Та вернімося до Джона Харнеда. Він був досить спокійної вдачі. Говорив завжди тихим голосом, і при цьому ніколи не розмахував руками. Можна було подумати, що в нього серце зроблене з льоду. Та, мабуть, щось таки там всередині теплилося, якщо він відправився за Марією Валенсуелою в Кіто. І хоча говорив він тихо, не розмахував руками, все-таки, як ви згодом побачите, він був звірем, — істотою примітивною, тупою, жорстоким дикуном, наче тою доісторичною печерною людиною, що носила необроблені шкури і жила разом з ведмедями та вовками.
А Луїс Сервальос — мій приятель, найдостойніший з еквадорців. Він володіє трьома кавовими плантаціями в Наранхіто й Чобо, в Мілаґро йому належить велика цукрова плантація. Він тримає великі гасієнди в Амбато й Латакунзі, а внизу, на узбережжі, займається нафтовидобутком. Також він вклав значні гроші у вирощування каучуку вздовж Ґуаясу. Він людина сучасна, вправний бізнесмен, не відстає від тих янкі. Має силу грошей, що знаходяться в обороті, але він завжди потребує ще більше коштів як для нових починань, так і для підтримки працюючих підприємств. Він всюди бував і все бачив. Замолоду він навчався у військовій академії, котру ви звете "Вест-Пойнт". Там з ним трапилися якісь неприємності, і він мав залишити навчання. Американців він недолюблює. Кого він любив, так це свою співвітчизницю, Марію Валенсуелу. А ще її гроші дуже придалися б для його оборудок, зокрема, для розробки золотих копалень у Східному Еквадорі, де живуть індіанці з розфарбованими тілами. Мені, як його другові, хотілося б, щоб він одружився з Марією Валенсуелою. Крім того, я сам вклав значні кошти в його підприємства, особливо в ті золоті копальні. Багатюща справа, але потребуватиме ще грошових витрат, перш ніж почне давати прибуток. А якби Луїс Сервальос одружився з Марією Валенсуелою, я б негайно отримав великі гроші.
Але Джон Харнед вирішив поїхати за Марією Валенсуелою в Кіто, і нам — мені та Луїсу Сервальосу — одразу стало цілком зрозуміло, що вона надто прихилилася до цього ґрінґо. Кажуть, жінка завжди на своє зведе, але не так сталося в нашому випадку: Марія Валенсуела не звела на своє — принаймні, не з Джоном Харнедом. Можливо, все сталося б так само, навіть, коли б ми з Луїсом Сервальосом і не пішли того дня на бій биків у Кіто. Але ми там були — ми разом сиділи в одній ложі в той день. І тепер я розповім вам, що трапилося.
Ми вчотирьох розмістилися в одній ложі, як гості Луїса Сервальоса. Я сидів з краю, якраз поруч з ложею президента. З другого боку від нас знаходилася ложа генерала Хосе Елісео Салазара. Разом з генералом у ній сиділи Хоакін Ендара та Урсісіно Кастільйо, обидва також генерали, полковник Хасінто Фьєрро з капітаном Бальтазаром де Ечеверрія. Тільки Луїс Сервальос посідав таке становище в суспільстві і мав такий вплив, що міг отримати ложу поруч із президентською. Мені переказували напевне, що президент сам висловив дирекції бажання, щоб Луїс Сервальос зайняв цю ложу.
Оркестр зіграв національний гімн Еквадору. Пройшла процесія тореадорів. Президент дав знак починати. Засурмили горни, і на арену вискочив бик. Як звичайно, збуджений, очманілий, встромлені йому в спину дротики пекли наче вогнем. Він люто знищив би будь-якого ворога перед собою. Тореадори ховалися за огорожею і ждали свого часу. Раптом, з усіх сторін на арені з’явилися кападори, їх було п’ятеро, і вони жваво розмахували своїми яскравими плащами. Бик завмер перед таким багатством ворогів, нездатний обрати, кого атакувати в першу чергу. Тоді один з кападорів вийшов уперед, сам назустріч бику. Бик був украй роз’ярілий. Своїми передніми копитами він бив пісок арени з такою силою, що навколо піднімалися клуби пилу. А тоді, нахиливши голову, метнувся просто до одинокого кападора.
Це завжди захоплює — перший напад першого бика! Згодом, звісно, злегка втомлюєшся, втрачається гострота новизни. Але це був перший напад першого бика! Джон Харнед бачив таке вперше в житті, він не міг не відчути збудження від дивовижної сцени: на арені чоловік, озброєний тільки шматком тканини, а гостророгий бик мчиться прямо на нього, розкидаючи пісок на всі боки.
— Дивіться! — вигукнула Марія Валенсуела. — Хіба це не захоплююче?
У відповідь Джон Харнед кивнув, але навіть не глянув на неї. Його очі холодно виблискували, погляд не відривався від арени. А кападор тим часом закрутив плащ у повітрі, ступив крок в сторону, ухиляючись од бика, а потім накинув тканину собі на плечі.
— Що ви тепер думаєте? — спитала Марія Валенсуела. — Хіба це, по-вашому, не ризиковане змагання?
— Так, звичайно, — озвався Джон Харнед. — Це було дуже вправно.
Марія Валенсуела плескала в долоні від захвату своїми мініатюрними ручками. Аплодували всі глядачі на трибунах. Бик розвернувся і побіг назад. І знову кападор ухилився від нього, накинувши плаща собі на плечі, і знову глядачі аплодували. Він повторював цей рух три рази. Кападор був пречудовий! Коли він пішов з арени, інші кападори продовжили гру з биком. Вони почали кидати бандерильї, по дві за раз, цілячи бику в лопатки з обох боків туші. Потім виступив уперед Ордоньєс, головний матадор в яскраво-червоному плащі і з довгою шпагою. Тривожно засурмили горни. Звісно, цього матадора ніяк не можна порівняти з Матестіні, але він був на висоті. Одним випадом він увігнав шпагу в серце. У бика підкосилися ноги, і він впав замертво. Це був гарний випад, впевнений і влучний. Ордоньєсу довго аплодували, простолюд кидав на арену капелюхи. Марія Валенсуела плескала в долоні разом з іншими, а Джон Харнед, чиєї холодної вдачі ніщо сьогодні не похитнуло, глянув на неї з цікавістю.
— І вам це подобається? — спитав він.
— Завжди! — відказала вона, продовжуючи плескати в долоні.
— Із самого дитинства, — втрутився Луїс Сервальос. — Я пам’ятаю її перший бій биків. Вона була тоді чотирирічною дівчинкою, сиділа разом зі своєю матір’ю і плескала в долоні, зовсім як нині. Вона справжня іспанка!
— Тепер ви все побачили самі, — сказала Марія Валенсуела Джону Харнеду, коли тушу бика прив’язували до мулів та відтягували з арени. — Ви на власні очі бачили бій биків і повинні мені сказати, чи сподобалося вам? Я хочу знати вашу думку.