Довгої й лютої.
Снігу намело по груди — лежав утрамбований, прилизаний східняками, які щоранку як заходжувалися пекти од червоного сонця, то не вгамовувались і до ночі. Вихолоджена за день земля вночі стискалася од лютої стужі, і здавалося, ось-ось усе замре, заніміє навіки під оцим чорним небом. Щоночі в садках лунко і страшно тріщали промерзлі дерева, той лускіт котився селом, як канонада. Хати стояли засипані по самісінькі стріхи, з обкутаними соломою стінами, кострубаті та нашорошені, ніби замерзлі птахи.
А коли вгамовувалися трохи морози, заходжувалися лютувати бурани. Всього надивилася за довгий свій вік Тарасівка: замітало її по димарі, відрізало од білого світу на тижні. Пробивали довжелезні тунелі до стаєнь, де стояла худоба. Але щоб зривало дахи й ламало дерева, такого ще не пам'ятають тарасівці. Он підхопило бляшаний дах на колишній колгоспній коморі й так потаскало, що вранці знайшли аж за селом — покручений, мов сто чортів його товкло та крутило. А тополі на краю села, на узвишші, за ніч виклало всі до одної, мов попідрубувало.
В одну з отаких ночей, в хуртовину, не бачену досі, коли у степу творилось таке, що страшно й ніс поткнути, замерз оточенець, родом з Орловщини. Прибився до села невдовзі по тому, як фронт одкотився на схід. Несучи перед собою оббинтовану руку, мов лялечку, зайшов до молодої солдатки